fbpx

Найкрутіша здібність Лисенятки!

Зима минулого року була дійсно сніжною. Дітлахи звірів насолоджувались морозною погодою кожнісінького дня. Одного ранку Лисенятко запросило геть усіх своїх друзів на прогулянку. Білченя, Зайченя та Вовченя вигадали цікаву гру:

— Друзі, влаштуймо змагання та дізнаємось хто з нас найкрутіший? В кого найкращі здібності? – запропонувало Білченя.

— Чудова ідея! – підтримало Зайченя.

— І я не проти! – сказало Вовченя.

Лисенятку ця ідея не сподобалась, адже малюк навіть уявити не міг, чим може похизуватись.

— Я зовсім не вмію робити щось особливе. – сумував він.

Друзі зайшли в глибину лісу та зупинились біля озера, яке нагадувало справжню ковзанку. Першим продемонструвати свій талант наважилось Білченя.

— В мене найкраща та найкрутіша здібність! Я можу потрапити на верхівку будь-якого дерева та роздивитись наш ліс з висоти. Ви тільки погляньте, як майстерно я стрибаю з гілки на гілку! – хизувався малюк.

— Ти дійсно молодчинка! – захопилось Лисенятко. – Влітку ти можеш збирати найсмачніші фрукти, восени горіхи, а взимку зривати шишки з найвищих ялинок. Я так не вмію.

— Білченя, твоя здібність дійсно крута, але в мене теж є що показати! – сказало Вовченя. – Я вмію голосно завивати! В мене неймовірно сильний голос, який може врятувати мене під час небезпеки, — своїм голосом я можу налякати кого-завгодно! Ви тільки послухайте – Ауууууу! Ауууууу! – завило Вовченя. 

Його голос був таким проникливим, що перелякані пташки поспішили покинути своє гніздо, розташоване на сусідньому дереві.

— Ого, Вовченя! Це дійсно круто! Я не маю таких здібностей, як ти. – ще більше засмутилось Лисенятко. 

— Вовченя, ти гарно завиваєш, але я вважаю, що саме я маю називатись найкрутішим звірятком, бо вмію дуже швидко і далеко стрибати! – хизувалось Зайченя. – Зараз я вам це продемонструю! 

Зайченя вирішило показати всю могучість свої лапок та приготувалось стрибати в бік озера. Перший стрибок був вдалим! Малюк захопився своїм успіхом та вирішив зробити ще один. Зненацька він стрибнув на тонку кригу озера. Крига не витримала навантаження та за лічені секунди потріскалась! Зовсім як розбита склянка! Перелякане Зайченя провалилось під кригу: його хутро намокло та тягнуло малюка на глибину озера. Зайченятку пощастило — він встиг вхопитись лапками за край криги. 

— Рятуйте! Друзі! Хутчій! Я так довго не втримаюсь! – репетував переляканий малюк. 

— Ой лишенько, що ж робити! Я туди не піду! – завивало Вовченя. – Треба кликати когось на допомогу. – Аууууууу! Аууууу!

— Я дуже боюсь води! А ще більше я боюсь холодної води! – проторохтіло Білченя. – Я зараз вистрибну на дерево та подивлюсь чи почув хтось кликання Вовченяти. 

— Я вже не можу триматись! Друзі, допоможіть хутчій! – майже плакало Зайченя. 

Лисенятку також було страшно, але малюк побачив, що ні Вовченя, ані Білченя не будуть рятувати Зайченя.

— Я хоробре Лисенятко! Я добре пам’ятаю матусину розповідь про правила поведінки на кризі. Я зможу врятувати свого друга. – сказав малюк сам собі.

Лисенятко підбігло до озера та намагалось знайти довгу палицю, щоб кинути її Зайченяті, але підходящої так і не побачив. Виходу нема – треба діяти. 

— Матуся казала, що на тонку кригу виходити ніколи не можна! І без дорослих не можна, але ж я маю врятувати друга. Що ж робити в такій складній ситуації? О! Згадав! Потрібно обережно повзти. Дуже повільно! 

Малюк ліг на кригу та обережно поповз у напрямку переляканого Зайченяти. Лисенятко дуже обережно дістався до свого друга, дав йому лапку та витяг мокрюще Зайченя з холодної води.

Білченя і Вовченя захопливо спостерігали за Лисенятком. Вони навіть уявити не могли, що він такий хоробрий. 

— Зайченя, тебе треба якомога швидше відігріти. Ходімо до Мишки. Вона живе неподалік. – запропонувало Лисенятко.

— Добре. Я дуже змерз. Найкращу здібність маєш ти, Лисенятку. Ти найхоробріший! Дякую тобі за порятунок! – сказало Зайченя.

Друзі швиденько дістались до дому Мишки. Вона приготувала гарячий чай та повісила сушитись мокрий одяг Зайченяти.

Коли малюки трішки заспокоїлись, Мишка розпитала, як з ними трапилась така небезпечна історія. Вона вислухала звірят та сказала:

— Любі дітки, кожен малюк та дорослий має здібності. І вони всі зовсім різні. Хтось вміє смачно готувати, хтось будувати, а хтось співати. Цим не потрібно хизуватись – краще один одному допомагати! Той, хто вміє готувати, може пригостити друзів смачним печивом. Той, хто вміє будувати, може допомогти збудувати домівку. А той, хто вміє співати, може заспівати друзям гарну пісню. Правда ж?

— Так, Мишко. Ми зовсім не подумали, що вчинили негарно. Але Лисенятко – найхоробріший малюк. Він мене врятував! – сказало Зайченя.

— Дітки, а знаєте, що робить нас сміливішими? – запитала Мишка.

— Що? – зацікавились малюки.

— Обізнаність! Чим більше корисної інформації ви знаєте, тим впевненішими та хоробрішими ви себе відчуваєте! – розповіла таємницю Мишку. – Тому вчіться, дізнавайтесь щось корисне, а нові знання стануть найкращими здібностями!

Авторка: Вікторія Коненкова

Ілюстраторка: Альона Кравченко

Предыдущая запись Подорож у сусідній ліс.
Следующая запись Бджілка Кет рятує весну

Ваш комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Напишіть нам





    ×
    Залиште ваші контактні діні.

      ×