fbpx

Подорож у сусідній ліс.

Рада повідомити, що  друкований зимовий спецвипуск «Про сніжок» вже у продажі! Переглянути та придбати можна тут: «Про сніжок»

А ось і нова чудова українська казка про Мишку, яка можна читати онлайн)

Прийшла довгоочікувана сніжна зима. Радісні лісові жителі насолоджувались сонячною морозною погодою та готувались до новорічних свят. Проте було в лісі одне сумне звірятко — Білочка! Всі звірі добре знали, що, зовсім нещодавно, вона, стрибаючи з гілки на гілку, пошкодила лапку. Сталась ця прикрість, коли Білочка збирала по хованках свої запаси на зиму, а саме — горішки. На жаль, зібрати їх всі вона так і не встигла. Однак, жила Білочка у найкращому лісі у світі, де мала справжніх друзів. Мишка з Кротиком першими помітили пригнічений настрій Білочки та вирішили їй допомогти відшукати заховані горіхи.

— Білочко, не хвилюйся! Ми з Мишкою відшукаємо твої запаси та принесемо їх якомога швидше. — підбадьорював бідолашну подругу Кротик. — Правда ж, Мишко, ми допоможемо Білочці?

— Звичайно допоможемо! — погодилась Мишка. — Розкажи нам, де ти сховала свої горіхи: ми туди підемо, знайдемо їх та принесемо тобі! 

Білочка розповіла друзям, що свої запаси сховала у сусідньому лісі. Мишка з Кротиком пригод не боялись, тому відразу ж вирушили на пошуки.

Їхня дорога була веселою: друзі розповідали один одному цікаві історії та милувались засніженими краєвидами — вони й не помітили, як опинились на місці. Але, щось турбувало Кротика:

— Мишко, здається, що саме в цьому лісі живуть вовки, чи не так?  — боязно запитав він.

— Так, Кротику, але не хвилюйся! Ми швиденько заберемо запаси Білочки і повернемось додому. — заспокоювала друга Мишка.

Білочка дуже добре пояснила Мишці та Кротику на якому дереві вона сховала горішки, тому відшукати його було зовсім нескладно. Та щойно друзі зібрали в мішок всі запаси, як побачили велетенську хмару, яка несла справжню снігову бурю. Враз здійнявся сильний вітер, небо затягнуло і почався такий сильний снігопад, що важко було розгледіти щось далі свого носика.

— Ой, Мишко, погода зовсім зіпсувалась. Як же ми знайдемо шлях до нашого дому? — хвилювався Кротик.

— Щось вигадаємо! Впевнена, що буря скоро закінчиться! — відповіла Мишка.  

— Ой, Мишко! Поглянь! Позаду Вовк! — заголосив Кротик.

— Ой-ой-ой! Тікаймо! Хутчій! За мною! — наказала налякана Мишка.

Друзі щосили побігли в глибину лісу та сховались за поваленим деревом, але було запізно — Вовк їх вже внюхав. Не любив він чужих у своєму лісі, тому вирішив відслідкувати, де саме сховались Мишка з Кротиком.

Крок за кроком він наближався до переляканих друзів та грізно гарчав: 

— Хто прийшов до мого лісу? Зараз я вас знайду! 

Вовк був спритним та мав дуже гарний нюх — знайти Мишку з Кротиком для нього було надлегким завданням. Щойно він наблизився до дерева, за яким ховались друзі, Кротик з Мишкою, вхопившись за лапки, почали втікати. Але тікати від великого Вовка в чужому лісі та ще й під час віхоли було неймовірно складно. 

— Мишко-о-о, біжи швидше та не озирайся назад! — голосив Кротик. 

— Нам не втекти! — репетувала Мишка.

— Ви від мене не втечете! Я вас знайду, де б ви не сховались! — гарчав Вовк.

Мишка з Кротиком ще ніколи не бігали так швидко! Здавалось, що снігова буря не збиралась вщухати: навіть чималі гілки тріпало вітром так, неначе ті були геть дрібними. Друзі намагались не загубити один одного та тримались поруч. Крок за кроком вони віддалялись від дерева, де Білочка сховала свої запаси, Кротик розхвилювався ще більше: 

— Мишко, здається, ми побігли не в той бік. Що ж робити? 

— Кротику, розберемось згодом! Зараз нам потрібно врятуватись! — заспокоювала друга Мишка. 

Вовк від друзів не відставав: він був значно швидшим за Мишку з Кротиком і вже приготувався когось із них вхопити, аж раптом друзі зникли! Вовк прищурився та помітив, що стоїть на пагорбі, а Мишка з Кротиком котяться вниз. Горішки летіли в усі боки!

— Ну і нехай! — подумав Вовк. — Пощастило цим двом від мене втекти. А мені щось летіти шкереберть з пагорба зовсім не хочеться.

Друзям пощастило: віхола вже вщухла, а снігу було так багато, що він послугував м’якою периною, тому ніхто не постраждав. Кротик першим прийшов до тями, озирнувся довкола, — місцевість була для нього геть незнайома!

— Мишко, ми заблукали! Ще й горішки всі загубили. Що ж нам тепер робити? Слідів вже не залишилось! Невже нам доведеться жити тут? — майже плакав бідолашний Кротик.

Мишка також не уявляла як викручуватись аби віднайти шлях додому.

— Кротику, все буде добре! Ми знайдемо шлях додому! А Білочка навіть не розсердиться, коли почує як ми втікали від Вовка! — не вішала носа Мишка та як завжди мала рацію.

Друзі трішки поблукали, притомились та сіли перепочити. В цей час на дерево поруч з ними прилетіла Пташка-мандрівниця, яка випадково почула розмову Кротика та Мишки.

— Кротику та Мишко, привіт! Мене звати Пташка-мандрівниця. Я вже побувала майже у всіх лісах цього світу! І у вашому також була. Тому з легкістю покажу вам дорогу.

Як же зраділи такому знайомству друзі!

— Пташечко, ми будемо найщасливішими звірятами, коли повернемось додому! — раділа Мишка. — Покажи дорогу нам, будь ласка! 

Пташка-мандрівниця піднялась над деревами та полетіла в бік лісу, де мешкали Мишка з Кротиком. Радісні друзі радо побігли за нею та вирішили більше так далеко взимку не ходити. 

Авторка: Вікторія Кононенкова

Художниця: Альона Кравченко

Предыдущая запись Куда подевался снег?
Следующая запись Найкрутіша здібність Лисенятки!

Ваш комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Напишіть нам





    ×
    Залиште ваші контактні діні.

      ×