fbpx

казка українською

5

Куди подівся сніг?

Рада повідомити, що  друкований зимовий спецвипуск «Про сніжок» вже у продажі! Переглянути можна тут: «Про сніжок»

Того ранку, як і попереднього, Лисенятко, прокинувшись вранці, відразу побігло до віконця з надією побачити сніг. Але його сподівання виявились марними.

-Чому ж нема снігу? Матуся казала, що вже зима! А взимку має бути сніг! Нічого не розумію… — сумував малюк. — Потрібно навідатись до Мишки! Можливо, вона знає в чому справа. 

Дорогою до Мишки Лисенятко ретельно оглядало кожен кущик, але снігу так ніде й не було видно.

-Мишко, привіт! Я сьогодні прокинувся, а снігу так і нема. Чому ж його нема? Ти випадково не знаєш, де його відшукати? – запитав засмучений малюк.

Мишці стало шкода дитинча, тому вона вирішила хоч чимось допомогти.

-Привіт, Лисенятку! На жаль, я не знаю, але можемо спробувати його відшукати! Ходімо в сусідній ліс, можливо, він там лежить та не здогадується, що треба й до нашого лісу завітати! – намагалась підбадьорити малюка Мишка.

Одягнувшись тепленько, друзі вирушили шукати сніг. Перевірили полянку біля озера, навідались в сусідній ліс та, навіть, сходили на поле, де раніше мешкала Мишка, — снігу ніде не було.

— Мишко, снігу нема ніде! Що ж це таке коїться? Мені так хочеться дізнатись, коли ж його чекати. – ще більше засмутився малюк.

-Лисенятку, ми ж зараз зовсім недалеко від дому найрозумнішої Сови! Навідаємось до неї та запитаємо. Вона має знати відповіді на всі запитання! – запропонувала Мишка.

— Ходімо! – підтримало Лисенятко.

Друзі швидко дістались до дерева, де було розташоване дупло найрозумнішої Сови. Сова сиділа на гілці, та, здавалось, що чекала Мишку з Лисенятком.

— Сово, привіт! Будь ласка, допоможи нам зрозуміти, чому зима є, а снігу нема? – привітались друзі.

-Привіт, Мишко та Лисенятку, дуже рада, що ви завітали до мене! Зараз я вам розкажу, що таке сніг і звідки він з’являється! Ви ж добре знаєте, що таке дощ? Так? – привіталась Сова.

— Так! – хором відповіли Мишка з Лисенятком. – Ми знаємо, що дощ виникає з хмаринок. 

— А сніг – це дощ, який замерз. Це відбувається тоді, коли на вулиці холодно-холодно! Краплі дощу замерзають та перетворюються на сніжинки. Вчора в лісі був дощ, але, на жаль, на вулиці не так холодно, як цього потребує процес утворення сніжинок! Маю вас засмутити, любі друзі, сніг обов’язково буде, але трохи згодом. Тому, будь ласка, наберіться терпіння та чекайте. – розповіла Сова.

— Будемо чекати! – відповіли друзі.

Як сильно засмутилось Лисенятко! Малюк зрозумів все, що розповіла найрозумніша Сова, проте не перестав хотіти побачити сніг. Тим часом Мишка придумала чудову ідею! Вона відвела Лисенятко до матусі Лисички та побігла до Білочки, а потім завітала і до Зайчика. Затійниця розповіла друзям про засмученого малюка та запропонувала влаштувати справжнє свято! А для цього потрібно створити сніжинки власними руками. Друзі взяли папір, ножиці та блакитні фарби.

— Мишко, а що це ми будемо робити? – запитав Зайчик.

— Малювати? – уточнила Білочка.

— Так, друзі! Ми намалюємо сніжинки та прикрасимо ними дерево. Ви тільки уявіть, як зрадіє Лисенятко та інші дітки! – раділа Мишка.

Завдання було складним, але друзі впорались з ним досить швидко. Прекрасним вийшло дерево! Мишка покликала Лисенятко. Як же зрадів малюк! 

— Мишко, Зайчику, Білочко, дякую вам за справжнє диво! Зі справжніми друзями в мене немає причин сумувати. – подякувало дитинча.

До Лисенятка приєднались Зайченята та Білченята. Всі разом вони весело проводили час біля справжнього зимового дерева. Шкода тільки, що зі штучних сніжинок сніговика не зліпиш! Та друзям було байдуже. 

Авторка: Вікторія Кононенкова

Ілюстраторка: Альона Кравченко

Їжачок вперше бачить зиму

Того осіннього дня Мишка готувалась зустрічати зиму: варила варення з яблук та прибирала нірку. Справ у неї було багато, але хтось постукав у двері її дому.

— Хто ж це прийшов? Зовсім не чекаю гостей сьогодні. – зацікавилась Мишка та пішла відчиняти двері.

Біля входу стояв засмучений Їжачок.

— Мишко, привіт! Зима розпочнеться вже зовсім скоро? Так? А я знову ляжу спати. Всі їжачки в кінці осені впадають у сплячку. Кожного року я пропускаю найцікавіше та навіть не уявляю, як виглядає сніг. Так сумно! Це правда, що він білий та пухнастий?– поділився своїми переживаннями Їжачок.

— Привіт, Їжачку! Так, це правда. Сніг неймовірно гарний! Якби ж ти міг побачити сніжинки! Вони неймовірні, коли падають з неба. Можливо, тобі вдасться не заснути зараз та дочекатись зими? – запитала Мишка.

— Мишко, я дуже не хочу лягати спати, але це задумка природи. Не тільки їжачки зимують уві сні, а й багато інших звірів. Розкажеш мені весною, якою була ця зима? – попросив Їжачок.

-Звичайно! Я тобі обов’язково про все розповім! – намагалась підбадьорити друга Мишка.

Насправді, Мишка задумала дещо цікаве. Їй дуже хотілось, щоб її друг Їжачок власними очима побачив всю красу зими.

Десь за тиждень Їжачок розстелив своє ліжечко, зручно вмостився та заснув міцним сном. Тим часом Мишка чекала, коли випаде сніг.

Зима прийшла вчасно і сніг засипав кущі, дерева, пагорби, проникаючи у кожен закуток лісу. Всі лісові жителі знали, що зовсім скоро розпочнуться новорічні свята. Мишка вирішила влаштувати Їжачкові справжній сюрприз. А яким може бути сюрприз без новорічної ялинки? Вона знайшла маленьку пухнасту ялинку та вирішила її прикрасити печивом, яблуками та морквою. Чудова вийшла у Мишки ялинка! 

Потім трудівниця спекла печива, наварила компоту та вирішила зробити найголовніше, а саме – розбудити соню Їжачка.

Мишка зайшла в нірку до Їжачка і тихенько прошепотіла:

— Їжачку, прокидайся! Вже зима! Ходімо гратись на вулицю!

Їжачок навіть не поворухнувся.

— Їжачку, Їжачку, зима прийшла! Ліс замело снігом! Вставай! – не здавалась вона.

Всі її спроби були даремними, Їжачок зовсім не збирався прокидатися, навіть навпаки – перевернувся на другий бік та солодко засопів.

— Як мені його розбудити? Він так солодко спить під теплою ковдрою. О! Принесу йому снігу в ліжечко. Сніг мокрий та холодний, а в теплому домі він почне танути та перетвориться на водичку. Точно допоможе! – вигадала Мишка.

Мишка взяла відерце, наповнила його снігом та знову вирушила будити Їжачка. Затійниця висипала трішки снігу на нього, потім ще трошки і ще. Їжачок почав крутитись:

-Мишко, привіт! А що це ти робиш? Вже весна? Що це таке мокре та холодне? – запитав він крізь сон.

-Ура! Їжачку, привіт! Ти прокинувся! – раділа Мишка. – На вулиці справжня зима! Я принесла тобі сніг: в теплі він стає водою, а на вулиці він твердий та хрусткий. 

— Як? Зима? Справжня-справжня? Ходімо скоріше на вулицю! – вигукнув Їжачок.

Друзі вибігли на вулицю. Їжачок був в захваті від побаченого! Скрізь лежав сніг, а маленькі красиві сніжинки кружляли у повітрі. 

-Мишко, а як розважатись взимку? – запитав він.

-Їжачку, ти навіть не уявляєш скільки всього цікавого можна робити зі снігом: зліпити сніговика, гратися в сніжки, кататися на лижах чи санчатах. З чого почнемо? – запитала Мишка.

-Гратися в сніжки! Це має бути надзвичайно цікаве заняття! Треба розпочати якнайшвидше, бо мені здається, що скоро знову захочу спати.  – відповів Їжачок.

Мишка наліпила сніжок і друзі проводили час неймовірно весело, аж допоки неповороткий Їжачок не потрапив у величезну кучугуру снігу. 

— Мишко, де це я? Що трапилось? Ой-ой-ой! Як же холодно! Допоможи мені! – закричав Їжачок.

— Ти потрапив у кучугуру. Тримайся, друже! Зараз я тебе врятую! – заспокоювала Мишка.

Вона відразу почала розкопувати кучугуру своїми маленькими лапками. Копала і копала, копала і копала, але безрезультатно – сніг був усюди.

— Мишко, як там в тебе справи? Я не можу поворухнутися! Дістань мене!  — репетував Їжачок.

-Не виходить! О! А що це стирчить зі снігу? Їжачку, зараз я потягну тебе за ніжку і дістану! Тримайся! – скомандувала подруга.

З усіх сил Мишка потягнула Їжачка за ніжку, але й ця спроба врятувати друга виявилась невдалою. Черевичок злетів з ніжки Їжачка та залишився у лапках Мишки. Що ж робити?

-Ще раз! Тепер точно вийде! – сказала Мишка та потягнула Їжачка за ногу, яка залишилась без черевика.

Фух, цього разу вона впоралась. Нарешті! Їжачок опинився на кучугурі, а не під нею. 

-Дякую тобі, Мишко! Ти мене врятувала, а я зрозумів, що Їжачки недаремно сплять взимку. Ми такі неповороткі. Це ж треба було прямо в кучугуру потрапити. – сміявся Їжачок. – Змерз я. І знову спати хочу. А зима дійсно неймовірно гарна! Дякую тобі за цю пригоду!– продовжив він.

-Вип’ємо гарячого чаю і підеш собі спати! Тобі необхідно зігрітися. Зараз я приготую. – сказала Мишка.

-Добре! – погодився Їжачок. 

Поки Мишка готувала чай, бідолашний сонний Їжачок почав провалюватися в сон.

-Отакої! – подумала Мишка. – Доведеться тягнути його в нірку. Як же добре, що я Мишка, а не сонний Їжачок! – раділа вона.

Автор: Вікторія Кононенкова

Редактор: Марина Кеня

Художник: Олена Кравченко

Мишка та монета

Одного теплого весняного ранку Мишка прокинулась з чудовим настроєм. Їй дуже хотілось якнайшвидше посадити в своєму саду нові квіти – садівництво вона просто обожнювала. Мишка взяла лопатку, сапу, насіння та невідкладно розпочала свою роботу.

— Ось я висаджу найкрасивіший сад у лісі. Друзі приходитимуть до мене в гості та примовлятимуть: «Який прекрасний сад зробила Мишка». Мала б я ще маленький велосипед з кошиком, то могла би розвозити квіти та дарувати всім гарний настрій. Мрії, мрії. – міркувала Мишка. 

Мишка дуже старанно робила кожну ямку, обережно клала в неї насіння квітів, закопувала та добренько поливала. Коли роботу було майже закінчено, трудівниця вирішила посадити ще одну квіточку поруч з камінням, яке лежало біля входу в нірку.

Вона взяла лопату та спробувала викопати за один раз якомога більше землі, але раптом почула дивний звук: «дзинь» — лопата вдарила об щось дзвінке.

— Що ж це може бути?  — здивувалась Мишка та почала перебирати викопану землю. – Ого! Що я знайшла! Це ж справжнісінька монета! Напевно, я тепер зможу купити собі що завгодно. Треба скоріше поділитись новиною з друзями.

— Їжачку! Їжачку! – покликала друга Мишка. – Ти тільки поглянь, що я відкопала. Це ж справжня монета! Ти уявляєш, я тепер маю змогу купити той чудовий велосипед в будинку іграшок. Буду кататися на ньому все літо і розвозити квіти всім своїм друзям. – раділа Мишка.

— Як чудово! – зрадів Їжачок. – Хутчіш ходімо в магазин і купимо тобі велосипед.

Щасливі друзі взяли монету та швиденько побігли до магазину за такою важливою для Мишки покупкою. Продавчиня в магазині радісно зустріла Мишку з Їжачком та запитала:

— Добрий день! Чим я можу Вам допомогти?

— Добрий день. Я хочу придбати той гарний рожевий велосипед, щоб кататись на ньому по всьому лісу. В мене є монета для оплати своєї покупки! – радісно прощебетала Мишка.

Продавець взяла в Мишки монету, подивилась на неї та відповіла: 

— Мишко, на жаль, цієї монети недостатньо, щоб купити велосипед. Тобі потрібно ще декілька таких монет. Мені дуже шкода.

Після цих слів Мишка дуже засмутилась. Її мрія була зовсім поруч. Де ж їй тепер взяти ще монеток?

— Мишко, не сумуй! Ми обов’язково щось вигадаємо. Як завжди! В твоєму саду ростуть найкрасивіші квіти, і ти готуєш найсмачніше печиво. Ми знайдемо спосіб як заробити ще декілька монет. – підтримав подругу Їжачок.

Друзі повернулись до лісу. Мишка вирішила, що в неї неодмінно все вийде. Але ж як заробити ще монет? Їжачок має рацію – вона дійсно вміє пекти найсмачніше печиво. Мишка може спекти дуже багато печива та обмінювати його на монети, тобто продавати.

Мишка ретельно просіяла муку, додала какао, яйця, молоко та інші інгредієнти. Сформувала печиво та спекла його в духовці.

— Ось, печиво вже маю. Тепер складу його в кошик та піду продавати! – зібралась Мишка.

Спочатку вона пішла до Білочки і та вирішила підтримати Мишку й придбала трошки печива.

Потім Мишка вирушила до Зайчика, проте він сказав, що зовсім не має монеток, але йому дуже хочеться скуштувати хоч одненьке печиво, що так смачно пахне! Мишка не була жадібною та пригостила Зайчика печивом, а він натомість підказав їй хто точно зможе придбати готову партію.

— Мишко, а ти вже ходила до Сороки? В неї завжди є багато монет. Вона їх збирає в місті, ще й солодке дуже любить, — зайди до неї обов’язково! – порадив Зайчик.

Мишка подякувала Зайчику та вирушила до Сороки, яка жила на високому дереві. Сорока зустрічала Мишку дуже охоче, здалеку відчувши запах свіжого печива.

— Ой, а хто тут до нас йде? Та це ж Мишка! З чим прийшла, люба? – запитала Сорока.

— Я спекла найсмачніше печиво і хочу поміняти його на декілька монеток. Я мрію про маленький велосипед з кошиком. І дуже хочу його придбати. Зайчик мені розповів, що ти дуже полюбляєш смаколики. Ось я і прийшла до тебе. – розповіла Мишка.

— Звичайно, Мишко! Я залюбки візьму твоє печиво, але всі мої монети сховані далеко в лісі. Давай ти мені віддаси печиво зараз, а за грошима приходь завтра. Домовились? – запитала Сорока.

— Домовились! – зраділа Мишка і залишила все своє печиво Сороці. Адже вже завтра вона забере монетки, збігає до магазину та повернеться в ліс на новому велосипеді.

Але Сорока була дуже хитрою та не збиралась віддавати Мишці монетки. Наступного дня, коли Мишка прийшла за грошима, Сорока була готова:

— Мишко, я вже з’їла все твоє печиво. І його було зовсім мало. Спечи мені ще, і потім я точно віддам тобі монети. – сказала Сорока.

— Як же так? – запитала в неї Мишка. – Ми ж домовлялись, що ти віддаси монетки сьогодні.

— Так-так, але печива було мало. Неси ще! – заторохкотіла Сорока. – Я поспішаю у справах. Чекаю тебе з новою порцією печива ввечері.

Засмучена Мишка пішла додому. Вона вже зовсім не мала натхнення пекти печиво, але дорогою додому зустріла свого друга Єнота.

— Мишко, привіт! Ти чому така сумна? Що трапилось? – поцікавився він.

Мишка розповіла йому всю пригоду: і про монетку, і про велосипед, і про печиво з Сорокою.

— Напевно, Сорока ніколи не віддасть монетки за мою роботу, і я не зможу купити той чудовий велосипед. – сумно сказала Мишка.

— Ні, Мишко! Все купиш! Сорока хитра та ображає маленьких і беззахисних звірів. Ти ж не вмієш лазити по деревах? А я вмію! Йди додому, печи печиво, а ввечері ми разом підемо до Сороки та заберемо твої монети. – заспокоїв Мишку Єнот.

Мишка прийшла додому, приготувала печиво і чекала, коли ж прийде Єнот. Їй вже не вірилось, що з цієї історії вийде щось путнє.

— Ну що, Мишко? Підемо забирати твої монети? – запитав Єнот, коли підійшов до нірки Мишки.

— Звичайно! Давай спробуємо! – відповіла Мишка.

Друзі швидко дістались до дерева де жила Сорока. Її ще не було вдома, і Єнот швиденько заліз по стовбуру дерева вгору та зазирнув у гніздо до Сороки. Скільки всього цікавого він там побачив: і монети, і буси, і дорогоцінне каміння!

— Отакої, Мишко! Сорока тобі збрехала. Всі її запаси тут. Негідниця! – розсердився Єнот. – Зараз ми її провчимо! 

Мишка стояла під деревом і дуже хвилювалась. Аж тут з’явилась Сорока, побачила Єнота на гілці поруч з її гніздом і добряче перелякалась.

— Сороко, ти навіщо Мишку обманула? З’їла печиво, а монети за її роботу не віддала. Тільки не кажи, що вони десь сховані. Я ж бачу – в тебе цього добра в гнізді повно! – сердито мовив Єнот.

— Ну… я.. це… Розумієш.. Я так довго збирала ці монети та ділитись ними не хотілось, а у Мишки дуже смачне печиво. Ось я і вирішила я, що нехай вона мені ще спече. – виправдовувалась Сорока.

— Не можна ображати маленьких! Ти думала, що Мишка не дістанеться до твого гнізда? Але я дістанусь! Я сильніший за тебе і можу звалити твоє гніздо на землю прямо зараз, але не зроблю цього, якщо віддаси Мишці монетки, які ти їй пообіцяла. Ти ж погодилась на її пропозицію? Вона тобі печиво, а ти їй монети? Віддавай негайно і не смій нікого обманювати! – пригрозив Єнот.

Сорока неохоче дістала монети і спустила їх Мишці.

— Вибач, Мишко! Я більше так не буду. – вибачилась Сорока. – Ти залишиш мені печиво, яке ти принесла? 

— Ні, Сороко, все печиво я тобі не лишу. Але можу пригостити тебе декількому. Все інше я віддам своїм найкращим друзям і трішки віднесу продавцю з будинку іграшок. – відповіла Мишка.

Тим часом Єнот вже спустився з дерева. Мишка подякувала йому за допомогу і пригостила найсмачнішим печивом.

— Яке щастя мати таких друзів! – міркувала вона.

Наступного дня Мишка пішла до магазину іграшок. Цього разу монеток їй вистачило і вона придбала чудовий рожевий велосипед з кошиком та повернулась на ньому в рідний ліс. Тепер вона зможе возити друзям і квіти, і печиво, і зернятка.

Текст: Кононенкова Вікторія

Ілюстрації: Самійленко Олена

Мишка та нетерпляче Лисенятко

На вулиці стояла чудова погода: в повітрі пахло лісовою свіжістю, сонечко ласкаво гріло своїми промінчиками, а всі мешканці лісу насолоджувались прекрасним літнім ранком. Мишка була зайнята прибиранням своєї домівки. Раз на місяць вона ретельно складала речі, протирала пил та мила підлогу, а потім втомлена, але задоволена виконаною роботою, йшла гуляти. Мишка взагалі була дуже терплячою, вона добре знала, що все в житті потрібно робити з терпінням – саме терпіння допомагає не кидати справи на півдорозі.

Того ранку Мишка розпочала прибирання дуже рано. І як тільки вона закінчила протирати пил, в двері її нірки хтось постукав:

— Тук-тук! Мишко, ти вдома? Мені дуже потрібна твоя допомога. – в двері гуркотіла Лисичка.

— Що в тебе сталось, Лисичко? – запитала Мишка.

— Мені терміново потрібно піти в сусідній ліс, але нема кому доглянути моє дитинча, маленьке Лисенятко. Ти така відповідальна та турботлива, зможеш декілька годин побути його нянею? – запитала Лисичка.

— Я б із задоволенням допомогла тобі, Лисичко, але твій малюк, Лисенятко, більший за мене. Можливо, варто попросити когось іншого? Зайчика, наприклад? – запропонувала Мишка.

— Не хвилюйся, Мишко, моє Лисенятко дуже слухняна дитина. Та й маленький він. Ти з ним точно впораєшся! – заспокоїла Мишку Лисичка. – Тим паче ти готуєш найсмачніше пшеничне печиво – ви зможете спекти його разом!

— Тоді домовились. Я тобі допоможу, посиджу декілька годин з твоїм малюком. – погодилась Мишка.

Лисичка принесла своє дитинча Мишці. Лисенятко було дуже активне та непосидючие. Мишка дуже хотіла закінчити прибирання, але малюк ніяк не хотів сидіти на одному місці. Він відкривав всі шафки і тумбочки, розкидав весь посуд – йому кортіло дізнатися, що ж цікавого є в нірці Мишки.

Мишка швидко зрозуміла, що цього дня прибирання вона не зробить, і почала міркувати, чим же їй зайняти маленьке Лисенятко.

— Лисенятко, твоя мама казала, що ти дуже любиш пшеничне печиво. Так? Кажуть, що я печу найсмачніше печиво в цьому лісі. Спечемо його разом? – запитала Мишка.

— Так! Так! Так! Я дуже-дуже люблю печиво! Хутчій приготуємо печиво! – зраділо Лисенятко. – Я буду тобі допомагати.

— Домовились! – сказала Мишка. – Спочатку нам потрібно зробити тісто!

Мишка приготувала тісто, а Лисенятко своїми маленькими лапками допомогло його вимісити. Настав час вирізати кругленьке печиво і складати його на деко, але малюк подумав, що тісто – це і є печиво, і спробував його скуштувати.

-Лисенятко, не можна їсти таке печиво! Воно ж зовсім сире – його треба спекти. – розсміялась Мишка.

— Але я вже хочу печива! Зараз! Прямо зараз! – відповів малюк.

-Сонечко, так не вийде. Наберись трішки терпіння, ми зараз поставимо наше тісто в піч і зовсім скоро отримаємо смачне печиво. Після цього ти зможеш його скуштувати. Домовились? – пояснила Мишка.

— Домовились.. – неохоче відповіло Лисенятко.

Лисенятку дуже хотілось отримати заповітне печиво якнайшвидше і зовсім не хотілось чекати.

-Так, зараз ми поставимо печиво у піч та ввімкнемо потрібну температуру, а через 40 хвилин, коли наше печиво буде готове – дістанемо його рум’яним, солодким та смачним. І ти зможеш ним поласувати з теплим молочком. —сказала Мишка. – Зараз мені потрібно сходити на вулицю, щоб набрати води, а ти посидь тут декілька хвилин і слідкуй за нашим печивом.

Як тільки Мишка пішла, маленьке нетерпляче Лисенятко підбігло до печі і крізь скло розглядало кожне печиво. «Яке гарне печиво. Якби ж воно готувалось швидше» — міркував малюк. – «Цікаво, що це за ручка така на печі? Ага, це ж регулятор температури! Чим вище температура, тим скоріше спечеться печиво!» — вирішило Лисенятко і повернуло регулятор.

Мишка повернулась з водою і не помітила, що температура в печі змінилась. Через деякий час вона вирішила перевірити як там готується печиво. Мишка відкрила піч і обімліла – все печиво згоріло і стало зовсім неїстівним. Також вона помітила, що хтось змінив температуру випікання:

— Лисенятко, що ж це коїться? Навіщо ти так? – запитала засмучена Мишка.

-Я дуже хотів печива! Я хочу його вже! Прямо зараз! – відповів нетерплячий малюк.

-Лисенятко, твоя нетерплячість зіпсувала печиво – їсти його тепер неможливо. Ось, поглянь, воно повністю згоріло і стало схожим на вугілля. – повчала дитинча Мишка. – Тобі треба навчитись терпінню! Інколи для того, щоб отримати щось, чого дуже хочеться, треба почекати. А якщо ти будеш поспішати, то можеш щось зіпсувати чи зламати. Буть обережнішим, будь ласка.

— Зрозуміло. – відповів малюк. – Я більше так не буду. Але що ж нам тепер робити? Печива дуже хочеться.

— Будемо починати все з самого початку. – відповіла Мишка. – Проте тепер робитимемоме все правильно і пектимемо печиво за потрібної температури.

Мишка з Лисенятком замісили нове тісто та приготували рум’яне та смачне печиво. Лисенятку воно дуже сподобалось! Завдяки цьому випадкові малюк зрозумів, що терпіння йому таки не вистачало, а вміння чекати – велика та важлива справа. 

Авторка: Вікторія Кононенкова

Художниця: Олена Самійленко

Мишка та її маленька подорож

Одного сонячного ранку Мишка прокинулась в чудовому настрої. Ще б пак! Адже напередодні ввечері вона разом зі своїми друзями-звірятами грала в настільні ігри. Звірі жартували та розповідали один одному веселі історії. Зайчик поділився найцікавішою історією, яку, в свою чергу, почув від своїх інших друзів. Ця історія була про те, що десь далеко на світі є Море! Таким чином Мишка дізналась, що море – це дуже-дуже величезне озеро з солоною водою. Ще Зайчик розповів, що на морі можна засмагати, купатись, гратись м’ячем та весело проводити час з друзями. 

Мишці так сильно сподобались ці розповіді, що протягом всієї ночі вона бачила неймовірні сни про те, як же класно побувати на морі: їсти морозиво та плескатись в теплій воді від самого ранку і до пізнього вечора.

Відразу ж після пробудження Мишка вирішила знайти Море, де б воно не було. Вона зібрала все необхідне: зернятка, воду, валізу з рушничком, купальником та сонцезахисними кремом, та вирушила в дорогу.

— Але ж куди мені йти? Цікаво, з якого боку знаходиться це Море? Направо чи наліво? – міркувала Мишка, — Хм, потрібно піти і запитати у Кмітливої Білочки! Вона точно має знати. – вирішила Мишка і побігла до Білки.

Мишка пробігла вздовж лісу і нарешті потрапила до будинку Білки:

— Білочка, я так мрію потрапити на море! Але я взагалі не знаю як туди дістатись? Ти коли-небудь була на морі? Куди мені йти? – запитала Мишка.

Мишка, я ніколи не була на морі, але точно знаю, що від нашого лісу воно дуже далеко. Ходять чутки, що Пташки знають як туди можна дістатись. Кожного року, восени, вони відлітають туди гріти свої крильця та хвостики. Але, Мишка, будь обережна, — це ж так далеко! – відповіла Білка.

Мишці зовсім не хотілось втрачати час і вона швиденько побігла до Пташок. Погода була чудова і вона швидко знайшла дерево, на якому вони жили.

Пташечки, мені потрібна ваша допомога. Мені сьогодні наснився такий цікавий сон.. про Море! Мені дуже потрібно до Моря. Білочка каже, що ви бували там і вже точно знаєте якою саме дорогою туди дістатись! – розповіла Мишка.

— Так і є, Мишка, ми кожного року літаємо до моря і дорога туди дуже довга. Спочатку треба перелетіти поле, потім ліс, потім місто і так багато разів. Ми з задоволенням взяли б тебе з собою, але Мишки не вміють літати – в тебе нема крил. – відповіли Пташки.

Мишці стало сумно. Невже вона не зможе побачити Море? Їй так хотілось збудувати замок з піску, попірнати та побачити рибок.

— Мама в дитинстві мені казала, що сумом ділу не зарадиш! Якщо мені потрібні крила – значить я знайду крила – вирішила Мишка.

В цей час зовсім поруч проходив Їжачок. Він побачив сумну Мишку та вирішив дізнатись, що ж в неї сталось?

Мишка, ти чому сумуєш? Що трапилось? – поцікавився він.

— Розумієш, Їжачок, я дуже мріяла потрапити на Море, а Пташки сказали, що нічого в мене не вийде, бо не маю я крил. Ось тепер сиджу тут та міркую де ж мені крила взяти? – сумно розповіла Мишка.

Мишка! Так все дуже просто! Тобі потрібен літак. Це така штука, яка може долетіти куди завгодно. Навіть на море. – відповів Їжачок.

— Ого! Їжачок, де ж мені взяти літачок? – загорілась ідеєю Мишка.

— Я знаю, що в кінці лісу, біля сухого озера, є стара льотна база. Там залишилось багато літаків. А ще там ростуть яблуні – я туди часто ходжу і власними очима бачив, що там залишилось багацько літаків, навіть маленьких – якраз для тебе. Якщо хочеш, то я тебе проведу. – розповів Їжачок. 

— Друже мій, ну звичайно ж, я хочу. Давай хутчій. Мені дуже хочеться до Моря якнайшвидше. – зраділа Мишка.

Їжачок і Мишка взялись за ручки і вирушили в кінець лісу. Мишка була дуже щасливою, адже зовсім скоро її мрія здійсниться. Дорога була довгою, але Мишка мала з собою зернятка, а в Їжачка був компот із яблук. Друзі сміялись, розповідали один одному жарти і подолали весь шлях майже непомітно. Коли вони нарешті дістались до льотної бази – на вулиці вже був пізній вечір. Мишка з Їжачком вирішили заночувати прямо там. Вони розпалили багаття, повечеряли та вклались спати.

Рано вранці на світанку Мишка розбудила Їжачка, та попросила якнайшвидше провести її до маленьких літаків.

Скільки ж різних літаків було на льотному полі: величезних, середніх та маленьких. Вони стояли один за одним на великій стоянці. 

— Вау! Їжачок, тут так багато різних літаків! В них такі гарні крила, який же літачок обрати мені? – міркувала Мишка.

— Тобі потрібен маленький літак. Пасажирський! Для двох. Знаєш Мишка, я поїду з тобою! Я теж хочу на море, хоч зовсім не підготувався. В мене нема такої валізи, як в тебе є. Але ж ти будеш рада моїй компанії? – поцікавився Їжачок.

— Звичайно! Ура! Не хвилюйся, любий друже, я з тобою всім поділюсь! – зраділа компанії Мишка. 

Друзі зібрали в дорогу яблука, швидко знайшли зручний двомісний літачок, перевірили всі прибори, залили паливо, запустили двигуни та злетіли високо-високо.

Коли вони піднялись вище хмаринок, то побачили Пташок, які також летіли до Моря.  

— Пташки, привіт! Ми вже летимо на море! Зустрінемось там! – радісно закричала Мишка.

— До зустрічі Мишка та Їжачок! – відповіли Пташечки. 

Мишка та Їжачок не могли перестати роздивлятись чудові пейзажі, які відкривались для них з висоти та раділи кожному моменту – вони знали, що зовсім скоро побачать справжнє Море.

Дорога пройшла зовсім непомітно. Через декілька годин польоту друзі побачили неймовірне – велику воду та жовтий пісок! Вони посадили літак на березі та щасливі побігли купатись. Мишка з Їжачком пірнали, дивились на риб, плескались у воді, грали м’ячем, їли морозиво та будували замки із піску. І друзі точно знали, що Море тепер їх справжня історія, яку вони зможуть розповідати друзям. 

— Ось воно щастя! – подумала Мишка. Я тепер кожного літа буду літати на Море. 

Текст: Кононенкова Вікторія

Ілюстрації: Самійленко Олена

Напишіть нам





    ×
    Залиште ваші контактні діні.

      ×