fbpx

Казка про мишку

9

Куди подівся сніг?

Рада повідомити, що  друкований зимовий спецвипуск «Про сніжок» вже у продажі! Переглянути можна тут: «Про сніжок»

Того ранку, як і попереднього, Лисенятко, прокинувшись вранці, відразу побігло до віконця з надією побачити сніг. Але його сподівання виявились марними.

-Чому ж нема снігу? Матуся казала, що вже зима! А взимку має бути сніг! Нічого не розумію… — сумував малюк. — Потрібно навідатись до Мишки! Можливо, вона знає в чому справа. 

Дорогою до Мишки Лисенятко ретельно оглядало кожен кущик, але снігу так ніде й не було видно.

-Мишко, привіт! Я сьогодні прокинувся, а снігу так і нема. Чому ж його нема? Ти випадково не знаєш, де його відшукати? – запитав засмучений малюк.

Мишці стало шкода дитинча, тому вона вирішила хоч чимось допомогти.

-Привіт, Лисенятку! На жаль, я не знаю, але можемо спробувати його відшукати! Ходімо в сусідній ліс, можливо, він там лежить та не здогадується, що треба й до нашого лісу завітати! – намагалась підбадьорити малюка Мишка.

Одягнувшись тепленько, друзі вирушили шукати сніг. Перевірили полянку біля озера, навідались в сусідній ліс та, навіть, сходили на поле, де раніше мешкала Мишка, — снігу ніде не було.

— Мишко, снігу нема ніде! Що ж це таке коїться? Мені так хочеться дізнатись, коли ж його чекати. – ще більше засмутився малюк.

-Лисенятку, ми ж зараз зовсім недалеко від дому найрозумнішої Сови! Навідаємось до неї та запитаємо. Вона має знати відповіді на всі запитання! – запропонувала Мишка.

— Ходімо! – підтримало Лисенятко.

Друзі швидко дістались до дерева, де було розташоване дупло найрозумнішої Сови. Сова сиділа на гілці, та, здавалось, що чекала Мишку з Лисенятком.

— Сово, привіт! Будь ласка, допоможи нам зрозуміти, чому зима є, а снігу нема? – привітались друзі.

-Привіт, Мишко та Лисенятку, дуже рада, що ви завітали до мене! Зараз я вам розкажу, що таке сніг і звідки він з’являється! Ви ж добре знаєте, що таке дощ? Так? – привіталась Сова.

— Так! – хором відповіли Мишка з Лисенятком. – Ми знаємо, що дощ виникає з хмаринок. 

— А сніг – це дощ, який замерз. Це відбувається тоді, коли на вулиці холодно-холодно! Краплі дощу замерзають та перетворюються на сніжинки. Вчора в лісі був дощ, але, на жаль, на вулиці не так холодно, як цього потребує процес утворення сніжинок! Маю вас засмутити, любі друзі, сніг обов’язково буде, але трохи згодом. Тому, будь ласка, наберіться терпіння та чекайте. – розповіла Сова.

— Будемо чекати! – відповіли друзі.

Як сильно засмутилось Лисенятко! Малюк зрозумів все, що розповіла найрозумніша Сова, проте не перестав хотіти побачити сніг. Тим часом Мишка придумала чудову ідею! Вона відвела Лисенятко до матусі Лисички та побігла до Білочки, а потім завітала і до Зайчика. Затійниця розповіла друзям про засмученого малюка та запропонувала влаштувати справжнє свято! А для цього потрібно створити сніжинки власними руками. Друзі взяли папір, ножиці та блакитні фарби.

— Мишко, а що це ми будемо робити? – запитав Зайчик.

— Малювати? – уточнила Білочка.

— Так, друзі! Ми намалюємо сніжинки та прикрасимо ними дерево. Ви тільки уявіть, як зрадіє Лисенятко та інші дітки! – раділа Мишка.

Завдання було складним, але друзі впорались з ним досить швидко. Прекрасним вийшло дерево! Мишка покликала Лисенятко. Як же зрадів малюк! 

— Мишко, Зайчику, Білочко, дякую вам за справжнє диво! Зі справжніми друзями в мене немає причин сумувати. – подякувало дитинча.

До Лисенятка приєднались Зайченята та Білченята. Всі разом вони весело проводили час біля справжнього зимового дерева. Шкода тільки, що зі штучних сніжинок сніговика не зліпиш! Та друзям було байдуже. 

Авторка: Вікторія Кононенкова

Ілюстраторка: Альона Кравченко

Мишка подорожує на ферму

Та осінь була дійсно золота. Мишка не могла намилуватись красою різнобарвних дерев, тому вирішила піти на прогулянку, а заодно назбирати грибів. Трудівниця взяла невеличку корзинку та вирушила з дому в глибину лісу.

— Яка краса! Дерева такі різнокольорові. Зовсім скоро закінчиться ця пора, і всі листочки попадають на землю. – міркувала Мишка, вишукуючи грибочки під березами.

Захопившись збиранням грибів, Мишка віддалялась від дому та не помітила, як сталось дещо непередбачуване – вона провалилась глибоко під землю та опинилась на чиємусь ліжечку в чужій норі.

— Ой, лишенько! Де це я? – заголосила Мишка. – Ого, яка гарна нірка! Тут і ліжечко є, і столик, і запаси зерняток. – озирнулась вона довкола. – Тут, напевно, живе Кріт, але його зараз немає вдома. Як мені вибратись звідси? Наверх я вже піднятись не зможу. Занадто крутий нахил для мене. Потрібно шукати інший вихід!

Мишка ретельно обійшла нірку Крота. Вона сподівалась знайти або господаря, або ж запасний вихід. Коли Мишка дійшла до комори, то побачила, що біля дверей є тунель з пологим підйомом. Ура! Вихід знайдено!

— Чудово, тут я зможу пролізти і вибратись на вулицю. Як цікаво, де ж я опинюсь? Куди мене приведе цей вихід? – хвилювалась Мишка.

Але вибору вона не мала, тому довелось йти тунелем, куди б він її не привів.

Дорога виявилась непростою, Мишка навіть встигла втомитись, але врешті-решт вийшла з цього довжелезного тунелю. І де ж вона опинилась? Навколо було повно якихось незрозумілих речей: ліворуч стояли велетенські відра, а праворуч – мішки.

— Цікаво. Де це я? Треба все уважно роздивитись! – вирішила Мишка. 

В мішках вона помітила цукор, а в відрах – запаси овочів. Ретельно озирнувшись довкола, Мишка зрозуміла, що знаходиться в коморі, але не в такій як в неї вдома, а набагато більшій. Вона вийшла на вулицю: скільки ж всього цікавого потрапило в поле її зору! За зачиненим забором гуляли домашні свині, а поруч з великим будинком, що був схожим на хлів, пила водичку корова.

— Ого! Це мабуть справжня ферма! Я ніколи не бувала в таких місцях. Тільки мама з татом розповідали, що на фермах мешкає багато різних звірів. – міркувала Мишка. – Тут на городах вирощують овочі, а корови та кози дають молочко. На фермі точно можна знайти щось смачненьке. – вирішила вона.

Через маленьке віконце Мишка залізла в хлів. На спеціальних сідлах відпочивали та несли яйця кури, а в самому кутку стояли мішки з кукурудзою та зерном.

-О це так знахідка! Грибів сьогодні назбирати не вдалось, то візьму собі трішечки кукурудзи! – зраділа Мишка.

Та тільки вона наблизилась до мішка, як почула звук, якого не чула ніколи:

— Няв! – пролунало десь позаду. 

Мишка завмерла та почала швидко міркувати: що це таке за «няв». Проте часу на роздуми в неї не було:

— Ня-а-а-а-в! – звук повторився, але лунав вже ближче.

Дуже повільно Мишка почала розвертати голову у напрямку цього «няв» та побачила кота!  Хоч мандрівниця не зустрічалась з цим звіром жодного разу в своєму житті, але оглянувши його, відразу зрозуміла, що перед нею стоїть справжній кіт – мама в дитинстві багато про них розповідала та наголошувала: «Від котів, Мишко, тримайся якомога далі! Коти полюють на мишей! Бачиш кота – тікай». І Мишка почала втікати, залишивши і свою корзинку, й ідею заповнити її кукурудзою. Кіт помчав за нею. Як же голосно він нявчав! 

Мишка помітила шмат шиферу, того самого, що вкривав дах хліву, і швиденько під нього залізла. Кіт ходив навколо з гордо піднятим хвостиком. Він був впевнений, що Мишка нікуди від нього не втече.

— Няв! Няв! Няв! – голосив Кіт.

Мишка тремтіла від страху. 

— Що ж мені робити? Як втекти від цього кота? – майже плакала вона. – Де ж знайти допомогу? 

Коли Мишка майже втратила надію та думала, що настирний Кіт її таки дістане, почула як хтось тихенько її кличе:

-Мишко-о-о! Мишко-о-о! – шепотів хтось зовсім поруч.

Мишка примружилась та помітила, що за пеньком по сусідству ховається Кріт. Як же вона зраділа!

-Кротику, допоможи мені, будь ласка! – благала про допомогу вона.

-Мишко, я тобі допоможу. В мене є гілочка з листям. Я нею поманю Кота. Він повинен побігти за мною, а ти біжи в тунель, з якого вийшла сюди! Я гарно знаю територію цієї ферми, тому не пропаду. Домовились? – запропонував ідею Кротик.

-Домовились! – відповіла Мишка.

Кріт почав шарудіти гілочкою з листям та бігати навколо пенька. Звичайно ж, Коту це не сподобалось і він вирішив розібратися з безстрашним Кротиком та помчав за ним. Мишка не гаяла часу та чимдуж побігла у напрямку тунелю. Хух! Їй пощастило сховатись! 

Мишка причаїлась та чекала на свого рятівника Кротика. Як чудово, що чекати довелось недовго – незабаром новий друг також прибіг до тунелю.

-Мишко, як добре, що я повернувся до своєї нірки та зрозумів, що хтось там був. Тому й вирішив перевірити чи все добре та пішов на ферму. Я туди часто ходжу і добре знайомий з місцевим Котом – краще з ним не зустрічатись! 

-Дякую тобі, Кротику, що врятував мене! Та як мені потрапити додому? – запитала Мишка. – І навіщо ти ходиш на ту ферму?

— Я там поповнюю запаси. А вибратись тобі буде дуже легко. В мене в нірці є потаємний вихід в ліс, він навіть недалеко від твого дому. Ходімо, я тобі покажу! – розповів Кріт.

Мишка з Кротиком спустились тунелем вниз в нірку, випили смачного чаю та посміялись з історії з Котом. Проте Мишка вирішила, що краще від цих котів триматись якнайдалі. Вона швидко дісталась додому та вирішила більше так не подорожувати!

Автор: Вікторія Кононенкова

Ілюстратор: Альона Кравченко

Редактор: Євстратенко Марина

Лисенятко йде в садочок!

Того дня на вулиці було прохолодно, йшов ледве помітний дощик, листя на деревах вже пожовкло. Мишка планувала піти по горіхи в сусідній садок та клопітливо туди збиралась. Аж раптом в двері її нірки хтось постукав:

-Привіт! Мишко, а ти вдома? — гукала її Лисичка.

-Привіт, Лисичко! Що сталось? — запитала Мишка та відчинила двері.

-В мене дуже серйозна проблема. Маю йти у справах, а маленьке Лисенятко не хоче йти в дитячий садок для звірів. Це чудове місце, яке організувала Білочка. А мій малюк впертий — ще не був там, а вже не хоче. Будь ласка, побудь з ним сьогодні. — благала Лисичка.

-Добре, Лисичко. Побуду. — погодилась Мишка.

Лисичка привела Лисенятко, а Мишка дуже дивувалась, чому ж малеча геть не хоче йти у садочок. Вона знала, що Білочка любить усіх малюків, а отже – відкрила найкращий садок.

-Чим будемо займатися, Лисенятко? – запитала Мишка. – Чи може краще відвести тебе в дитячий садочок?

-Ні, я не піду в садок! Не хочу! Не буду! Не треба мені садок! – відповів малюк.

-Ну добре, тоді я займатимусь своїми справами, а ти тут посидь та нічого не чіпай!  – наказала Мишка.

Мишка почала прибирати нірку, а маленькому Лисенятку дуже швидко стало нудно. Йому хотілось робити щось цікаве.

-Мишко, я хочу гратися! Намалюємо малюнок? – запитав малюк.

-Так-так, намалюємо. – погодилась Мишка.

Так і вирішили вони намалювати гарну-прегарну квітку, яка мала бути яскравого червоного кольору. Аж раптом сталось непередбачуване: Мишка відкрила фарби, і саме червоний колір закінчився.

-Лисенятко, ти тільки поглянь! У нас закінчилась червона фарба. Що ж нам робити? До магазину так далеко. – сказала Мишка.

-Ой, Мишко. Як нам тепер намалювати квіточку? – засмутилось Лисенятко.

-Потрібно знайти фарби! І я знаю де саме! – сказала Мишка. – Ми разом сходимо в дитячий садок, там точно є фарби, адже дітки малюють кожного дня. Впевнена, що Білочка нам їх позичить.

-Дітки малюють в садку кожного дня? Гм, а я й не знав… Ну добре, ходімо туди по фарби, але лише на хвилинку, бо лишатись там я точно не хочу! – відповів малюк.

Дорогою до дитячого садочка Мишка розповідала Лисенятку про всі цікаві заняття, якими там займається малеча. Здавалось, що малюкові вже трішечки захотілось побути у садочку недовго.

-Звірята там граються у пісочниці, ліплять, танцюють, вивчають віршики та іноземні мови, грають разом у футбол. Ти навіть не уявляєш скільки є цікавих командних ігор! Ти ж сам не пограєш у бадмінтон, не покидаєш м’яч – разом веселіше! – не зупинялась Мишка.

-Добре-добре! Але я все одно не хочу залишатись в садку. – відповів малюк. Хоча вже й сам не розумів, чому він такий впертий.

Коли Мишка з Лисенятком дійшли до дитячого садка, то побачили, що там сталось щось не хороше. Пісочницю хтось зруйнував: пісок був розкиданий всюди, на землі валялись уламки дощечок та з’явились якісь загадкові сліди. Біля пісочниці стояла засмучена Білочка.

-Білочко, привіт! Ми прийшли до вас, щоб позичити червону фарбу. Що тут сталось? – запитала Мишка.

-Привіт, Мишко! Поки дітки спали, тут пробігло незграбне Поросятко та зруйнувало нашу пісочницю. Треба її тепер відремонтувати! Адже малюки так люблять грати з піском. – розповіла Білочка.

-Лисенятко, залишимось допомогти з ремонтом? – поцікавилась Мишка.

— Добре, наші лапки тут зайвими не будуть. – погодився малюк.

В цей час дітки-звірята (Білченя, Зайченя, Їжаченя) вийшли на вулицю. Хтось мав молоток, хтось пензлика з фарбами, хтось цвяхи – всі разом вони взялись ремонтувати пісочницю. І Лисенятко дуже допомагало. За годину пісочниця була як нова! 

-Цікаво, а чому ж Поросятко так вчинило? – міркував малюк.

Та не встиг він закінчити питання, як із лісу вийшла Свиня зі своїм дитинчам Поросятком.

-Друзі, привіт! Вибачте мою незграбну дитинку! Він дуже хотів погратися з піском, але не знав як. – вибачалась Свиня.

— Привіт! Все гаразд! Ми всі разом відремонтували пісочницю. Поросятко, може ти залишишся з нами в садку? – запитала Білочка.

-Так-так-так! Я дуже хочу в садок! – відповіло Поросятко. – Це ж так весело! Я, звичайно ж, буду трішки сумувати за мамою, але хочу проводити час з друзями, а мамі й на роботу треба. 

Так маленьке Поросятко приєдналось до компанії дітей, а Мишка з Лисенятком зацікавлено спостерігали за всіма подіями. 

-Ну що, Лисенятко, ходімо додому. Домалюємо квіточку? – запитала Мишка.

-Мабуть так… – якось невпевнено відповів малюк, не відводячи очей від веселих дітлахів. – Хоча знаєш, Мишко, я залишусь у садку. Теж хочу весело проводити час та попрошу своїх нових друзів намалювати квітку разом! Скажи матусі, щоб звідси мене забрала. 

Мишка дуже зраділа такому рішенню Лисенятка, адже кожна дитинка має знайти справжніх друзів. 

Їжачок вперше бачить зиму

Того осіннього дня Мишка готувалась зустрічати зиму: варила варення з яблук та прибирала нірку. Справ у неї було багато, але хтось постукав у двері її дому.

— Хто ж це прийшов? Зовсім не чекаю гостей сьогодні. – зацікавилась Мишка та пішла відчиняти двері.

Біля входу стояв засмучений Їжачок.

— Мишко, привіт! Зима розпочнеться вже зовсім скоро? Так? А я знову ляжу спати. Всі їжачки в кінці осені впадають у сплячку. Кожного року я пропускаю найцікавіше та навіть не уявляю, як виглядає сніг. Так сумно! Це правда, що він білий та пухнастий?– поділився своїми переживаннями Їжачок.

— Привіт, Їжачку! Так, це правда. Сніг неймовірно гарний! Якби ж ти міг побачити сніжинки! Вони неймовірні, коли падають з неба. Можливо, тобі вдасться не заснути зараз та дочекатись зими? – запитала Мишка.

— Мишко, я дуже не хочу лягати спати, але це задумка природи. Не тільки їжачки зимують уві сні, а й багато інших звірів. Розкажеш мені весною, якою була ця зима? – попросив Їжачок.

-Звичайно! Я тобі обов’язково про все розповім! – намагалась підбадьорити друга Мишка.

Насправді, Мишка задумала дещо цікаве. Їй дуже хотілось, щоб її друг Їжачок власними очима побачив всю красу зими.

Десь за тиждень Їжачок розстелив своє ліжечко, зручно вмостився та заснув міцним сном. Тим часом Мишка чекала, коли випаде сніг.

Зима прийшла вчасно і сніг засипав кущі, дерева, пагорби, проникаючи у кожен закуток лісу. Всі лісові жителі знали, що зовсім скоро розпочнуться новорічні свята. Мишка вирішила влаштувати Їжачкові справжній сюрприз. А яким може бути сюрприз без новорічної ялинки? Вона знайшла маленьку пухнасту ялинку та вирішила її прикрасити печивом, яблуками та морквою. Чудова вийшла у Мишки ялинка! 

Потім трудівниця спекла печива, наварила компоту та вирішила зробити найголовніше, а саме – розбудити соню Їжачка.

Мишка зайшла в нірку до Їжачка і тихенько прошепотіла:

— Їжачку, прокидайся! Вже зима! Ходімо гратись на вулицю!

Їжачок навіть не поворухнувся.

— Їжачку, Їжачку, зима прийшла! Ліс замело снігом! Вставай! – не здавалась вона.

Всі її спроби були даремними, Їжачок зовсім не збирався прокидатися, навіть навпаки – перевернувся на другий бік та солодко засопів.

— Як мені його розбудити? Він так солодко спить під теплою ковдрою. О! Принесу йому снігу в ліжечко. Сніг мокрий та холодний, а в теплому домі він почне танути та перетвориться на водичку. Точно допоможе! – вигадала Мишка.

Мишка взяла відерце, наповнила його снігом та знову вирушила будити Їжачка. Затійниця висипала трішки снігу на нього, потім ще трошки і ще. Їжачок почав крутитись:

-Мишко, привіт! А що це ти робиш? Вже весна? Що це таке мокре та холодне? – запитав він крізь сон.

-Ура! Їжачку, привіт! Ти прокинувся! – раділа Мишка. – На вулиці справжня зима! Я принесла тобі сніг: в теплі він стає водою, а на вулиці він твердий та хрусткий. 

— Як? Зима? Справжня-справжня? Ходімо скоріше на вулицю! – вигукнув Їжачок.

Друзі вибігли на вулицю. Їжачок був в захваті від побаченого! Скрізь лежав сніг, а маленькі красиві сніжинки кружляли у повітрі. 

-Мишко, а як розважатись взимку? – запитав він.

-Їжачку, ти навіть не уявляєш скільки всього цікавого можна робити зі снігом: зліпити сніговика, гратися в сніжки, кататися на лижах чи санчатах. З чого почнемо? – запитала Мишка.

-Гратися в сніжки! Це має бути надзвичайно цікаве заняття! Треба розпочати якнайшвидше, бо мені здається, що скоро знову захочу спати.  – відповів Їжачок.

Мишка наліпила сніжок і друзі проводили час неймовірно весело, аж допоки неповороткий Їжачок не потрапив у величезну кучугуру снігу. 

— Мишко, де це я? Що трапилось? Ой-ой-ой! Як же холодно! Допоможи мені! – закричав Їжачок.

— Ти потрапив у кучугуру. Тримайся, друже! Зараз я тебе врятую! – заспокоювала Мишка.

Вона відразу почала розкопувати кучугуру своїми маленькими лапками. Копала і копала, копала і копала, але безрезультатно – сніг був усюди.

— Мишко, як там в тебе справи? Я не можу поворухнутися! Дістань мене!  — репетував Їжачок.

-Не виходить! О! А що це стирчить зі снігу? Їжачку, зараз я потягну тебе за ніжку і дістану! Тримайся! – скомандувала подруга.

З усіх сил Мишка потягнула Їжачка за ніжку, але й ця спроба врятувати друга виявилась невдалою. Черевичок злетів з ніжки Їжачка та залишився у лапках Мишки. Що ж робити?

-Ще раз! Тепер точно вийде! – сказала Мишка та потягнула Їжачка за ногу, яка залишилась без черевика.

Фух, цього разу вона впоралась. Нарешті! Їжачок опинився на кучугурі, а не під нею. 

-Дякую тобі, Мишко! Ти мене врятувала, а я зрозумів, що Їжачки недаремно сплять взимку. Ми такі неповороткі. Це ж треба було прямо в кучугуру потрапити. – сміявся Їжачок. – Змерз я. І знову спати хочу. А зима дійсно неймовірно гарна! Дякую тобі за цю пригоду!– продовжив він.

-Вип’ємо гарячого чаю і підеш собі спати! Тобі необхідно зігрітися. Зараз я приготую. – сказала Мишка.

-Добре! – погодився Їжачок. 

Поки Мишка готувала чай, бідолашний сонний Їжачок почав провалюватися в сон.

-Отакої! – подумала Мишка. – Доведеться тягнути його в нірку. Як же добре, що я Мишка, а не сонний Їжачок! – раділа вона.

Автор: Вікторія Кононенкова

Редактор: Марина Кеня

Художник: Олена Кравченко

Мишка та монета

Одного теплого весняного ранку Мишка прокинулась з чудовим настроєм. Їй дуже хотілось якнайшвидше посадити в своєму саду нові квіти – садівництво вона просто обожнювала. Мишка взяла лопатку, сапу, насіння та невідкладно розпочала свою роботу.

— Ось я висаджу найкрасивіший сад у лісі. Друзі приходитимуть до мене в гості та примовлятимуть: «Який прекрасний сад зробила Мишка». Мала б я ще маленький велосипед з кошиком, то могла би розвозити квіти та дарувати всім гарний настрій. Мрії, мрії. – міркувала Мишка. 

Мишка дуже старанно робила кожну ямку, обережно клала в неї насіння квітів, закопувала та добренько поливала. Коли роботу було майже закінчено, трудівниця вирішила посадити ще одну квіточку поруч з камінням, яке лежало біля входу в нірку.

Вона взяла лопату та спробувала викопати за один раз якомога більше землі, але раптом почула дивний звук: «дзинь» — лопата вдарила об щось дзвінке.

— Що ж це може бути?  — здивувалась Мишка та почала перебирати викопану землю. – Ого! Що я знайшла! Це ж справжнісінька монета! Напевно, я тепер зможу купити собі що завгодно. Треба скоріше поділитись новиною з друзями.

— Їжачку! Їжачку! – покликала друга Мишка. – Ти тільки поглянь, що я відкопала. Це ж справжня монета! Ти уявляєш, я тепер маю змогу купити той чудовий велосипед в будинку іграшок. Буду кататися на ньому все літо і розвозити квіти всім своїм друзям. – раділа Мишка.

— Як чудово! – зрадів Їжачок. – Хутчіш ходімо в магазин і купимо тобі велосипед.

Щасливі друзі взяли монету та швиденько побігли до магазину за такою важливою для Мишки покупкою. Продавчиня в магазині радісно зустріла Мишку з Їжачком та запитала:

— Добрий день! Чим я можу Вам допомогти?

— Добрий день. Я хочу придбати той гарний рожевий велосипед, щоб кататись на ньому по всьому лісу. В мене є монета для оплати своєї покупки! – радісно прощебетала Мишка.

Продавець взяла в Мишки монету, подивилась на неї та відповіла: 

— Мишко, на жаль, цієї монети недостатньо, щоб купити велосипед. Тобі потрібно ще декілька таких монет. Мені дуже шкода.

Після цих слів Мишка дуже засмутилась. Її мрія була зовсім поруч. Де ж їй тепер взяти ще монеток?

— Мишко, не сумуй! Ми обов’язково щось вигадаємо. Як завжди! В твоєму саду ростуть найкрасивіші квіти, і ти готуєш найсмачніше печиво. Ми знайдемо спосіб як заробити ще декілька монет. – підтримав подругу Їжачок.

Друзі повернулись до лісу. Мишка вирішила, що в неї неодмінно все вийде. Але ж як заробити ще монет? Їжачок має рацію – вона дійсно вміє пекти найсмачніше печиво. Мишка може спекти дуже багато печива та обмінювати його на монети, тобто продавати.

Мишка ретельно просіяла муку, додала какао, яйця, молоко та інші інгредієнти. Сформувала печиво та спекла його в духовці.

— Ось, печиво вже маю. Тепер складу його в кошик та піду продавати! – зібралась Мишка.

Спочатку вона пішла до Білочки і та вирішила підтримати Мишку й придбала трошки печива.

Потім Мишка вирушила до Зайчика, проте він сказав, що зовсім не має монеток, але йому дуже хочеться скуштувати хоч одненьке печиво, що так смачно пахне! Мишка не була жадібною та пригостила Зайчика печивом, а він натомість підказав їй хто точно зможе придбати готову партію.

— Мишко, а ти вже ходила до Сороки? В неї завжди є багато монет. Вона їх збирає в місті, ще й солодке дуже любить, — зайди до неї обов’язково! – порадив Зайчик.

Мишка подякувала Зайчику та вирушила до Сороки, яка жила на високому дереві. Сорока зустрічала Мишку дуже охоче, здалеку відчувши запах свіжого печива.

— Ой, а хто тут до нас йде? Та це ж Мишка! З чим прийшла, люба? – запитала Сорока.

— Я спекла найсмачніше печиво і хочу поміняти його на декілька монеток. Я мрію про маленький велосипед з кошиком. І дуже хочу його придбати. Зайчик мені розповів, що ти дуже полюбляєш смаколики. Ось я і прийшла до тебе. – розповіла Мишка.

— Звичайно, Мишко! Я залюбки візьму твоє печиво, але всі мої монети сховані далеко в лісі. Давай ти мені віддаси печиво зараз, а за грошима приходь завтра. Домовились? – запитала Сорока.

— Домовились! – зраділа Мишка і залишила все своє печиво Сороці. Адже вже завтра вона забере монетки, збігає до магазину та повернеться в ліс на новому велосипеді.

Але Сорока була дуже хитрою та не збиралась віддавати Мишці монетки. Наступного дня, коли Мишка прийшла за грошима, Сорока була готова:

— Мишко, я вже з’їла все твоє печиво. І його було зовсім мало. Спечи мені ще, і потім я точно віддам тобі монети. – сказала Сорока.

— Як же так? – запитала в неї Мишка. – Ми ж домовлялись, що ти віддаси монетки сьогодні.

— Так-так, але печива було мало. Неси ще! – заторохкотіла Сорока. – Я поспішаю у справах. Чекаю тебе з новою порцією печива ввечері.

Засмучена Мишка пішла додому. Вона вже зовсім не мала натхнення пекти печиво, але дорогою додому зустріла свого друга Єнота.

— Мишко, привіт! Ти чому така сумна? Що трапилось? – поцікавився він.

Мишка розповіла йому всю пригоду: і про монетку, і про велосипед, і про печиво з Сорокою.

— Напевно, Сорока ніколи не віддасть монетки за мою роботу, і я не зможу купити той чудовий велосипед. – сумно сказала Мишка.

— Ні, Мишко! Все купиш! Сорока хитра та ображає маленьких і беззахисних звірів. Ти ж не вмієш лазити по деревах? А я вмію! Йди додому, печи печиво, а ввечері ми разом підемо до Сороки та заберемо твої монети. – заспокоїв Мишку Єнот.

Мишка прийшла додому, приготувала печиво і чекала, коли ж прийде Єнот. Їй вже не вірилось, що з цієї історії вийде щось путнє.

— Ну що, Мишко? Підемо забирати твої монети? – запитав Єнот, коли підійшов до нірки Мишки.

— Звичайно! Давай спробуємо! – відповіла Мишка.

Друзі швидко дістались до дерева де жила Сорока. Її ще не було вдома, і Єнот швиденько заліз по стовбуру дерева вгору та зазирнув у гніздо до Сороки. Скільки всього цікавого він там побачив: і монети, і буси, і дорогоцінне каміння!

— Отакої, Мишко! Сорока тобі збрехала. Всі її запаси тут. Негідниця! – розсердився Єнот. – Зараз ми її провчимо! 

Мишка стояла під деревом і дуже хвилювалась. Аж тут з’явилась Сорока, побачила Єнота на гілці поруч з її гніздом і добряче перелякалась.

— Сороко, ти навіщо Мишку обманула? З’їла печиво, а монети за її роботу не віддала. Тільки не кажи, що вони десь сховані. Я ж бачу – в тебе цього добра в гнізді повно! – сердито мовив Єнот.

— Ну… я.. це… Розумієш.. Я так довго збирала ці монети та ділитись ними не хотілось, а у Мишки дуже смачне печиво. Ось я і вирішила я, що нехай вона мені ще спече. – виправдовувалась Сорока.

— Не можна ображати маленьких! Ти думала, що Мишка не дістанеться до твого гнізда? Але я дістанусь! Я сильніший за тебе і можу звалити твоє гніздо на землю прямо зараз, але не зроблю цього, якщо віддаси Мишці монетки, які ти їй пообіцяла. Ти ж погодилась на її пропозицію? Вона тобі печиво, а ти їй монети? Віддавай негайно і не смій нікого обманювати! – пригрозив Єнот.

Сорока неохоче дістала монети і спустила їх Мишці.

— Вибач, Мишко! Я більше так не буду. – вибачилась Сорока. – Ти залишиш мені печиво, яке ти принесла? 

— Ні, Сороко, все печиво я тобі не лишу. Але можу пригостити тебе декількому. Все інше я віддам своїм найкращим друзям і трішки віднесу продавцю з будинку іграшок. – відповіла Мишка.

Тим часом Єнот вже спустився з дерева. Мишка подякувала йому за допомогу і пригостила найсмачнішим печивом.

— Яке щастя мати таких друзів! – міркувала вона.

Наступного дня Мишка пішла до магазину іграшок. Цього разу монеток їй вистачило і вона придбала чудовий рожевий велосипед з кошиком та повернулась на ньому в рідний ліс. Тепер вона зможе возити друзям і квіти, і печиво, і зернятка.

Текст: Кононенкова Вікторія

Ілюстрації: Самійленко Олена

Мишка та нетерпляче Лисенятко

На вулиці стояла чудова погода: в повітрі пахло лісовою свіжістю, сонечко ласкаво гріло своїми промінчиками, а всі мешканці лісу насолоджувались прекрасним літнім ранком. Мишка була зайнята прибиранням своєї домівки. Раз на місяць вона ретельно складала речі, протирала пил та мила підлогу, а потім втомлена, але задоволена виконаною роботою, йшла гуляти. Мишка взагалі була дуже терплячою, вона добре знала, що все в житті потрібно робити з терпінням – саме терпіння допомагає не кидати справи на півдорозі.

Того ранку Мишка розпочала прибирання дуже рано. І як тільки вона закінчила протирати пил, в двері її нірки хтось постукав:

— Тук-тук! Мишко, ти вдома? Мені дуже потрібна твоя допомога. – в двері гуркотіла Лисичка.

— Що в тебе сталось, Лисичко? – запитала Мишка.

— Мені терміново потрібно піти в сусідній ліс, але нема кому доглянути моє дитинча, маленьке Лисенятко. Ти така відповідальна та турботлива, зможеш декілька годин побути його нянею? – запитала Лисичка.

— Я б із задоволенням допомогла тобі, Лисичко, але твій малюк, Лисенятко, більший за мене. Можливо, варто попросити когось іншого? Зайчика, наприклад? – запропонувала Мишка.

— Не хвилюйся, Мишко, моє Лисенятко дуже слухняна дитина. Та й маленький він. Ти з ним точно впораєшся! – заспокоїла Мишку Лисичка. – Тим паче ти готуєш найсмачніше пшеничне печиво – ви зможете спекти його разом!

— Тоді домовились. Я тобі допоможу, посиджу декілька годин з твоїм малюком. – погодилась Мишка.

Лисичка принесла своє дитинча Мишці. Лисенятко було дуже активне та непосидючие. Мишка дуже хотіла закінчити прибирання, але малюк ніяк не хотів сидіти на одному місці. Він відкривав всі шафки і тумбочки, розкидав весь посуд – йому кортіло дізнатися, що ж цікавого є в нірці Мишки.

Мишка швидко зрозуміла, що цього дня прибирання вона не зробить, і почала міркувати, чим же їй зайняти маленьке Лисенятко.

— Лисенятко, твоя мама казала, що ти дуже любиш пшеничне печиво. Так? Кажуть, що я печу найсмачніше печиво в цьому лісі. Спечемо його разом? – запитала Мишка.

— Так! Так! Так! Я дуже-дуже люблю печиво! Хутчій приготуємо печиво! – зраділо Лисенятко. – Я буду тобі допомагати.

— Домовились! – сказала Мишка. – Спочатку нам потрібно зробити тісто!

Мишка приготувала тісто, а Лисенятко своїми маленькими лапками допомогло його вимісити. Настав час вирізати кругленьке печиво і складати його на деко, але малюк подумав, що тісто – це і є печиво, і спробував його скуштувати.

-Лисенятко, не можна їсти таке печиво! Воно ж зовсім сире – його треба спекти. – розсміялась Мишка.

— Але я вже хочу печива! Зараз! Прямо зараз! – відповів малюк.

-Сонечко, так не вийде. Наберись трішки терпіння, ми зараз поставимо наше тісто в піч і зовсім скоро отримаємо смачне печиво. Після цього ти зможеш його скуштувати. Домовились? – пояснила Мишка.

— Домовились.. – неохоче відповіло Лисенятко.

Лисенятку дуже хотілось отримати заповітне печиво якнайшвидше і зовсім не хотілось чекати.

-Так, зараз ми поставимо печиво у піч та ввімкнемо потрібну температуру, а через 40 хвилин, коли наше печиво буде готове – дістанемо його рум’яним, солодким та смачним. І ти зможеш ним поласувати з теплим молочком. —сказала Мишка. – Зараз мені потрібно сходити на вулицю, щоб набрати води, а ти посидь тут декілька хвилин і слідкуй за нашим печивом.

Як тільки Мишка пішла, маленьке нетерпляче Лисенятко підбігло до печі і крізь скло розглядало кожне печиво. «Яке гарне печиво. Якби ж воно готувалось швидше» — міркував малюк. – «Цікаво, що це за ручка така на печі? Ага, це ж регулятор температури! Чим вище температура, тим скоріше спечеться печиво!» — вирішило Лисенятко і повернуло регулятор.

Мишка повернулась з водою і не помітила, що температура в печі змінилась. Через деякий час вона вирішила перевірити як там готується печиво. Мишка відкрила піч і обімліла – все печиво згоріло і стало зовсім неїстівним. Також вона помітила, що хтось змінив температуру випікання:

— Лисенятко, що ж це коїться? Навіщо ти так? – запитала засмучена Мишка.

-Я дуже хотів печива! Я хочу його вже! Прямо зараз! – відповів нетерплячий малюк.

-Лисенятко, твоя нетерплячість зіпсувала печиво – їсти його тепер неможливо. Ось, поглянь, воно повністю згоріло і стало схожим на вугілля. – повчала дитинча Мишка. – Тобі треба навчитись терпінню! Інколи для того, щоб отримати щось, чого дуже хочеться, треба почекати. А якщо ти будеш поспішати, то можеш щось зіпсувати чи зламати. Буть обережнішим, будь ласка.

— Зрозуміло. – відповів малюк. – Я більше так не буду. Але що ж нам тепер робити? Печива дуже хочеться.

— Будемо починати все з самого початку. – відповіла Мишка. – Проте тепер робитимемоме все правильно і пектимемо печиво за потрібної температури.

Мишка з Лисенятком замісили нове тісто та приготували рум’яне та смачне печиво. Лисенятку воно дуже сподобалось! Завдяки цьому випадкові малюк зрозумів, що терпіння йому таки не вистачало, а вміння чекати – велика та важлива справа. 

Авторка: Вікторія Кононенкова

Художниця: Олена Самійленко

Мишка та закоханий Їжачок

Ця історія відбулась восени. Мишка як раз зібралася йти в поле збирати врожай. Але побачила Їжачка, який стрімко наближався до її дому. Було помітно, що він дуже схвильований і сильно поспішає.

-Мишка! Мишка! Ти не уявляєш, яка пригода в мене сьогодні була! – поспішав поділитися новинами Їжачок.

-Я ходив в кінець лісу збирати яблука. Чомусь в цьому році їх дуже мало, а мені потрібні яблука. Зовсім скоро зима, а запаси я ще не підготував. Настав час зайнятися приготуванням найсмачнішого яблучного варення! І, коли я збирав яблука, то зустрів Їжачиху. Вона також прийшла за яблуками. Ми дуже весело провели час разом. Здається, що зможемо стати справжніми друзями. Я завжди мріяв дружити з дівчиною-їжачихою.

-Як чудово! – зраділа Мишка. – Але ж чому ти такий схвильований?

-Розумієш, ми домовились ввечері погуляти разом. Мені б дуже хотілося принести їй якийсь красивий подарунок. Адже всі люблять подарунки? Я довго міркував, що ж я можу подарувати, і коли біг до тебе за порадою, то згадав, що біля озера росте яблуня з великими соковитими яблуками. Ми б могли піти туди разом, знайти найгарніше і найспіліше яблуко, а ввечері я б подарував його Їжачисі. Ти допоможеш мені? – попросив підтримки Їжачок.

-Звичайно, Їжачок! Я збиралась йти в поле збирати колоски, але бачу, як для тебе це важливо, тому із задоволенням складу тобі компанію у пошуках найгарнішого та найспілішого яблука. – відповіла Мишка.

Мишка з Їжачком, не втрачаючи часу, розпочали свою дорогу. Вони швидко дійшли до потрібного місця, але те, що вони побачили, їм не сподобалось – яблуня в цьому році принесла зовсім убогий врожай. На землі не було ні одного яблука.

— Що ж нам тепер роботи? – запитала Мишка.

— Не знаю, — сумно відповів Їжачок. Потім він підняв голову вгору і побачив, що високо на гілці висить красиве та соковите яблуко.

— Мишка, дивись! Яке велетенське яблуко там висить! – махнув лапкою Їжачок. – Нам неодмінно треба його дістати!

-Так, Їжачок, яблуко дійсно гарне, але ми не вміємо лазити по деревах. Може підемо за допомогою до Єнота або Білочки? – запропонувала Мишка.

— У нас зовсім нема на це часу. Ми самі знайдемо спосіб його дістати. – впевнено сказав Їжачок.

Друзі вирішили спробувати збити яблуко горіхом. Вони знайшли декілька горіхів поруч з деревом та по черзі кидали їх вгору. Один горіх навіть потрапив у ціль, але яблуко міцно висіло на гілці і не збиралось падати. 

— Виходу нема, Мишка. Доведеться мені лізти на дерево! – сказав Їжачок. – Я дуже боюсь висоти, але ще більше я хочу подарувати Їжачисі саме це яблуко. Ти ж мені допоможеш? 

— Звичайно! Я тобі допоможу! Але як ти плануєш туди видертися? – запитала розгублена Мишка.

— Дивись, мені потрібно дотягнутись до тієї гілочки, а далі якось доберусь. Зараз знайдемо декілька дощечок і камінчиків, збудуємо сходи: ти на них залізеш і підсадиш мене. Домовились? – запитав Їжачок.

-Домовились! – відповіла Мишка.

Друзі зібрали необхідний інвентар і зробили невисокі сходи. Мишка на них залізла, підсадила Їжачка, який виявився дуже спритним. Він дотягнувся до потрібної гілки, потім ще до однієї, і ще – і ось він уже дістав до заповітного яблука. Їжачок декілька разів потрусив гілочку з яблуком – воно піддалось та впало не землю.

-Ура! – крикнув Їжачок. – Я зміг! Я дістав найгарніше яблуко і зможу подарувати його Їжачисі. Але, Мишка, залізти я сюди зміг, а як же мені спуститись? 

— Дуже обережно! По-трошки! – сказала Мишка.

Їжачок почав спускатись. Спочатку він подолав першу гілочку, потім другу, але спіткнувся на третій, і впав вниз. Бабах!

-Їжачок, Їжачок, з тобою все добре? – запитала налякана Мишка.

-Та ніби так! – відповів Їжачок і спробував встати.

Коли Їжачок піднявся, Мишка помітила, що з одного боку від падіння в нього зламались голки, і замість них була велика лиса пляма.

-Їжачок, здається, ти голки зламав. – сумно повідомила новину Мишка.

-Як зламав? Як же я тепер? З лисою плямою піду на прогулянку з Їжачихою? – запитав Їжачок. — Доведеться все відмінити! Як шкода, я ж дістав найгарніше яблуко і так хотів його подарувати.

Мишка побачила, як сильно сумує її найкращий друг, і вирішила йому якось допомогти.

-Їжачок, ми обов’язково щось вигадаємо! Як завжди! І ти підеш на прогулянку зі своєю подругою. Не сумуй! Коли життя підносить нам неприємні сюрпризи – нам потрібно шукати незвичайні рішення. – підбадьорила друга Мишка.

-Що ж тут вигадаєш? – сумував Їжачок.

— А може ми сховаємо твою плямку під листочком? Знайдемо великий листок, одягнемо його на голки і все! Буде в тебе такий осінній костюм. Що скажеш? – вигадала Мишка.

— Чому б і ні! – погодився Їжачок.

Мишка знайшла гарний, все ще зелений листочок і одягла його Їжачку на голки. Таким чином їй вдалося закрити те місце, де у нього зламались голочки.

Їжачок дуже зрадів, примостив на спину яблуко, і друзі вирушили в дорогу додому. Аж раптом подув вітер і зняв листочок зі спини Їжачка. Їжачок відразу зрозумів, що щось не так:

— Не тримається? – сумно запитав він.

— Не тримається. – відповіла Мишка.

Їжачок став геть сумним, але Мишка здаватись не збиралась. Вона знала, що знайде спосіб допомогти своєму другу.  Друзі мовчки йшли додому, аж тут Мишка побачила пишну зелену ялинку.

-Їжачок! А в тебе ж голки, і у ялинки голки! Пропоную взяти декілька голочок у ялинки і поставити їх замість твоїх. Ти будеш трішки схожий на маленьку ялинку і зможеш їх носити допоки не відростуть твої. – знайшла натхнення Мишка.

— Мишка! Яка ж ти розумниця! Я самостійно б таке не придумав. – зрадів Їжачок.

Мишка зібрала голки і вставила їх замість втрачених. Щасливий Їжачок пішов на прогулянку зі своєю новою знайомою Їжачихою. Він подарував їй найгарніше і найсмачніше яблуко.

— Яке неймовірне яблуко! – сказала захоплена Їжачиха. – Я таке бачила тільки на дереві біля озера, але ж воно було так високо. Як тобі вдалося його дістати?

Їжачок розповів своїй подрузі всю історію. Навіть про загублені голки. 

— Ого. Яка історія! Ти так старався зробити мені подарунок, що навіть голки загубив. Але тобі не потрібно ховати свою лису пряму. Ти дуже гарний і з голками, і без них! А зовсім скоро в тебе виростуть нові голки, і будуть вони ще гарніші. Дякую тобі за такий неймовірний подарунок! – подякувала Їжачиха.

І пішли вони гуляти. Щаслива Їжачиха з найсоковитішим яблуком на світі і Їжачок, трішки схожий на маленьку зелену ялинку.

Текст: Вікторія Кононенкова

Художник: Олена Самійленко

Мишка в пошуках зебри

Одного раннього літнього ранку Мишка прокинулася від сильного почуття голоду. Вона пішла на кухню, щоб приготувати собі щось смачненьке, відкрила шафку і побачила, що в неї залишилося зовсім мало зерняток. На сніданок, звичайно ж, вистачить, але ось на наступний день готувати буде вже нема з чого. Тоді Мишка згадала, що частину запасів сховала в своїй коморі, і пішла перевірити чи є у неї запаси ще й там. Але в коморі теж було порожньо. Всі свої запаси Мишка вже з’їла. Що ж робити?

— Мені терміново потрібно знайти ще зерняток. Збирати врожай буду аж через місяць, а запасів вже зовсім нема. Їжачок мені розповідав, що у місті за лісом, є чудове місце і називається воно «МАГАЗИН». Там можна придбати що-завгодно, навіть зернятка! Значить мені потрібно піти туди і знайти цей магазин! – вирішила Мишка. 

Мишка зібралася в дорогу і пішла на пошуки магазину. Вона дуже хвилювалася, адже ще ніколи до цього не була в місті, і не уявляла які пригоди її там чекають. Мишка швиденько дійшла до кінця лісу, перейшла поле і побачила обрис міста.

-Вау! Як височенні будівлі! Скільки ж тут всього цікавого! – захопилася Мишка.

Вона йшла вздовж дороги по тротуару та вдалині побачила вивіску, де великими літерами було написано «МАГАЗИН». Але тут Мишка розгубилася. Тротуар закінчився, а за ним була широченна дорога, по якій швидко їздили автомобілі. А потрібний Мишці магазин був якраз по той бік цієї великої дороги. Мишка уважно озирнулася на всі боки, але потік машин був нескінченним і здавалося, що перебратися через дорогу просто неможливо.

Мишка засмутилась та задумалась:

— Як же мені бути? Автомобілів так багато і їздять вони дуже швидко. Йти прямо точно не можна. Водій машини може мене не побачити, і я потраплю прямо під неї. Уххх, як страшно. Що ж робити?

Мишка подивилася направо, потім наліво, але нічого не змогла вигадати. 

— Треба йти і просити поради у Мудрої Білочки. Вона точно має відповіді на всі-всі запитання — вирішила Мишка і вирушила до Білочки.

Білочка була зайнята своїми справами і кудись поспішала.

— Білочка, ти така розумна! Допоможи мені порадою. Я вперше пішла в місто, щоб знайти магазин і поповнити запас своїх зерняток. Але я не очікувала, що побачу так багато автомобілів, а магазин знаходиться через дорогу. Як же мені її перейти? — запитала Мишка.

-Мишка, все дуже просто. Тобі потрібно знайти зебру! Знайдеш зебру — знайдеш і рішення своєї проблеми. — підказала Білочка.

— Яку таку зебру? Де ж мені серед міста зебру шукати? – розгубилась Мишка.

— Вибач, Мишка. Але я дуже поспішаю. Знайди зебру і все у тебе вийде! – на ходу сказала Білочка.

Мишка була дуже здивована. Як же так? Вона знала, що зебри живуть далеко від міста, але якщо Білочка сказала, що потрібно шукати зебру — значить потрібно знайти зебру.

Мишка повернулася в місто та уважно виглядала чарівну зебру, але її ніде не було видно.

— Зеееебра, ти де? Зеееебра! – гукала Мишка.

На поклик Мишки прибіг здивований Їжачок.

-Мишка, що ти тут робиш? – поцікавився він.

-Ой, Їжачок. Я прийшла в місто. Мені потрібно в магазин, але як бачиш, він знаходиться через дорогу. Я зовсім не розумію, як же туди потрапити. Білочка сказала, що потрібно знайти зебру. Ось я тут бігаю і шукаю її. Ти не знаєш, куди вона поділася? — запитала Мишка.

Їжачок трішки розсміявся:

-Мишка, ти не ту зебру шукаєш! Тобі потрібна несправжня, а намальована на асфальті зебра! Підемо швидше — я тобі покажу.

Мишка дуже здивувалась і міркувала, як це зебра може бути несправжньою. Дива та й годі.


Їжачок взяв Мишку за ручку і відвів її трохи в бік. Там Мишка і побачила ту саму зебру, намальовану на асфальті.

— Мишка, ось така зебра називається пішохідний перехід. Це спеціальне місце, де можна безпечно переходити дорогу. Давай я тобі покажу як це робиться — сказав Їжачок.


Коли друзі зійшли з тротуару на зебру, геть усі автомобілі зупинилися пропустити маленьких пішоходів. Мишка з Їжачком безпечно перейшли дорогу і нарешті дісталися до магазину.

-Як же добре, що я тебе зустріла! Сама я б ніколи не знайшла цю несправжню зебру! — подякувала Мишка другу.

Мишка купила зерняток, а значить голодною вона тепер не залишиться.

-Їжачок, підемо додому? Я спечу тобі найсмачніше печиво.

Авторка: Кононенкова Вікторія

Художниця: Самійленко Олена

Мишка та її маленька подорож

Одного сонячного ранку Мишка прокинулась в чудовому настрої. Ще б пак! Адже напередодні ввечері вона разом зі своїми друзями-звірятами грала в настільні ігри. Звірі жартували та розповідали один одному веселі історії. Зайчик поділився найцікавішою історією, яку, в свою чергу, почув від своїх інших друзів. Ця історія була про те, що десь далеко на світі є Море! Таким чином Мишка дізналась, що море – це дуже-дуже величезне озеро з солоною водою. Ще Зайчик розповів, що на морі можна засмагати, купатись, гратись м’ячем та весело проводити час з друзями. 

Мишці так сильно сподобались ці розповіді, що протягом всієї ночі вона бачила неймовірні сни про те, як же класно побувати на морі: їсти морозиво та плескатись в теплій воді від самого ранку і до пізнього вечора.

Відразу ж після пробудження Мишка вирішила знайти Море, де б воно не було. Вона зібрала все необхідне: зернятка, воду, валізу з рушничком, купальником та сонцезахисними кремом, та вирушила в дорогу.

— Але ж куди мені йти? Цікаво, з якого боку знаходиться це Море? Направо чи наліво? – міркувала Мишка, — Хм, потрібно піти і запитати у Кмітливої Білочки! Вона точно має знати. – вирішила Мишка і побігла до Білки.

Мишка пробігла вздовж лісу і нарешті потрапила до будинку Білки:

— Білочка, я так мрію потрапити на море! Але я взагалі не знаю як туди дістатись? Ти коли-небудь була на морі? Куди мені йти? – запитала Мишка.

Мишка, я ніколи не була на морі, але точно знаю, що від нашого лісу воно дуже далеко. Ходять чутки, що Пташки знають як туди можна дістатись. Кожного року, восени, вони відлітають туди гріти свої крильця та хвостики. Але, Мишка, будь обережна, — це ж так далеко! – відповіла Білка.

Мишці зовсім не хотілось втрачати час і вона швиденько побігла до Пташок. Погода була чудова і вона швидко знайшла дерево, на якому вони жили.

Пташечки, мені потрібна ваша допомога. Мені сьогодні наснився такий цікавий сон.. про Море! Мені дуже потрібно до Моря. Білочка каже, що ви бували там і вже точно знаєте якою саме дорогою туди дістатись! – розповіла Мишка.

— Так і є, Мишка, ми кожного року літаємо до моря і дорога туди дуже довга. Спочатку треба перелетіти поле, потім ліс, потім місто і так багато разів. Ми з задоволенням взяли б тебе з собою, але Мишки не вміють літати – в тебе нема крил. – відповіли Пташки.

Мишці стало сумно. Невже вона не зможе побачити Море? Їй так хотілось збудувати замок з піску, попірнати та побачити рибок.

— Мама в дитинстві мені казала, що сумом ділу не зарадиш! Якщо мені потрібні крила – значить я знайду крила – вирішила Мишка.

В цей час зовсім поруч проходив Їжачок. Він побачив сумну Мишку та вирішив дізнатись, що ж в неї сталось?

Мишка, ти чому сумуєш? Що трапилось? – поцікавився він.

— Розумієш, Їжачок, я дуже мріяла потрапити на Море, а Пташки сказали, що нічого в мене не вийде, бо не маю я крил. Ось тепер сиджу тут та міркую де ж мені крила взяти? – сумно розповіла Мишка.

Мишка! Так все дуже просто! Тобі потрібен літак. Це така штука, яка може долетіти куди завгодно. Навіть на море. – відповів Їжачок.

— Ого! Їжачок, де ж мені взяти літачок? – загорілась ідеєю Мишка.

— Я знаю, що в кінці лісу, біля сухого озера, є стара льотна база. Там залишилось багато літаків. А ще там ростуть яблуні – я туди часто ходжу і власними очима бачив, що там залишилось багацько літаків, навіть маленьких – якраз для тебе. Якщо хочеш, то я тебе проведу. – розповів Їжачок. 

— Друже мій, ну звичайно ж, я хочу. Давай хутчій. Мені дуже хочеться до Моря якнайшвидше. – зраділа Мишка.

Їжачок і Мишка взялись за ручки і вирушили в кінець лісу. Мишка була дуже щасливою, адже зовсім скоро її мрія здійсниться. Дорога була довгою, але Мишка мала з собою зернятка, а в Їжачка був компот із яблук. Друзі сміялись, розповідали один одному жарти і подолали весь шлях майже непомітно. Коли вони нарешті дістались до льотної бази – на вулиці вже був пізній вечір. Мишка з Їжачком вирішили заночувати прямо там. Вони розпалили багаття, повечеряли та вклались спати.

Рано вранці на світанку Мишка розбудила Їжачка, та попросила якнайшвидше провести її до маленьких літаків.

Скільки ж різних літаків було на льотному полі: величезних, середніх та маленьких. Вони стояли один за одним на великій стоянці. 

— Вау! Їжачок, тут так багато різних літаків! В них такі гарні крила, який же літачок обрати мені? – міркувала Мишка.

— Тобі потрібен маленький літак. Пасажирський! Для двох. Знаєш Мишка, я поїду з тобою! Я теж хочу на море, хоч зовсім не підготувався. В мене нема такої валізи, як в тебе є. Але ж ти будеш рада моїй компанії? – поцікавився Їжачок.

— Звичайно! Ура! Не хвилюйся, любий друже, я з тобою всім поділюсь! – зраділа компанії Мишка. 

Друзі зібрали в дорогу яблука, швидко знайшли зручний двомісний літачок, перевірили всі прибори, залили паливо, запустили двигуни та злетіли високо-високо.

Коли вони піднялись вище хмаринок, то побачили Пташок, які також летіли до Моря.  

— Пташки, привіт! Ми вже летимо на море! Зустрінемось там! – радісно закричала Мишка.

— До зустрічі Мишка та Їжачок! – відповіли Пташечки. 

Мишка та Їжачок не могли перестати роздивлятись чудові пейзажі, які відкривались для них з висоти та раділи кожному моменту – вони знали, що зовсім скоро побачать справжнє Море.

Дорога пройшла зовсім непомітно. Через декілька годин польоту друзі побачили неймовірне – велику воду та жовтий пісок! Вони посадили літак на березі та щасливі побігли купатись. Мишка з Їжачком пірнали, дивились на риб, плескались у воді, грали м’ячем, їли морозиво та будували замки із піску. І друзі точно знали, що Море тепер їх справжня історія, яку вони зможуть розповідати друзям. 

— Ось воно щастя! – подумала Мишка. Я тепер кожного літа буду літати на Море. 

Текст: Кононенкова Вікторія

Ілюстрації: Самійленко Олена

Напишіть нам





    ×
    Залиште ваші контактні діні.

      ×