fbpx

українська казка

9

Бджілка Кет рятує весну

Одного весняного ранку після довгої зими бджілка Кет прокинулась в чудовому настрої. Ще б пак! Природу вона любила понад усе. Всю зиму трудівниця мріяла про весну та напланувала купу важливих справ. Кет чудово розуміла наскільки її робота важлива, адже бджілки не тільки роблять корисний мед, а ще й проводять необхідну процедуру запилення врожаю, даруючи нам овочі та фрукти. 

— Час прийшов! – мовила голосно Кет. – Я так довго чекала весни. На вулиці квітень, можна відчиняти віконце. Напевно, там вже багато квітучих дерев, а в мене непочатий край роботи.

Бджілка підлетіла до свого маленького віконця, проте побачене її дуже засмутило: дерева були без листя та стояли сірі та похмурі, а сонця зовсім не було видно.

Бджілка

— Щось тут не так. – подумала бджілка. – Невже я рано прокинулась? Треба розібратись. – вирішила вона. 

Кет одягнула свої червоні чобітки та вирушила в барліг ведмедя Боба. З Бобом вони добре дружили, адже понад усе на світі ведмеді люблять мед, а бджілки його виробляють. Як тут не стати ліпшими друзями?

— Якщо Боб ще спить, значить щось не так з моїм календарем. – міркувала Кет. – Зараз дізнаємось!

Бджілка залетіла в барліг, де й побачила засмученого Боба:

— Привіт, друже! Ти вже прокинувся? Яке щастя, а я вже мала думки, що зарано покинула свій вулик. – прощебетала Кет. 

— Привіт, друже! Ти вже прокинувся? Яке щастя, а я вже мала думки, що зарано покинула свій вулик. – прощебетала Кет. 

— Привіт, Кет! Так, я вже прокинувся, але що ж це таке коїться? Чому на вулиці так холодно? Я не розумію! – сумував Боб.

— Гм, а я думала ти знаєш в чому справа. – розчарована сказала бджілка.

— Може щось трапилось з весною? Десь вона забарилась. Знаю, що в бібліотеці сови є багато розумних книг, а сама сова знає про все на світі. Треба туди потрапити та дізнатись в чому справа. – запропонував Боб.

— Не сумуй, друже! Я обов’язково розберусь! А ти поки побудь вдома та випий теплого чаю з залишками меду. – підбадьорила друга Кет та вирушила до бібліотеки.

Бібліотека для всіх місцевих жителів була магічним місцем, адже саме серед книжок можна віднайти відповіді майже на всі запитання.

— Такс, маю знайти тут книжку про природу, а саме про весну. – шепотіла Кет, переглядаючи книги. – Ось! Знайшла! – зраділа вона.

Бджілка гортала сторінку за сторінкою:

— Природа спить… Як правильно оберігати природу.. Квіти треба поливати, а сміття прибирати. – читала вона. – А де ж тут знайти про те, чому в кінці квітня нема зеленого листя та квіточок? 

— Кет, привіт! А що ти тут робиш? – запитала сова, яка щойно повернулась в бібліотеку.

— Привіт, Сове! Я хочу розібратись, що тут коїться. Я покинула свій вулик та готова до роботи, ведмідь Боб вже прокинувся, а весна так і не прийшла. Ось я і прилетіла сюди в пошуках відповідей на свої запитання. – розказала бджілка.

— Тоді це просто чудово, що ти тут! Я маю розповісти тобі страшенну таємницю! Справа в тому, що я трохи заблукала, коли гуляла. Старенька я вже. І поки я блукала, то знайшла магічну квітку весни. Я до цього ніколи її не бачила, тільки знала, що така існує. Але хтось цю квіточку зламав, тому весна не може прокинутись. – розповідала сова.

— Сове, я щось не розумію. Яка магічна квітка весни? Що означає хтось зламав? Ти взагалі про що? – перепитала Кет.

— Вибач, Кет, я просто дуже схвильована. В світі є трішки магії. І тут неподалеку росте магічна квітки весни. Кожного року після зими ця квіточка починає цвісти, а вже після цього прокидається справжня весна: розпускаються листочки на деревах, виростає зелена травичка та розквітають квіточки. А сьогодні я побачила, що магічна квітка весни пошкоджена та не може розцвісти, тому й весна спить. Треба щось зробити та попіклуватись про квіточку, бо інакше весна може й не прокинутись. Але я для цього вже застара – нема в мене сил. Мені важко далеко літати. Розумієш? – розказала схвильована сова.

— Тепер розумію, Сове! А тепер розкажи мені, де знайти магічну квітку весни. Я її вилікую. – заспокоювала знайому Кет.

Сова розповіла про місце знаходження квіточки, і Кет, не втрачаючи часу, вирушила прямісінько до свого друга черв’ячка Джима. Джим був чудовим садівником, обожнював природу та мешкав в затишній норі під землею.

— Джиме, привіт! Скоріш збирайся. Нам потрібно рятувати магічну квітку весни. – наказала Кет, щойно дісталась до домівки Джима.

— Привіт, подруго! Що ти верзеш? Яку ще квітку? – не зрозумів черв’ячок. 

— Розповім все по дорозі. Хапай свою лійку і хутчій за мною! – відповіла бджілка.

Дорогою до магічної квітки весни Кет розповіла Джиму все що дізналась від сови. Коли друзі дістались до квіточки, то побачили, що та знаходиться в поганому стані та потребує термінового лікування. 

— Який план дій, Кет? – запитав Джим.

— Ти поливай квіточку водичкою, а я покладу їй трішки цілющого меду. Потім разом принесемо свіжої землі та прикриємо квітку від вітру за допомогою старого листя. – відповіла Кет.

Важким видався для друзів той день, але хто ж окрім них врятує весну? Друзі декілька днів підряд навідувались до магічної квітки весни, дбайливо оберігали її, поливали та мастили цілющим медом. 

Через декілька днів Кет, як завжди, прокинулась рано-вранці, виглянула у вікно, та побачила, що на вулиці засяяло сонечко, дерева випустили листочки, зазеленіла травичка та з’явились перші квіточки.

— Весна прокинулась! УРА! – радісно заголосила бджілка. – Весна-а-а-а!

На вулиці значно потеплішало. Бджілка Кет та черв’ячок Джим вирішили подякувати магічній квітці весни. До них приєднався і ведмідь Боб. Всі разом вони навідались до квіточки та пообіцяли завжди її оберігати. І не тільки цю квіточку, а всю-всю природу. 

Куди подівся сніг?

Рада повідомити, що  друкований зимовий спецвипуск «Про сніжок» вже у продажі! Переглянути можна тут: «Про сніжок»

Того ранку, як і попереднього, Лисенятко, прокинувшись вранці, відразу побігло до віконця з надією побачити сніг. Але його сподівання виявились марними.

-Чому ж нема снігу? Матуся казала, що вже зима! А взимку має бути сніг! Нічого не розумію… — сумував малюк. — Потрібно навідатись до Мишки! Можливо, вона знає в чому справа. 

Дорогою до Мишки Лисенятко ретельно оглядало кожен кущик, але снігу так ніде й не було видно.

-Мишко, привіт! Я сьогодні прокинувся, а снігу так і нема. Чому ж його нема? Ти випадково не знаєш, де його відшукати? – запитав засмучений малюк.

Мишці стало шкода дитинча, тому вона вирішила хоч чимось допомогти.

-Привіт, Лисенятку! На жаль, я не знаю, але можемо спробувати його відшукати! Ходімо в сусідній ліс, можливо, він там лежить та не здогадується, що треба й до нашого лісу завітати! – намагалась підбадьорити малюка Мишка.

Одягнувшись тепленько, друзі вирушили шукати сніг. Перевірили полянку біля озера, навідались в сусідній ліс та, навіть, сходили на поле, де раніше мешкала Мишка, — снігу ніде не було.

— Мишко, снігу нема ніде! Що ж це таке коїться? Мені так хочеться дізнатись, коли ж його чекати. – ще більше засмутився малюк.

-Лисенятку, ми ж зараз зовсім недалеко від дому найрозумнішої Сови! Навідаємось до неї та запитаємо. Вона має знати відповіді на всі запитання! – запропонувала Мишка.

— Ходімо! – підтримало Лисенятко.

Друзі швидко дістались до дерева, де було розташоване дупло найрозумнішої Сови. Сова сиділа на гілці, та, здавалось, що чекала Мишку з Лисенятком.

— Сово, привіт! Будь ласка, допоможи нам зрозуміти, чому зима є, а снігу нема? – привітались друзі.

-Привіт, Мишко та Лисенятку, дуже рада, що ви завітали до мене! Зараз я вам розкажу, що таке сніг і звідки він з’являється! Ви ж добре знаєте, що таке дощ? Так? – привіталась Сова.

— Так! – хором відповіли Мишка з Лисенятком. – Ми знаємо, що дощ виникає з хмаринок. 

— А сніг – це дощ, який замерз. Це відбувається тоді, коли на вулиці холодно-холодно! Краплі дощу замерзають та перетворюються на сніжинки. Вчора в лісі був дощ, але, на жаль, на вулиці не так холодно, як цього потребує процес утворення сніжинок! Маю вас засмутити, любі друзі, сніг обов’язково буде, але трохи згодом. Тому, будь ласка, наберіться терпіння та чекайте. – розповіла Сова.

— Будемо чекати! – відповіли друзі.

Як сильно засмутилось Лисенятко! Малюк зрозумів все, що розповіла найрозумніша Сова, проте не перестав хотіти побачити сніг. Тим часом Мишка придумала чудову ідею! Вона відвела Лисенятко до матусі Лисички та побігла до Білочки, а потім завітала і до Зайчика. Затійниця розповіла друзям про засмученого малюка та запропонувала влаштувати справжнє свято! А для цього потрібно створити сніжинки власними руками. Друзі взяли папір, ножиці та блакитні фарби.

— Мишко, а що це ми будемо робити? – запитав Зайчик.

— Малювати? – уточнила Білочка.

— Так, друзі! Ми намалюємо сніжинки та прикрасимо ними дерево. Ви тільки уявіть, як зрадіє Лисенятко та інші дітки! – раділа Мишка.

Завдання було складним, але друзі впорались з ним досить швидко. Прекрасним вийшло дерево! Мишка покликала Лисенятко. Як же зрадів малюк! 

— Мишко, Зайчику, Білочко, дякую вам за справжнє диво! Зі справжніми друзями в мене немає причин сумувати. – подякувало дитинча.

До Лисенятка приєднались Зайченята та Білченята. Всі разом вони весело проводили час біля справжнього зимового дерева. Шкода тільки, що зі штучних сніжинок сніговика не зліпиш! Та друзям було байдуже. 

Авторка: Вікторія Кононенкова

Ілюстраторка: Альона Кравченко

Мишка подорожує на ферму

Та осінь була дійсно золота. Мишка не могла намилуватись красою різнобарвних дерев, тому вирішила піти на прогулянку, а заодно назбирати грибів. Трудівниця взяла невеличку корзинку та вирушила з дому в глибину лісу.

— Яка краса! Дерева такі різнокольорові. Зовсім скоро закінчиться ця пора, і всі листочки попадають на землю. – міркувала Мишка, вишукуючи грибочки під березами.

Захопившись збиранням грибів, Мишка віддалялась від дому та не помітила, як сталось дещо непередбачуване – вона провалилась глибоко під землю та опинилась на чиємусь ліжечку в чужій норі.

— Ой, лишенько! Де це я? – заголосила Мишка. – Ого, яка гарна нірка! Тут і ліжечко є, і столик, і запаси зерняток. – озирнулась вона довкола. – Тут, напевно, живе Кріт, але його зараз немає вдома. Як мені вибратись звідси? Наверх я вже піднятись не зможу. Занадто крутий нахил для мене. Потрібно шукати інший вихід!

Мишка ретельно обійшла нірку Крота. Вона сподівалась знайти або господаря, або ж запасний вихід. Коли Мишка дійшла до комори, то побачила, що біля дверей є тунель з пологим підйомом. Ура! Вихід знайдено!

— Чудово, тут я зможу пролізти і вибратись на вулицю. Як цікаво, де ж я опинюсь? Куди мене приведе цей вихід? – хвилювалась Мишка.

Але вибору вона не мала, тому довелось йти тунелем, куди б він її не привів.

Дорога виявилась непростою, Мишка навіть встигла втомитись, але врешті-решт вийшла з цього довжелезного тунелю. І де ж вона опинилась? Навколо було повно якихось незрозумілих речей: ліворуч стояли велетенські відра, а праворуч – мішки.

— Цікаво. Де це я? Треба все уважно роздивитись! – вирішила Мишка. 

В мішках вона помітила цукор, а в відрах – запаси овочів. Ретельно озирнувшись довкола, Мишка зрозуміла, що знаходиться в коморі, але не в такій як в неї вдома, а набагато більшій. Вона вийшла на вулицю: скільки ж всього цікавого потрапило в поле її зору! За зачиненим забором гуляли домашні свині, а поруч з великим будинком, що був схожим на хлів, пила водичку корова.

— Ого! Це мабуть справжня ферма! Я ніколи не бувала в таких місцях. Тільки мама з татом розповідали, що на фермах мешкає багато різних звірів. – міркувала Мишка. – Тут на городах вирощують овочі, а корови та кози дають молочко. На фермі точно можна знайти щось смачненьке. – вирішила вона.

Через маленьке віконце Мишка залізла в хлів. На спеціальних сідлах відпочивали та несли яйця кури, а в самому кутку стояли мішки з кукурудзою та зерном.

-О це так знахідка! Грибів сьогодні назбирати не вдалось, то візьму собі трішечки кукурудзи! – зраділа Мишка.

Та тільки вона наблизилась до мішка, як почула звук, якого не чула ніколи:

— Няв! – пролунало десь позаду. 

Мишка завмерла та почала швидко міркувати: що це таке за «няв». Проте часу на роздуми в неї не було:

— Ня-а-а-а-в! – звук повторився, але лунав вже ближче.

Дуже повільно Мишка почала розвертати голову у напрямку цього «няв» та побачила кота!  Хоч мандрівниця не зустрічалась з цим звіром жодного разу в своєму житті, але оглянувши його, відразу зрозуміла, що перед нею стоїть справжній кіт – мама в дитинстві багато про них розповідала та наголошувала: «Від котів, Мишко, тримайся якомога далі! Коти полюють на мишей! Бачиш кота – тікай». І Мишка почала втікати, залишивши і свою корзинку, й ідею заповнити її кукурудзою. Кіт помчав за нею. Як же голосно він нявчав! 

Мишка помітила шмат шиферу, того самого, що вкривав дах хліву, і швиденько під нього залізла. Кіт ходив навколо з гордо піднятим хвостиком. Він був впевнений, що Мишка нікуди від нього не втече.

— Няв! Няв! Няв! – голосив Кіт.

Мишка тремтіла від страху. 

— Що ж мені робити? Як втекти від цього кота? – майже плакала вона. – Де ж знайти допомогу? 

Коли Мишка майже втратила надію та думала, що настирний Кіт її таки дістане, почула як хтось тихенько її кличе:

-Мишко-о-о! Мишко-о-о! – шепотів хтось зовсім поруч.

Мишка примружилась та помітила, що за пеньком по сусідству ховається Кріт. Як же вона зраділа!

-Кротику, допоможи мені, будь ласка! – благала про допомогу вона.

-Мишко, я тобі допоможу. В мене є гілочка з листям. Я нею поманю Кота. Він повинен побігти за мною, а ти біжи в тунель, з якого вийшла сюди! Я гарно знаю територію цієї ферми, тому не пропаду. Домовились? – запропонував ідею Кротик.

-Домовились! – відповіла Мишка.

Кріт почав шарудіти гілочкою з листям та бігати навколо пенька. Звичайно ж, Коту це не сподобалось і він вирішив розібратися з безстрашним Кротиком та помчав за ним. Мишка не гаяла часу та чимдуж побігла у напрямку тунелю. Хух! Їй пощастило сховатись! 

Мишка причаїлась та чекала на свого рятівника Кротика. Як чудово, що чекати довелось недовго – незабаром новий друг також прибіг до тунелю.

-Мишко, як добре, що я повернувся до своєї нірки та зрозумів, що хтось там був. Тому й вирішив перевірити чи все добре та пішов на ферму. Я туди часто ходжу і добре знайомий з місцевим Котом – краще з ним не зустрічатись! 

-Дякую тобі, Кротику, що врятував мене! Та як мені потрапити додому? – запитала Мишка. – І навіщо ти ходиш на ту ферму?

— Я там поповнюю запаси. А вибратись тобі буде дуже легко. В мене в нірці є потаємний вихід в ліс, він навіть недалеко від твого дому. Ходімо, я тобі покажу! – розповів Кріт.

Мишка з Кротиком спустились тунелем вниз в нірку, випили смачного чаю та посміялись з історії з Котом. Проте Мишка вирішила, що краще від цих котів триматись якнайдалі. Вона швидко дісталась додому та вирішила більше так не подорожувати!

Автор: Вікторія Кононенкова

Ілюстратор: Альона Кравченко

Редактор: Євстратенко Марина

Мишка та Апчих

Настав чудовий осінній ранок. Мишка напланувала собі купу справ та чекала Їжачка, щоб піти по гриби. Аж раптом вона зрозуміла, що почувається якось дивно. Зовсім не так, як вчора чи позавчора. 

-Апчхи! — чхнула Мишка і геть не зрозуміла що це було. — Апчхи! Гм, це що таке відбувається?

Ще трішки згодом вона зрозуміла, що її носик не може дихати вільно. І в горлі якось дере. 

-Цікаво, що це зі мною таке? — міркувала вона. — Я зовсім не звикла до такого незвичайного стану. 

Та не встигла вона вигадати, що з нею відбувається, як в двері її нірки постукав Їжачок:

-Мишко, привіт! Ти тільки поглянь яку велитенську корзинку я знайшов у своїй коморі. Ти вже готова йти збирати грибочки? — запитав він.

-Привіт, Їжачку! Апчхи!!! — вирвалось знову в Мишки. — Апчхи! Ох, Їжачку, я так дивно себе почуваю: носик майже не дихає, голова болить, а в горлі пирхотить. Не розумію, що це таке…

-Ой, Мишко! Так ти захворіла! Тебе треба підлікувати і все буде чудово. – відповів подрузі Їжачок.

-Як це захворіла? — не зрозуміла Мишка.

-Все просто! До тебе в гості завітав вірус. Я його називаю «Апчих». Вірус живе геть усюди. Уяви! У всьому світі є безліч вірусів, вони літають у повітрі й іноді заходять до нас в гості. Їм дуже хочеться десь пожити. Ми для вірусів як будиночки! А на їхню присутність реагуємо кожен по-своєму: голова болить, ніс не дихає та різні інші прояви. — розповів Їжачок все, що знав про віруси.

-Дякую, Їжачку. Я зрозуміла. Але, знаєш, мені цей вірус «Апчих» зовсім не подобається. Я що маю завжди тепер так жити? — сумувала Мишка.

— Ні, звичайно! Ми його проженемо! Та для цього потрібні ліки, а найкращі ліки — це малинове варення! В мене якраз є одненька баночка. Зараз принесу! А ти лягай в ліжечко та відпочивай. — наказав Їжачок та побіг до свого дому.

— Апчхи!!!!!! — знову чхнула Мишка.

Їжачок побіг за варенням. Йому дуже хотілось вилікувати подругу якомога швидше. Проте сталось дещо неприємне. Виявилось, що десь зникла остання баночка малинового варення. 

-Жах! Я, мабуть, з’їв ту банку ще минулої весни і просто про це забув! Але ж як лікувати тепер Мишку? Де можна знайти малинове варення? Малинове варення… — міркував Їжачок

-О! Малину дуже люблять Ведмеді! А у нашого Ведмедя біля барлогу росте ціла плантація малини! Але ж як я його боюсь… він такий здоровенний і так голосно ричить… — роздумував далі Їжачок. — Але треба йти! Я хоробрий Їжачок!

Їжачок прибіг до барлогу Ведмедя за лічені хвилини, а от постукати в двері ніяк не міг наважитись:

-Я хоробрий Їжачок! Я хоробрий Їжачок! – повторював він. — Один! Два! Три! Стукаю! — нарешті наважився він.

Проте двері ніхто не відчинив і безстрашний Їжачок вирішив обійти барліг та позаглядати у вікна. Крізь вікно він побачив, що Ведмідь спав, а чимало баночок малинового варення стояли на полицях.

-Ого! Який запасливий! – захопився Їжачок. – Ну, якщо так вийшло, що Ведмідь спить, то я просто швиденько візьму найменшу банку, а потім поверну. Я ж не для себе, а щоб Мишку вилікувати!

Та тільки Їжачок проліз у відкрите віконце, як Ведмідь прокинувся та грізно заричав:

-Ти чого лізеш в моє вікно, Їжачку? 

Бідний Їжачок ледве не знепритомтів, але добре знав, що має пояснити свою поведінку. 

-Добрий день, великий та страшний Ведмедю! В мене захворіла подруга, Мишка. До неї прийшов вірус «Апчих». Я хотів в тебе попросити баночку малинового варення для лікування! — розповів Їжачок.

-Якщо хотів попросити, то чого завис на моєму вікні? Хочеш варення? Я тобі дам варення, а ти натомість позбирай всі яблука в моєму дворі. — наказав сердитий Ведмідь та зняв переляканого Їжачка зі свого вікна. — Ти ба який! Варення йому треба. 

На тремтячих лапках Їжачок позбирав всі яблука. У дворі Ведмедя виросла велика купа яблук. Так швидко Їжачок ще ніколи не працював! Здавалось, що він був таким прудким, як Зайчик, а може навіть прудкішим. Коли робота була виконона, Їжачок знову постукав в двері Ведмедя. Цього разу хазяїн барлогу відчинив та вже стояв, тримаючи в своїх здоровенних лапах маленьку баночку малинового варення.

Щасливий та гордий собою Їжачок прибіг до Мишки, яка з нетерпінням на нього чекала. Вона почувалась ще гірше, ніж раніше, і не розуміла, де ж заблукав її друг:

-Їжачку, апчхи, я вже думала, що ти забув про мене. Де ти так довго ходиш? Мені ще гірше. В мене піднялась температура. Вірус зовсім не хоче від мене йти. Мабуть, я дуже затишний будиночок. — поскаржилась на свій стан Мишка.

-Ой, Мишко. Даруй, що так довго шукав варення. Зараз зроблю тобі смачнючий малиновий чай! — сказав Їжачок. 

Важко порахувати скільки чашок чаю того вечора випила Мишка, але було очевидно, що вірус не полюбляє малинове варення. Адже вже наступного дня вона почувала себе набагато краще, була готова йти по гриби та дякувати за ліки своєму найкращому другові!

Лисенятко йде в садочок!

Того дня на вулиці було прохолодно, йшов ледве помітний дощик, листя на деревах вже пожовкло. Мишка планувала піти по горіхи в сусідній садок та клопітливо туди збиралась. Аж раптом в двері її нірки хтось постукав:

-Привіт! Мишко, а ти вдома? — гукала її Лисичка.

-Привіт, Лисичко! Що сталось? — запитала Мишка та відчинила двері.

-В мене дуже серйозна проблема. Маю йти у справах, а маленьке Лисенятко не хоче йти в дитячий садок для звірів. Це чудове місце, яке організувала Білочка. А мій малюк впертий — ще не був там, а вже не хоче. Будь ласка, побудь з ним сьогодні. — благала Лисичка.

-Добре, Лисичко. Побуду. — погодилась Мишка.

Лисичка привела Лисенятко, а Мишка дуже дивувалась, чому ж малеча геть не хоче йти у садочок. Вона знала, що Білочка любить усіх малюків, а отже – відкрила найкращий садок.

-Чим будемо займатися, Лисенятко? – запитала Мишка. – Чи може краще відвести тебе в дитячий садочок?

-Ні, я не піду в садок! Не хочу! Не буду! Не треба мені садок! – відповів малюк.

-Ну добре, тоді я займатимусь своїми справами, а ти тут посидь та нічого не чіпай!  – наказала Мишка.

Мишка почала прибирати нірку, а маленькому Лисенятку дуже швидко стало нудно. Йому хотілось робити щось цікаве.

-Мишко, я хочу гратися! Намалюємо малюнок? – запитав малюк.

-Так-так, намалюємо. – погодилась Мишка.

Так і вирішили вони намалювати гарну-прегарну квітку, яка мала бути яскравого червоного кольору. Аж раптом сталось непередбачуване: Мишка відкрила фарби, і саме червоний колір закінчився.

-Лисенятко, ти тільки поглянь! У нас закінчилась червона фарба. Що ж нам робити? До магазину так далеко. – сказала Мишка.

-Ой, Мишко. Як нам тепер намалювати квіточку? – засмутилось Лисенятко.

-Потрібно знайти фарби! І я знаю де саме! – сказала Мишка. – Ми разом сходимо в дитячий садок, там точно є фарби, адже дітки малюють кожного дня. Впевнена, що Білочка нам їх позичить.

-Дітки малюють в садку кожного дня? Гм, а я й не знав… Ну добре, ходімо туди по фарби, але лише на хвилинку, бо лишатись там я точно не хочу! – відповів малюк.

Дорогою до дитячого садочка Мишка розповідала Лисенятку про всі цікаві заняття, якими там займається малеча. Здавалось, що малюкові вже трішечки захотілось побути у садочку недовго.

-Звірята там граються у пісочниці, ліплять, танцюють, вивчають віршики та іноземні мови, грають разом у футбол. Ти навіть не уявляєш скільки є цікавих командних ігор! Ти ж сам не пограєш у бадмінтон, не покидаєш м’яч – разом веселіше! – не зупинялась Мишка.

-Добре-добре! Але я все одно не хочу залишатись в садку. – відповів малюк. Хоча вже й сам не розумів, чому він такий впертий.

Коли Мишка з Лисенятком дійшли до дитячого садка, то побачили, що там сталось щось не хороше. Пісочницю хтось зруйнував: пісок був розкиданий всюди, на землі валялись уламки дощечок та з’явились якісь загадкові сліди. Біля пісочниці стояла засмучена Білочка.

-Білочко, привіт! Ми прийшли до вас, щоб позичити червону фарбу. Що тут сталось? – запитала Мишка.

-Привіт, Мишко! Поки дітки спали, тут пробігло незграбне Поросятко та зруйнувало нашу пісочницю. Треба її тепер відремонтувати! Адже малюки так люблять грати з піском. – розповіла Білочка.

-Лисенятко, залишимось допомогти з ремонтом? – поцікавилась Мишка.

— Добре, наші лапки тут зайвими не будуть. – погодився малюк.

В цей час дітки-звірята (Білченя, Зайченя, Їжаченя) вийшли на вулицю. Хтось мав молоток, хтось пензлика з фарбами, хтось цвяхи – всі разом вони взялись ремонтувати пісочницю. І Лисенятко дуже допомагало. За годину пісочниця була як нова! 

-Цікаво, а чому ж Поросятко так вчинило? – міркував малюк.

Та не встиг він закінчити питання, як із лісу вийшла Свиня зі своїм дитинчам Поросятком.

-Друзі, привіт! Вибачте мою незграбну дитинку! Він дуже хотів погратися з піском, але не знав як. – вибачалась Свиня.

— Привіт! Все гаразд! Ми всі разом відремонтували пісочницю. Поросятко, може ти залишишся з нами в садку? – запитала Білочка.

-Так-так-так! Я дуже хочу в садок! – відповіло Поросятко. – Це ж так весело! Я, звичайно ж, буду трішки сумувати за мамою, але хочу проводити час з друзями, а мамі й на роботу треба. 

Так маленьке Поросятко приєдналось до компанії дітей, а Мишка з Лисенятком зацікавлено спостерігали за всіма подіями. 

-Ну що, Лисенятко, ходімо додому. Домалюємо квіточку? – запитала Мишка.

-Мабуть так… – якось невпевнено відповів малюк, не відводячи очей від веселих дітлахів. – Хоча знаєш, Мишко, я залишусь у садку. Теж хочу весело проводити час та попрошу своїх нових друзів намалювати квітку разом! Скажи матусі, щоб звідси мене забрала. 

Мишка дуже зраділа такому рішенню Лисенятка, адже кожна дитинка має знайти справжніх друзів. 

Мишка та загадкова куля

Того дня на вулиці стояла дійсно спекотна погода: палке сонячне проміння проникло до кожного закутку лісу, а всі звірі ховалися у своїх нірках. Мишка також не була в захваті від спеки, але мала справи в місті, куди вона і збиралась.

— Який спекотний день! Треба обов’язково взяти в дорогу пляшечку води. Пам’ятаю мамині слова з дитинства, що пити воду в спеку дуже важливо. Це допоможе вберегтися від перегріву! – міркувала Мишка.

Мишка закінчила домашні справи, взяла водичку та вирушила в дорогу. Коли вона дійшла до дороги між лісом та полем, то помітила проїжджаючу вантажівку, з якої зненацька випав якийсь цікавий м’яч чи щось дуже схоже на нього. Він був чи то зелений з чорними смугами, чи то чорний з зеленими смугами. Не зрозуміло!

-Ей, ти що таке чи хто такий? – звернулась Мишка до м’яча.

Але відповіді вона не дочекалася, тому вирішила підійти ближче та розглянути цю незрозумілу штуковину.

-Ого, яка гладенька куля! Такий гарний колір. Це точно щось цікавеньке. Що ж воно таке? Треба забрати з собою! – вирішила Мишка і спробувала штовхнути кулю в напрямку лісу. 

Але загадкова куля не збиралися піддаватися Мишці та не зрушила з місця. В цей час поруч проходив Їжачок.

— Привіт, Мишко! А що це ти робиш з кавуном? – запитав він.

— Привіт, Їжачку! З кавуном? Цей м’яч називається кавуном? – зацікавилась Мишка.

— Так, Мишко! Це кавун – найбільша ягода у світі! Він просто неймовірно смачний. Я колись куштував його. Давай доштовхаємо його до лісу і пригостимо всіх друзів? – запропонував Їжачок.

-Чудова ідея! Я сама не змогла його навіть зрушити з місця. Спробуймо разом? Адже вдвох ми вдвічі сильніші. – підтримала ідею Мишка.

Мишка стала за кавуном, а Їжачок став за Мишкою. 

-Штовхай! – закомандувала Мишка.

Друзі штовхнули з усіх сил, але кавун залишився на тому самому місці. Їжачок навіть почервонів – так сильно він старався. 

— Ні, нічого не вийде! Цей кавун просто велетенський. Нам його ніяк не доштовхати до лісу. – засмутився Їжачок.

— А мені так хочеться його скуштувати. Нам потрібна допомога! – відповіла Мишка.

Друзям пощастило. В цей час поруч проходив Зайчик. Його здивувало побачене: 

— Мишко, Їжачку, привіт! – привітався Зайчик. – А що це ви тут таке затіяли? О! Кавун! Мабуть смачнючий! 

— Зайчику, а ти теж куштував кавун? Мабуть, я єдина у всьому світі ним не ласувала! – засмутилась Мишка. – Допоможи нам, будь ласка, доштовхати його до лісу. Ми обов’язково з’їмо його разом. – продовжила вона.

— Залюбки допоможу! – відповів Зайчик.

Мишка стала позаду кавуна, Їжачок став позаду Мишки, а Зайчик за Їжачком.

-Один, два, три, поштовх! – дала команду Мишка.

Здавалося, що кавун просто знущається над звірятами, – він заледве зсунувся.

— Ще раз! Один, два, три, поштовх! – не втрачала надії Мишка.

Кавун посунувся ще трішечки, а до лісу було далеко. 

— Ні, Мишко. Ми так будемо ввесь день штовхати і я зовсім невпевнений, що нам вистачить сил. – сказав Зайчик.

— Підтримую. – ледве вимовив Їжачок.

— Нам потрібен ще хтось. Я вірю, що все в нас вийде! – сказала Мишка. — О! Знаю! Треба збігати до Білочки і попросити в неї допомоги. Зайчику, покличеш Білочку? 

— Добре. – погодився Зайчик. І як найшвидший з команди побіг до лісу кликати Білочку.

Зайчик хутенько дістався до дому Білочки, а вона з радістю погодилась допомогти друзям. Разом вони повернулись до дороги, де їх чекали Мишка, Їжачок та велетенський кавун.

— Білочко, привіт! – привітались Їжачок з Мишкою.

— Привіт, друзі! Зайчик мені розповів, що ви знайшли кавун. Я теж хочу його скуштувати. Будемо штовхати? – сказала Білочка.

Мишка стала позаду кавуна, Їжачок став позаду Мишки, Зайчик за Їжачком, а Білочка за Зайчиком.

— Один, два, три, поштовх! – дала команду Мишка.

Кавун не витримав сили чотирьох друзів та покірно покотився в напрямку лісу. 

— Ура! Ура! Ми чудова команда! Ми змогли! – раділа Мишка. – Зовсім скоро я скуштую найбільшу ягоду у світі! 

Щоб доштовхати кавун до самісінького лісу, команді знадобився ще деякий час. Але разом вони були такими сильними, що впорались досить швидко. Діставшись додому, друзі розрізали кавун на скибочки та ласували ним аж до самого вечора.

— Здається, я зараз лусну! – засміялась Мишка. –Які ж ці кавуни смачні! Де б ще такий знайти? 

-А хто штовхати буде? – реготали друзі. Але не сильно, бо животики були повні-повні. 

Мишка та монета

Одного теплого весняного ранку Мишка прокинулась з чудовим настроєм. Їй дуже хотілось якнайшвидше посадити в своєму саду нові квіти – садівництво вона просто обожнювала. Мишка взяла лопатку, сапу, насіння та невідкладно розпочала свою роботу.

— Ось я висаджу найкрасивіший сад у лісі. Друзі приходитимуть до мене в гості та примовлятимуть: «Який прекрасний сад зробила Мишка». Мала б я ще маленький велосипед з кошиком, то могла би розвозити квіти та дарувати всім гарний настрій. Мрії, мрії. – міркувала Мишка. 

Мишка дуже старанно робила кожну ямку, обережно клала в неї насіння квітів, закопувала та добренько поливала. Коли роботу було майже закінчено, трудівниця вирішила посадити ще одну квіточку поруч з камінням, яке лежало біля входу в нірку.

Вона взяла лопату та спробувала викопати за один раз якомога більше землі, але раптом почула дивний звук: «дзинь» — лопата вдарила об щось дзвінке.

— Що ж це може бути?  — здивувалась Мишка та почала перебирати викопану землю. – Ого! Що я знайшла! Це ж справжнісінька монета! Напевно, я тепер зможу купити собі що завгодно. Треба скоріше поділитись новиною з друзями.

— Їжачку! Їжачку! – покликала друга Мишка. – Ти тільки поглянь, що я відкопала. Це ж справжня монета! Ти уявляєш, я тепер маю змогу купити той чудовий велосипед в будинку іграшок. Буду кататися на ньому все літо і розвозити квіти всім своїм друзям. – раділа Мишка.

— Як чудово! – зрадів Їжачок. – Хутчіш ходімо в магазин і купимо тобі велосипед.

Щасливі друзі взяли монету та швиденько побігли до магазину за такою важливою для Мишки покупкою. Продавчиня в магазині радісно зустріла Мишку з Їжачком та запитала:

— Добрий день! Чим я можу Вам допомогти?

— Добрий день. Я хочу придбати той гарний рожевий велосипед, щоб кататись на ньому по всьому лісу. В мене є монета для оплати своєї покупки! – радісно прощебетала Мишка.

Продавець взяла в Мишки монету, подивилась на неї та відповіла: 

— Мишко, на жаль, цієї монети недостатньо, щоб купити велосипед. Тобі потрібно ще декілька таких монет. Мені дуже шкода.

Після цих слів Мишка дуже засмутилась. Її мрія була зовсім поруч. Де ж їй тепер взяти ще монеток?

— Мишко, не сумуй! Ми обов’язково щось вигадаємо. Як завжди! В твоєму саду ростуть найкрасивіші квіти, і ти готуєш найсмачніше печиво. Ми знайдемо спосіб як заробити ще декілька монет. – підтримав подругу Їжачок.

Друзі повернулись до лісу. Мишка вирішила, що в неї неодмінно все вийде. Але ж як заробити ще монет? Їжачок має рацію – вона дійсно вміє пекти найсмачніше печиво. Мишка може спекти дуже багато печива та обмінювати його на монети, тобто продавати.

Мишка ретельно просіяла муку, додала какао, яйця, молоко та інші інгредієнти. Сформувала печиво та спекла його в духовці.

— Ось, печиво вже маю. Тепер складу його в кошик та піду продавати! – зібралась Мишка.

Спочатку вона пішла до Білочки і та вирішила підтримати Мишку й придбала трошки печива.

Потім Мишка вирушила до Зайчика, проте він сказав, що зовсім не має монеток, але йому дуже хочеться скуштувати хоч одненьке печиво, що так смачно пахне! Мишка не була жадібною та пригостила Зайчика печивом, а він натомість підказав їй хто точно зможе придбати готову партію.

— Мишко, а ти вже ходила до Сороки? В неї завжди є багато монет. Вона їх збирає в місті, ще й солодке дуже любить, — зайди до неї обов’язково! – порадив Зайчик.

Мишка подякувала Зайчику та вирушила до Сороки, яка жила на високому дереві. Сорока зустрічала Мишку дуже охоче, здалеку відчувши запах свіжого печива.

— Ой, а хто тут до нас йде? Та це ж Мишка! З чим прийшла, люба? – запитала Сорока.

— Я спекла найсмачніше печиво і хочу поміняти його на декілька монеток. Я мрію про маленький велосипед з кошиком. І дуже хочу його придбати. Зайчик мені розповів, що ти дуже полюбляєш смаколики. Ось я і прийшла до тебе. – розповіла Мишка.

— Звичайно, Мишко! Я залюбки візьму твоє печиво, але всі мої монети сховані далеко в лісі. Давай ти мені віддаси печиво зараз, а за грошима приходь завтра. Домовились? – запитала Сорока.

— Домовились! – зраділа Мишка і залишила все своє печиво Сороці. Адже вже завтра вона забере монетки, збігає до магазину та повернеться в ліс на новому велосипеді.

Але Сорока була дуже хитрою та не збиралась віддавати Мишці монетки. Наступного дня, коли Мишка прийшла за грошима, Сорока була готова:

— Мишко, я вже з’їла все твоє печиво. І його було зовсім мало. Спечи мені ще, і потім я точно віддам тобі монети. – сказала Сорока.

— Як же так? – запитала в неї Мишка. – Ми ж домовлялись, що ти віддаси монетки сьогодні.

— Так-так, але печива було мало. Неси ще! – заторохкотіла Сорока. – Я поспішаю у справах. Чекаю тебе з новою порцією печива ввечері.

Засмучена Мишка пішла додому. Вона вже зовсім не мала натхнення пекти печиво, але дорогою додому зустріла свого друга Єнота.

— Мишко, привіт! Ти чому така сумна? Що трапилось? – поцікавився він.

Мишка розповіла йому всю пригоду: і про монетку, і про велосипед, і про печиво з Сорокою.

— Напевно, Сорока ніколи не віддасть монетки за мою роботу, і я не зможу купити той чудовий велосипед. – сумно сказала Мишка.

— Ні, Мишко! Все купиш! Сорока хитра та ображає маленьких і беззахисних звірів. Ти ж не вмієш лазити по деревах? А я вмію! Йди додому, печи печиво, а ввечері ми разом підемо до Сороки та заберемо твої монети. – заспокоїв Мишку Єнот.

Мишка прийшла додому, приготувала печиво і чекала, коли ж прийде Єнот. Їй вже не вірилось, що з цієї історії вийде щось путнє.

— Ну що, Мишко? Підемо забирати твої монети? – запитав Єнот, коли підійшов до нірки Мишки.

— Звичайно! Давай спробуємо! – відповіла Мишка.

Друзі швидко дістались до дерева де жила Сорока. Її ще не було вдома, і Єнот швиденько заліз по стовбуру дерева вгору та зазирнув у гніздо до Сороки. Скільки всього цікавого він там побачив: і монети, і буси, і дорогоцінне каміння!

— Отакої, Мишко! Сорока тобі збрехала. Всі її запаси тут. Негідниця! – розсердився Єнот. – Зараз ми її провчимо! 

Мишка стояла під деревом і дуже хвилювалась. Аж тут з’явилась Сорока, побачила Єнота на гілці поруч з її гніздом і добряче перелякалась.

— Сороко, ти навіщо Мишку обманула? З’їла печиво, а монети за її роботу не віддала. Тільки не кажи, що вони десь сховані. Я ж бачу – в тебе цього добра в гнізді повно! – сердито мовив Єнот.

— Ну… я.. це… Розумієш.. Я так довго збирала ці монети та ділитись ними не хотілось, а у Мишки дуже смачне печиво. Ось я і вирішила я, що нехай вона мені ще спече. – виправдовувалась Сорока.

— Не можна ображати маленьких! Ти думала, що Мишка не дістанеться до твого гнізда? Але я дістанусь! Я сильніший за тебе і можу звалити твоє гніздо на землю прямо зараз, але не зроблю цього, якщо віддаси Мишці монетки, які ти їй пообіцяла. Ти ж погодилась на її пропозицію? Вона тобі печиво, а ти їй монети? Віддавай негайно і не смій нікого обманювати! – пригрозив Єнот.

Сорока неохоче дістала монети і спустила їх Мишці.

— Вибач, Мишко! Я більше так не буду. – вибачилась Сорока. – Ти залишиш мені печиво, яке ти принесла? 

— Ні, Сороко, все печиво я тобі не лишу. Але можу пригостити тебе декількому. Все інше я віддам своїм найкращим друзям і трішки віднесу продавцю з будинку іграшок. – відповіла Мишка.

Тим часом Єнот вже спустився з дерева. Мишка подякувала йому за допомогу і пригостила найсмачнішим печивом.

— Яке щастя мати таких друзів! – міркувала вона.

Наступного дня Мишка пішла до магазину іграшок. Цього разу монеток їй вистачило і вона придбала чудовий рожевий велосипед з кошиком та повернулась на ньому в рідний ліс. Тепер вона зможе возити друзям і квіти, і печиво, і зернятка.

Текст: Кононенкова Вікторія

Ілюстрації: Самійленко Олена

Мишка та закоханий Їжачок

Ця історія відбулась восени. Мишка як раз зібралася йти в поле збирати врожай. Але побачила Їжачка, який стрімко наближався до її дому. Було помітно, що він дуже схвильований і сильно поспішає.

-Мишка! Мишка! Ти не уявляєш, яка пригода в мене сьогодні була! – поспішав поділитися новинами Їжачок.

-Я ходив в кінець лісу збирати яблука. Чомусь в цьому році їх дуже мало, а мені потрібні яблука. Зовсім скоро зима, а запаси я ще не підготував. Настав час зайнятися приготуванням найсмачнішого яблучного варення! І, коли я збирав яблука, то зустрів Їжачиху. Вона також прийшла за яблуками. Ми дуже весело провели час разом. Здається, що зможемо стати справжніми друзями. Я завжди мріяв дружити з дівчиною-їжачихою.

-Як чудово! – зраділа Мишка. – Але ж чому ти такий схвильований?

-Розумієш, ми домовились ввечері погуляти разом. Мені б дуже хотілося принести їй якийсь красивий подарунок. Адже всі люблять подарунки? Я довго міркував, що ж я можу подарувати, і коли біг до тебе за порадою, то згадав, що біля озера росте яблуня з великими соковитими яблуками. Ми б могли піти туди разом, знайти найгарніше і найспіліше яблуко, а ввечері я б подарував його Їжачисі. Ти допоможеш мені? – попросив підтримки Їжачок.

-Звичайно, Їжачок! Я збиралась йти в поле збирати колоски, але бачу, як для тебе це важливо, тому із задоволенням складу тобі компанію у пошуках найгарнішого та найспілішого яблука. – відповіла Мишка.

Мишка з Їжачком, не втрачаючи часу, розпочали свою дорогу. Вони швидко дійшли до потрібного місця, але те, що вони побачили, їм не сподобалось – яблуня в цьому році принесла зовсім убогий врожай. На землі не було ні одного яблука.

— Що ж нам тепер роботи? – запитала Мишка.

— Не знаю, — сумно відповів Їжачок. Потім він підняв голову вгору і побачив, що високо на гілці висить красиве та соковите яблуко.

— Мишка, дивись! Яке велетенське яблуко там висить! – махнув лапкою Їжачок. – Нам неодмінно треба його дістати!

-Так, Їжачок, яблуко дійсно гарне, але ми не вміємо лазити по деревах. Може підемо за допомогою до Єнота або Білочки? – запропонувала Мишка.

— У нас зовсім нема на це часу. Ми самі знайдемо спосіб його дістати. – впевнено сказав Їжачок.

Друзі вирішили спробувати збити яблуко горіхом. Вони знайшли декілька горіхів поруч з деревом та по черзі кидали їх вгору. Один горіх навіть потрапив у ціль, але яблуко міцно висіло на гілці і не збиралось падати. 

— Виходу нема, Мишка. Доведеться мені лізти на дерево! – сказав Їжачок. – Я дуже боюсь висоти, але ще більше я хочу подарувати Їжачисі саме це яблуко. Ти ж мені допоможеш? 

— Звичайно! Я тобі допоможу! Але як ти плануєш туди видертися? – запитала розгублена Мишка.

— Дивись, мені потрібно дотягнутись до тієї гілочки, а далі якось доберусь. Зараз знайдемо декілька дощечок і камінчиків, збудуємо сходи: ти на них залізеш і підсадиш мене. Домовились? – запитав Їжачок.

-Домовились! – відповіла Мишка.

Друзі зібрали необхідний інвентар і зробили невисокі сходи. Мишка на них залізла, підсадила Їжачка, який виявився дуже спритним. Він дотягнувся до потрібної гілки, потім ще до однієї, і ще – і ось він уже дістав до заповітного яблука. Їжачок декілька разів потрусив гілочку з яблуком – воно піддалось та впало не землю.

-Ура! – крикнув Їжачок. – Я зміг! Я дістав найгарніше яблуко і зможу подарувати його Їжачисі. Але, Мишка, залізти я сюди зміг, а як же мені спуститись? 

— Дуже обережно! По-трошки! – сказала Мишка.

Їжачок почав спускатись. Спочатку він подолав першу гілочку, потім другу, але спіткнувся на третій, і впав вниз. Бабах!

-Їжачок, Їжачок, з тобою все добре? – запитала налякана Мишка.

-Та ніби так! – відповів Їжачок і спробував встати.

Коли Їжачок піднявся, Мишка помітила, що з одного боку від падіння в нього зламались голки, і замість них була велика лиса пляма.

-Їжачок, здається, ти голки зламав. – сумно повідомила новину Мишка.

-Як зламав? Як же я тепер? З лисою плямою піду на прогулянку з Їжачихою? – запитав Їжачок. — Доведеться все відмінити! Як шкода, я ж дістав найгарніше яблуко і так хотів його подарувати.

Мишка побачила, як сильно сумує її найкращий друг, і вирішила йому якось допомогти.

-Їжачок, ми обов’язково щось вигадаємо! Як завжди! І ти підеш на прогулянку зі своєю подругою. Не сумуй! Коли життя підносить нам неприємні сюрпризи – нам потрібно шукати незвичайні рішення. – підбадьорила друга Мишка.

-Що ж тут вигадаєш? – сумував Їжачок.

— А може ми сховаємо твою плямку під листочком? Знайдемо великий листок, одягнемо його на голки і все! Буде в тебе такий осінній костюм. Що скажеш? – вигадала Мишка.

— Чому б і ні! – погодився Їжачок.

Мишка знайшла гарний, все ще зелений листочок і одягла його Їжачку на голки. Таким чином їй вдалося закрити те місце, де у нього зламались голочки.

Їжачок дуже зрадів, примостив на спину яблуко, і друзі вирушили в дорогу додому. Аж раптом подув вітер і зняв листочок зі спини Їжачка. Їжачок відразу зрозумів, що щось не так:

— Не тримається? – сумно запитав він.

— Не тримається. – відповіла Мишка.

Їжачок став геть сумним, але Мишка здаватись не збиралась. Вона знала, що знайде спосіб допомогти своєму другу.  Друзі мовчки йшли додому, аж тут Мишка побачила пишну зелену ялинку.

-Їжачок! А в тебе ж голки, і у ялинки голки! Пропоную взяти декілька голочок у ялинки і поставити їх замість твоїх. Ти будеш трішки схожий на маленьку ялинку і зможеш їх носити допоки не відростуть твої. – знайшла натхнення Мишка.

— Мишка! Яка ж ти розумниця! Я самостійно б таке не придумав. – зрадів Їжачок.

Мишка зібрала голки і вставила їх замість втрачених. Щасливий Їжачок пішов на прогулянку зі своєю новою знайомою Їжачихою. Він подарував їй найгарніше і найсмачніше яблуко.

— Яке неймовірне яблуко! – сказала захоплена Їжачиха. – Я таке бачила тільки на дереві біля озера, але ж воно було так високо. Як тобі вдалося його дістати?

Їжачок розповів своїй подрузі всю історію. Навіть про загублені голки. 

— Ого. Яка історія! Ти так старався зробити мені подарунок, що навіть голки загубив. Але тобі не потрібно ховати свою лису пряму. Ти дуже гарний і з голками, і без них! А зовсім скоро в тебе виростуть нові голки, і будуть вони ще гарніші. Дякую тобі за такий неймовірний подарунок! – подякувала Їжачиха.

І пішли вони гуляти. Щаслива Їжачиха з найсоковитішим яблуком на світі і Їжачок, трішки схожий на маленьку зелену ялинку.

Текст: Вікторія Кононенкова

Художник: Олена Самійленко

Мишка та її новий Дім

Жила на світі маленька сіра Мишка. Як і всі інші маленькі миші, вона жила в нірці на великому та гарному полі. Вона дуже полюбляла збирати пшеничні зернятка восени, варити теплий чай взимку, займалась вирощуванням колосків весною, обожнювала літні пригоди та теплі вечори. 

Та хіба можна назвати життя в полі веселим та різноманітним? Майже всі сусіди Мишки переїхали до лісу, що знаходиться неподалеку. І Мишка дуже часто чула від них, що жити там набагато цікавіше.

— Подружки так багато розповідали мені про життя в лісі! Взимку там затишніше, а влітку більш прохолодно, а ще в лісі знаходяться домівки цікавих звірів, які можуть стати моїми справжніми друзями! Можливо і мені варто побудувати світ дім там? — міркувала Мишка. 

Міркувала вона, міркувала і вирішила, що зовсім в полі жити сумно. Дуже хотілось Мишці запрошувати друзів на смачний чай, грати в настільні ігри та збиратись разом на свята. Значить потрібно переїжджати! 

Мишка зібрала всі свої найважливіші та найпотрібніші речі: запас зерняток, улюблений посуд, найцікавішу книгу – зачинила нірку та відправилась в дорогу.

— Як же я хвилююсь! Яким буде мій новий дім? В якій частині лісу побудувати нірку? Чи знайду я собі друзів? — міркувала Мишка.

А поки голівка Мишки була зайнята думками, вдалині показався Ліс — красивий та могутній. Вона швидко знайшла гарний пагорб, який злегка височів над рівниною лісу та відразу ж почала будівництво своєї нової нірки. Мишка зробила неглибоку, але дуже акуратну нірку. Звичайно ж, вона стомилась і хвилювалась. Але вже після обіду її новий будиночок був готовий. Мишка дуже раділа своїм речам на полицях і красиво заправленому ліжечку. Їй ще потрібна була комора для зберігання запасів, але Мишка вирішила змайструвати її вже наступного дня. Вона приготувала смачний чай і сіла пообідати. А завтра вона неодмінно познайомиться з лісними жителями та покличе нових друзів на чаювання. 

Мышка и её новый дом

Аж раптом земля в нірці затремтіла! Спочатку дуже легенько, а потім все сильніше і сильніше. Всі речі Мишки почали падати з полиць, а земля сипалась зі стелі. 

Мишка швидко вибігла з нірки та покликала на допомогу:

— Рятуйте! Допоможіть! Землетрус! 

Але тут вона озирнулась на всі боки та зрозуміла, що земля тремтить тільки на пагорбі, де Мишка збудувала свій новий дім. 

— Що ж робити? Треба якнайшвидше врятувати запаси моїх зерняток та всі мої речі – міркувала Мишка. – Але ж мені так боязно!

Першим на місце подій прибіг Їжачок. Він проходив поруч та почув крик про допомогу. 

— Привіт, Мишка! Що ти тут робиш? – схвильовано запитав він.

— Привіт! Я прийшла в цей ліс з поля та збудувала на цьому пагорбі свій новий будиночок. А зараз почався землетрус і мені потрібно дістати свої речі з нірки – відповіла Мишка.

— Ох, Мишка! Тут не можна будувати нірки. Це ж берліг велетенського ведмедя! Він спав, але вже почав прокидатись і вже зовсім скоро вийде на вулицю. Йому точно не сподобається, що хтось вирішив збудувати дім на його домі – проторохтів Їжачок,  — Давай скоріше! Я тобі допоможу і покличу на поміч решту друзів. 

— Хутчій! На допомогу! – голосно покликав Їжачок 

На його крик прибіг Зайчик, Білочка, Єнот та прилетіли Пташечки. А тим часом пагорб трясло все більше і більше. 

Всі разом звірі швиденько діставали речі і зернятка Мишки на вулицю. І як тільки вони закінчили, з іншого боку пагорба показався Ведмідь.

-Хто тут? Хто прийшов в мій берліг та посмів мене розбудити? – грізно гарчав він.

Мышка и её новый дом 2

Звірі сховалися за деревами, тремтіли від страху і не показувались цьому велетенському звіру. 

Це ж треба такої! Мишка, звичайно, знала, що в лісі їй сумно не буде, але до зустрічі з ведмедем готова не була. Ведмідь декілька разів обійшов свій берліг, але так і не зміг знайти звірів, які його потурбували і пішов собі у невідомому напрямку. 

Коли небезпека минула друзі покинули своє укриття. 

Мишка, як же нам пощастило, що ми змогли сховатись від Ведмедя! Він дуууже не любить, коли його хтось турбує. Цей пагорб – це його територія. Давай знайдемо тобі інше місце для нірки – запропонувала Білочка. 

Мишка відчувала себе дуже засмученою! На вулиці був майже вечір, вона стомилась і в неї зовсім не було сил будувати нову нірку.

Мишка, не хвилюйся! Ми дуже раді, що ти будеш жити разом з нами в лісі. І ми з великим задоволенням тобі допоможемо! Правда? – запитав у друзів Їжачок.

— Звичайно ж! — хором відповіли Зайчик та Єнот.

— І ми допоможемо – процвірінькали Пташки.

— Яке щастя, що я вирішила жити саме в цьому лісі! Тут живуть найдобріші звірі! – зраділа Мишка.

Компанія швидко знайшла місце для нової домівки Мишки. По сусідству з Їжачком. Мишка з Єнотом прорили вхід в нірку. Їжачок зробив стіни, а Білочка допомогла розкласти речі на полиці. Пташки принесли Мишці красиві квіти. 

До заходу сонця новий дім був готовий. Але, раптом, друзі почули якийсь шум. Здавалось навіть, що земля тремтить.

-А тут точно нема ведмедя? – злякано запитала Мишка.

-Ні, Мишка! Це лиш вітер! – посміхнулась Білочка.

Друзі засміялись і сіли вечеряти!

Напишіть нам





    ×
    Залиште ваші контактні діні.

      ×