fbpx

Казки Українською

16

Казки для дітей Українською мовою.

Мишка та монета

Одного теплого весняного ранку Мишка прокинулась з чудовим настроєм. Їй дуже хотілось якнайшвидше посадити в своєму саду нові квіти – садівництво вона просто обожнювала. Мишка взяла лопатку, сапу, насіння та невідкладно розпочала свою роботу.

— Ось я висаджу найкрасивіший сад у лісі. Друзі приходитимуть до мене в гості та примовлятимуть: «Який прекрасний сад зробила Мишка». Мала б я ще маленький велосипед з кошиком, то могла би розвозити квіти та дарувати всім гарний настрій. Мрії, мрії. – міркувала Мишка. 

Мишка дуже старанно робила кожну ямку, обережно клала в неї насіння квітів, закопувала та добренько поливала. Коли роботу було майже закінчено, трудівниця вирішила посадити ще одну квіточку поруч з камінням, яке лежало біля входу в нірку.

Вона взяла лопату та спробувала викопати за один раз якомога більше землі, але раптом почула дивний звук: «дзинь» — лопата вдарила об щось дзвінке.

— Що ж це може бути?  — здивувалась Мишка та почала перебирати викопану землю. – Ого! Що я знайшла! Це ж справжнісінька монета! Напевно, я тепер зможу купити собі що завгодно. Треба скоріше поділитись новиною з друзями.

— Їжачку! Їжачку! – покликала друга Мишка. – Ти тільки поглянь, що я відкопала. Це ж справжня монета! Ти уявляєш, я тепер маю змогу купити той чудовий велосипед в будинку іграшок. Буду кататися на ньому все літо і розвозити квіти всім своїм друзям. – раділа Мишка.

— Як чудово! – зрадів Їжачок. – Хутчіш ходімо в магазин і купимо тобі велосипед.

Щасливі друзі взяли монету та швиденько побігли до магазину за такою важливою для Мишки покупкою. Продавчиня в магазині радісно зустріла Мишку з Їжачком та запитала:

— Добрий день! Чим я можу Вам допомогти?

— Добрий день. Я хочу придбати той гарний рожевий велосипед, щоб кататись на ньому по всьому лісу. В мене є монета для оплати своєї покупки! – радісно прощебетала Мишка.

Продавець взяла в Мишки монету, подивилась на неї та відповіла: 

— Мишко, на жаль, цієї монети недостатньо, щоб купити велосипед. Тобі потрібно ще декілька таких монет. Мені дуже шкода.

Після цих слів Мишка дуже засмутилась. Її мрія була зовсім поруч. Де ж їй тепер взяти ще монеток?

— Мишко, не сумуй! Ми обов’язково щось вигадаємо. Як завжди! В твоєму саду ростуть найкрасивіші квіти, і ти готуєш найсмачніше печиво. Ми знайдемо спосіб як заробити ще декілька монет. – підтримав подругу Їжачок.

Друзі повернулись до лісу. Мишка вирішила, що в неї неодмінно все вийде. Але ж як заробити ще монет? Їжачок має рацію – вона дійсно вміє пекти найсмачніше печиво. Мишка може спекти дуже багато печива та обмінювати його на монети, тобто продавати.

Мишка ретельно просіяла муку, додала какао, яйця, молоко та інші інгредієнти. Сформувала печиво та спекла його в духовці.

— Ось, печиво вже маю. Тепер складу його в кошик та піду продавати! – зібралась Мишка.

Спочатку вона пішла до Білочки і та вирішила підтримати Мишку й придбала трошки печива.

Потім Мишка вирушила до Зайчика, проте він сказав, що зовсім не має монеток, але йому дуже хочеться скуштувати хоч одненьке печиво, що так смачно пахне! Мишка не була жадібною та пригостила Зайчика печивом, а він натомість підказав їй хто точно зможе придбати готову партію.

— Мишко, а ти вже ходила до Сороки? В неї завжди є багато монет. Вона їх збирає в місті, ще й солодке дуже любить, — зайди до неї обов’язково! – порадив Зайчик.

Мишка подякувала Зайчику та вирушила до Сороки, яка жила на високому дереві. Сорока зустрічала Мишку дуже охоче, здалеку відчувши запах свіжого печива.

— Ой, а хто тут до нас йде? Та це ж Мишка! З чим прийшла, люба? – запитала Сорока.

— Я спекла найсмачніше печиво і хочу поміняти його на декілька монеток. Я мрію про маленький велосипед з кошиком. І дуже хочу його придбати. Зайчик мені розповів, що ти дуже полюбляєш смаколики. Ось я і прийшла до тебе. – розповіла Мишка.

— Звичайно, Мишко! Я залюбки візьму твоє печиво, але всі мої монети сховані далеко в лісі. Давай ти мені віддаси печиво зараз, а за грошима приходь завтра. Домовились? – запитала Сорока.

— Домовились! – зраділа Мишка і залишила все своє печиво Сороці. Адже вже завтра вона забере монетки, збігає до магазину та повернеться в ліс на новому велосипеді.

Але Сорока була дуже хитрою та не збиралась віддавати Мишці монетки. Наступного дня, коли Мишка прийшла за грошима, Сорока була готова:

— Мишко, я вже з’їла все твоє печиво. І його було зовсім мало. Спечи мені ще, і потім я точно віддам тобі монети. – сказала Сорока.

— Як же так? – запитала в неї Мишка. – Ми ж домовлялись, що ти віддаси монетки сьогодні.

— Так-так, але печива було мало. Неси ще! – заторохкотіла Сорока. – Я поспішаю у справах. Чекаю тебе з новою порцією печива ввечері.

Засмучена Мишка пішла додому. Вона вже зовсім не мала натхнення пекти печиво, але дорогою додому зустріла свого друга Єнота.

— Мишко, привіт! Ти чому така сумна? Що трапилось? – поцікавився він.

Мишка розповіла йому всю пригоду: і про монетку, і про велосипед, і про печиво з Сорокою.

— Напевно, Сорока ніколи не віддасть монетки за мою роботу, і я не зможу купити той чудовий велосипед. – сумно сказала Мишка.

— Ні, Мишко! Все купиш! Сорока хитра та ображає маленьких і беззахисних звірів. Ти ж не вмієш лазити по деревах? А я вмію! Йди додому, печи печиво, а ввечері ми разом підемо до Сороки та заберемо твої монети. – заспокоїв Мишку Єнот.

Мишка прийшла додому, приготувала печиво і чекала, коли ж прийде Єнот. Їй вже не вірилось, що з цієї історії вийде щось путнє.

— Ну що, Мишко? Підемо забирати твої монети? – запитав Єнот, коли підійшов до нірки Мишки.

— Звичайно! Давай спробуємо! – відповіла Мишка.

Друзі швидко дістались до дерева де жила Сорока. Її ще не було вдома, і Єнот швиденько заліз по стовбуру дерева вгору та зазирнув у гніздо до Сороки. Скільки всього цікавого він там побачив: і монети, і буси, і дорогоцінне каміння!

— Отакої, Мишко! Сорока тобі збрехала. Всі її запаси тут. Негідниця! – розсердився Єнот. – Зараз ми її провчимо! 

Мишка стояла під деревом і дуже хвилювалась. Аж тут з’явилась Сорока, побачила Єнота на гілці поруч з її гніздом і добряче перелякалась.

— Сороко, ти навіщо Мишку обманула? З’їла печиво, а монети за її роботу не віддала. Тільки не кажи, що вони десь сховані. Я ж бачу – в тебе цього добра в гнізді повно! – сердито мовив Єнот.

— Ну… я.. це… Розумієш.. Я так довго збирала ці монети та ділитись ними не хотілось, а у Мишки дуже смачне печиво. Ось я і вирішила я, що нехай вона мені ще спече. – виправдовувалась Сорока.

— Не можна ображати маленьких! Ти думала, що Мишка не дістанеться до твого гнізда? Але я дістанусь! Я сильніший за тебе і можу звалити твоє гніздо на землю прямо зараз, але не зроблю цього, якщо віддаси Мишці монетки, які ти їй пообіцяла. Ти ж погодилась на її пропозицію? Вона тобі печиво, а ти їй монети? Віддавай негайно і не смій нікого обманювати! – пригрозив Єнот.

Сорока неохоче дістала монети і спустила їх Мишці.

— Вибач, Мишко! Я більше так не буду. – вибачилась Сорока. – Ти залишиш мені печиво, яке ти принесла? 

— Ні, Сороко, все печиво я тобі не лишу. Але можу пригостити тебе декількому. Все інше я віддам своїм найкращим друзям і трішки віднесу продавцю з будинку іграшок. – відповіла Мишка.

Тим часом Єнот вже спустився з дерева. Мишка подякувала йому за допомогу і пригостила найсмачнішим печивом.

— Яке щастя мати таких друзів! – міркувала вона.

Наступного дня Мишка пішла до магазину іграшок. Цього разу монеток їй вистачило і вона придбала чудовий рожевий велосипед з кошиком та повернулась на ньому в рідний ліс. Тепер вона зможе возити друзям і квіти, і печиво, і зернятка.

Текст: Кононенкова Вікторія

Ілюстрації: Самійленко Олена

Мишка та нетерпляче Лисенятко

На вулиці стояла чудова погода: в повітрі пахло лісовою свіжістю, сонечко ласкаво гріло своїми промінчиками, а всі мешканці лісу насолоджувались прекрасним літнім ранком. Мишка була зайнята прибиранням своєї домівки. Раз на місяць вона ретельно складала речі, протирала пил та мила підлогу, а потім втомлена, але задоволена виконаною роботою, йшла гуляти. Мишка взагалі була дуже терплячою, вона добре знала, що все в житті потрібно робити з терпінням – саме терпіння допомагає не кидати справи на півдорозі.

Того ранку Мишка розпочала прибирання дуже рано. І як тільки вона закінчила протирати пил, в двері її нірки хтось постукав:

— Тук-тук! Мишко, ти вдома? Мені дуже потрібна твоя допомога. – в двері гуркотіла Лисичка.

— Що в тебе сталось, Лисичко? – запитала Мишка.

— Мені терміново потрібно піти в сусідній ліс, але нема кому доглянути моє дитинча, маленьке Лисенятко. Ти така відповідальна та турботлива, зможеш декілька годин побути його нянею? – запитала Лисичка.

— Я б із задоволенням допомогла тобі, Лисичко, але твій малюк, Лисенятко, більший за мене. Можливо, варто попросити когось іншого? Зайчика, наприклад? – запропонувала Мишка.

— Не хвилюйся, Мишко, моє Лисенятко дуже слухняна дитина. Та й маленький він. Ти з ним точно впораєшся! – заспокоїла Мишку Лисичка. – Тим паче ти готуєш найсмачніше пшеничне печиво – ви зможете спекти його разом!

— Тоді домовились. Я тобі допоможу, посиджу декілька годин з твоїм малюком. – погодилась Мишка.

Лисичка принесла своє дитинча Мишці. Лисенятко було дуже активне та непосидючие. Мишка дуже хотіла закінчити прибирання, але малюк ніяк не хотів сидіти на одному місці. Він відкривав всі шафки і тумбочки, розкидав весь посуд – йому кортіло дізнатися, що ж цікавого є в нірці Мишки.

Мишка швидко зрозуміла, що цього дня прибирання вона не зробить, і почала міркувати, чим же їй зайняти маленьке Лисенятко.

— Лисенятко, твоя мама казала, що ти дуже любиш пшеничне печиво. Так? Кажуть, що я печу найсмачніше печиво в цьому лісі. Спечемо його разом? – запитала Мишка.

— Так! Так! Так! Я дуже-дуже люблю печиво! Хутчій приготуємо печиво! – зраділо Лисенятко. – Я буду тобі допомагати.

— Домовились! – сказала Мишка. – Спочатку нам потрібно зробити тісто!

Мишка приготувала тісто, а Лисенятко своїми маленькими лапками допомогло його вимісити. Настав час вирізати кругленьке печиво і складати його на деко, але малюк подумав, що тісто – це і є печиво, і спробував його скуштувати.

-Лисенятко, не можна їсти таке печиво! Воно ж зовсім сире – його треба спекти. – розсміялась Мишка.

— Але я вже хочу печива! Зараз! Прямо зараз! – відповів малюк.

-Сонечко, так не вийде. Наберись трішки терпіння, ми зараз поставимо наше тісто в піч і зовсім скоро отримаємо смачне печиво. Після цього ти зможеш його скуштувати. Домовились? – пояснила Мишка.

— Домовились.. – неохоче відповіло Лисенятко.

Лисенятку дуже хотілось отримати заповітне печиво якнайшвидше і зовсім не хотілось чекати.

-Так, зараз ми поставимо печиво у піч та ввімкнемо потрібну температуру, а через 40 хвилин, коли наше печиво буде готове – дістанемо його рум’яним, солодким та смачним. І ти зможеш ним поласувати з теплим молочком. —сказала Мишка. – Зараз мені потрібно сходити на вулицю, щоб набрати води, а ти посидь тут декілька хвилин і слідкуй за нашим печивом.

Як тільки Мишка пішла, маленьке нетерпляче Лисенятко підбігло до печі і крізь скло розглядало кожне печиво. «Яке гарне печиво. Якби ж воно готувалось швидше» — міркував малюк. – «Цікаво, що це за ручка така на печі? Ага, це ж регулятор температури! Чим вище температура, тим скоріше спечеться печиво!» — вирішило Лисенятко і повернуло регулятор.

Мишка повернулась з водою і не помітила, що температура в печі змінилась. Через деякий час вона вирішила перевірити як там готується печиво. Мишка відкрила піч і обімліла – все печиво згоріло і стало зовсім неїстівним. Також вона помітила, що хтось змінив температуру випікання:

— Лисенятко, що ж це коїться? Навіщо ти так? – запитала засмучена Мишка.

-Я дуже хотів печива! Я хочу його вже! Прямо зараз! – відповів нетерплячий малюк.

-Лисенятко, твоя нетерплячість зіпсувала печиво – їсти його тепер неможливо. Ось, поглянь, воно повністю згоріло і стало схожим на вугілля. – повчала дитинча Мишка. – Тобі треба навчитись терпінню! Інколи для того, щоб отримати щось, чого дуже хочеться, треба почекати. А якщо ти будеш поспішати, то можеш щось зіпсувати чи зламати. Буть обережнішим, будь ласка.

— Зрозуміло. – відповів малюк. – Я більше так не буду. Але що ж нам тепер робити? Печива дуже хочеться.

— Будемо починати все з самого початку. – відповіла Мишка. – Проте тепер робитимемоме все правильно і пектимемо печиво за потрібної температури.

Мишка з Лисенятком замісили нове тісто та приготували рум’яне та смачне печиво. Лисенятку воно дуже сподобалось! Завдяки цьому випадкові малюк зрозумів, що терпіння йому таки не вистачало, а вміння чекати – велика та важлива справа. 

Авторка: Вікторія Кононенкова

Художниця: Олена Самійленко

Мишка та закоханий Їжачок

Ця історія відбулась восени. Мишка як раз зібралася йти в поле збирати врожай. Але побачила Їжачка, який стрімко наближався до її дому. Було помітно, що він дуже схвильований і сильно поспішає.

-Мишка! Мишка! Ти не уявляєш, яка пригода в мене сьогодні була! – поспішав поділитися новинами Їжачок.

-Я ходив в кінець лісу збирати яблука. Чомусь в цьому році їх дуже мало, а мені потрібні яблука. Зовсім скоро зима, а запаси я ще не підготував. Настав час зайнятися приготуванням найсмачнішого яблучного варення! І, коли я збирав яблука, то зустрів Їжачиху. Вона також прийшла за яблуками. Ми дуже весело провели час разом. Здається, що зможемо стати справжніми друзями. Я завжди мріяв дружити з дівчиною-їжачихою.

-Як чудово! – зраділа Мишка. – Але ж чому ти такий схвильований?

-Розумієш, ми домовились ввечері погуляти разом. Мені б дуже хотілося принести їй якийсь красивий подарунок. Адже всі люблять подарунки? Я довго міркував, що ж я можу подарувати, і коли біг до тебе за порадою, то згадав, що біля озера росте яблуня з великими соковитими яблуками. Ми б могли піти туди разом, знайти найгарніше і найспіліше яблуко, а ввечері я б подарував його Їжачисі. Ти допоможеш мені? – попросив підтримки Їжачок.

-Звичайно, Їжачок! Я збиралась йти в поле збирати колоски, але бачу, як для тебе це важливо, тому із задоволенням складу тобі компанію у пошуках найгарнішого та найспілішого яблука. – відповіла Мишка.

Мишка з Їжачком, не втрачаючи часу, розпочали свою дорогу. Вони швидко дійшли до потрібного місця, але те, що вони побачили, їм не сподобалось – яблуня в цьому році принесла зовсім убогий врожай. На землі не було ні одного яблука.

— Що ж нам тепер роботи? – запитала Мишка.

— Не знаю, — сумно відповів Їжачок. Потім він підняв голову вгору і побачив, що високо на гілці висить красиве та соковите яблуко.

— Мишка, дивись! Яке велетенське яблуко там висить! – махнув лапкою Їжачок. – Нам неодмінно треба його дістати!

-Так, Їжачок, яблуко дійсно гарне, але ми не вміємо лазити по деревах. Може підемо за допомогою до Єнота або Білочки? – запропонувала Мишка.

— У нас зовсім нема на це часу. Ми самі знайдемо спосіб його дістати. – впевнено сказав Їжачок.

Друзі вирішили спробувати збити яблуко горіхом. Вони знайшли декілька горіхів поруч з деревом та по черзі кидали їх вгору. Один горіх навіть потрапив у ціль, але яблуко міцно висіло на гілці і не збиралось падати. 

— Виходу нема, Мишка. Доведеться мені лізти на дерево! – сказав Їжачок. – Я дуже боюсь висоти, але ще більше я хочу подарувати Їжачисі саме це яблуко. Ти ж мені допоможеш? 

— Звичайно! Я тобі допоможу! Але як ти плануєш туди видертися? – запитала розгублена Мишка.

— Дивись, мені потрібно дотягнутись до тієї гілочки, а далі якось доберусь. Зараз знайдемо декілька дощечок і камінчиків, збудуємо сходи: ти на них залізеш і підсадиш мене. Домовились? – запитав Їжачок.

-Домовились! – відповіла Мишка.

Друзі зібрали необхідний інвентар і зробили невисокі сходи. Мишка на них залізла, підсадила Їжачка, який виявився дуже спритним. Він дотягнувся до потрібної гілки, потім ще до однієї, і ще – і ось він уже дістав до заповітного яблука. Їжачок декілька разів потрусив гілочку з яблуком – воно піддалось та впало не землю.

-Ура! – крикнув Їжачок. – Я зміг! Я дістав найгарніше яблуко і зможу подарувати його Їжачисі. Але, Мишка, залізти я сюди зміг, а як же мені спуститись? 

— Дуже обережно! По-трошки! – сказала Мишка.

Їжачок почав спускатись. Спочатку він подолав першу гілочку, потім другу, але спіткнувся на третій, і впав вниз. Бабах!

-Їжачок, Їжачок, з тобою все добре? – запитала налякана Мишка.

-Та ніби так! – відповів Їжачок і спробував встати.

Коли Їжачок піднявся, Мишка помітила, що з одного боку від падіння в нього зламались голки, і замість них була велика лиса пляма.

-Їжачок, здається, ти голки зламав. – сумно повідомила новину Мишка.

-Як зламав? Як же я тепер? З лисою плямою піду на прогулянку з Їжачихою? – запитав Їжачок. — Доведеться все відмінити! Як шкода, я ж дістав найгарніше яблуко і так хотів його подарувати.

Мишка побачила, як сильно сумує її найкращий друг, і вирішила йому якось допомогти.

-Їжачок, ми обов’язково щось вигадаємо! Як завжди! І ти підеш на прогулянку зі своєю подругою. Не сумуй! Коли життя підносить нам неприємні сюрпризи – нам потрібно шукати незвичайні рішення. – підбадьорила друга Мишка.

-Що ж тут вигадаєш? – сумував Їжачок.

— А може ми сховаємо твою плямку під листочком? Знайдемо великий листок, одягнемо його на голки і все! Буде в тебе такий осінній костюм. Що скажеш? – вигадала Мишка.

— Чому б і ні! – погодився Їжачок.

Мишка знайшла гарний, все ще зелений листочок і одягла його Їжачку на голки. Таким чином їй вдалося закрити те місце, де у нього зламались голочки.

Їжачок дуже зрадів, примостив на спину яблуко, і друзі вирушили в дорогу додому. Аж раптом подув вітер і зняв листочок зі спини Їжачка. Їжачок відразу зрозумів, що щось не так:

— Не тримається? – сумно запитав він.

— Не тримається. – відповіла Мишка.

Їжачок став геть сумним, але Мишка здаватись не збиралась. Вона знала, що знайде спосіб допомогти своєму другу.  Друзі мовчки йшли додому, аж тут Мишка побачила пишну зелену ялинку.

-Їжачок! А в тебе ж голки, і у ялинки голки! Пропоную взяти декілька голочок у ялинки і поставити їх замість твоїх. Ти будеш трішки схожий на маленьку ялинку і зможеш їх носити допоки не відростуть твої. – знайшла натхнення Мишка.

— Мишка! Яка ж ти розумниця! Я самостійно б таке не придумав. – зрадів Їжачок.

Мишка зібрала голки і вставила їх замість втрачених. Щасливий Їжачок пішов на прогулянку зі своєю новою знайомою Їжачихою. Він подарував їй найгарніше і найсмачніше яблуко.

— Яке неймовірне яблуко! – сказала захоплена Їжачиха. – Я таке бачила тільки на дереві біля озера, але ж воно було так високо. Як тобі вдалося його дістати?

Їжачок розповів своїй подрузі всю історію. Навіть про загублені голки. 

— Ого. Яка історія! Ти так старався зробити мені подарунок, що навіть голки загубив. Але тобі не потрібно ховати свою лису пряму. Ти дуже гарний і з голками, і без них! А зовсім скоро в тебе виростуть нові голки, і будуть вони ще гарніші. Дякую тобі за такий неймовірний подарунок! – подякувала Їжачиха.

І пішли вони гуляти. Щаслива Їжачиха з найсоковитішим яблуком на світі і Їжачок, трішки схожий на маленьку зелену ялинку.

Текст: Вікторія Кононенкова

Художник: Олена Самійленко

Мишка в пошуках зебри

Одного раннього літнього ранку Мишка прокинулася від сильного почуття голоду. Вона пішла на кухню, щоб приготувати собі щось смачненьке, відкрила шафку і побачила, що в неї залишилося зовсім мало зерняток. На сніданок, звичайно ж, вистачить, але ось на наступний день готувати буде вже нема з чого. Тоді Мишка згадала, що частину запасів сховала в своїй коморі, і пішла перевірити чи є у неї запаси ще й там. Але в коморі теж було порожньо. Всі свої запаси Мишка вже з’їла. Що ж робити?

— Мені терміново потрібно знайти ще зерняток. Збирати врожай буду аж через місяць, а запасів вже зовсім нема. Їжачок мені розповідав, що у місті за лісом, є чудове місце і називається воно «МАГАЗИН». Там можна придбати що-завгодно, навіть зернятка! Значить мені потрібно піти туди і знайти цей магазин! – вирішила Мишка. 

Мишка зібралася в дорогу і пішла на пошуки магазину. Вона дуже хвилювалася, адже ще ніколи до цього не була в місті, і не уявляла які пригоди її там чекають. Мишка швиденько дійшла до кінця лісу, перейшла поле і побачила обрис міста.

-Вау! Як височенні будівлі! Скільки ж тут всього цікавого! – захопилася Мишка.

Вона йшла вздовж дороги по тротуару та вдалині побачила вивіску, де великими літерами було написано «МАГАЗИН». Але тут Мишка розгубилася. Тротуар закінчився, а за ним була широченна дорога, по якій швидко їздили автомобілі. А потрібний Мишці магазин був якраз по той бік цієї великої дороги. Мишка уважно озирнулася на всі боки, але потік машин був нескінченним і здавалося, що перебратися через дорогу просто неможливо.

Мишка засмутилась та задумалась:

— Як же мені бути? Автомобілів так багато і їздять вони дуже швидко. Йти прямо точно не можна. Водій машини може мене не побачити, і я потраплю прямо під неї. Уххх, як страшно. Що ж робити?

Мишка подивилася направо, потім наліво, але нічого не змогла вигадати. 

— Треба йти і просити поради у Мудрої Білочки. Вона точно має відповіді на всі-всі запитання — вирішила Мишка і вирушила до Білочки.

Білочка була зайнята своїми справами і кудись поспішала.

— Білочка, ти така розумна! Допоможи мені порадою. Я вперше пішла в місто, щоб знайти магазин і поповнити запас своїх зерняток. Але я не очікувала, що побачу так багато автомобілів, а магазин знаходиться через дорогу. Як же мені її перейти? — запитала Мишка.

-Мишка, все дуже просто. Тобі потрібно знайти зебру! Знайдеш зебру — знайдеш і рішення своєї проблеми. — підказала Білочка.

— Яку таку зебру? Де ж мені серед міста зебру шукати? – розгубилась Мишка.

— Вибач, Мишка. Але я дуже поспішаю. Знайди зебру і все у тебе вийде! – на ходу сказала Білочка.

Мишка була дуже здивована. Як же так? Вона знала, що зебри живуть далеко від міста, але якщо Білочка сказала, що потрібно шукати зебру — значить потрібно знайти зебру.

Мишка повернулася в місто та уважно виглядала чарівну зебру, але її ніде не було видно.

— Зеееебра, ти де? Зеееебра! – гукала Мишка.

На поклик Мишки прибіг здивований Їжачок.

-Мишка, що ти тут робиш? – поцікавився він.

-Ой, Їжачок. Я прийшла в місто. Мені потрібно в магазин, але як бачиш, він знаходиться через дорогу. Я зовсім не розумію, як же туди потрапити. Білочка сказала, що потрібно знайти зебру. Ось я тут бігаю і шукаю її. Ти не знаєш, куди вона поділася? — запитала Мишка.

Їжачок трішки розсміявся:

-Мишка, ти не ту зебру шукаєш! Тобі потрібна несправжня, а намальована на асфальті зебра! Підемо швидше — я тобі покажу.

Мишка дуже здивувалась і міркувала, як це зебра може бути несправжньою. Дива та й годі.


Їжачок взяв Мишку за ручку і відвів її трохи в бік. Там Мишка і побачила ту саму зебру, намальовану на асфальті.

— Мишка, ось така зебра називається пішохідний перехід. Це спеціальне місце, де можна безпечно переходити дорогу. Давай я тобі покажу як це робиться — сказав Їжачок.


Коли друзі зійшли з тротуару на зебру, геть усі автомобілі зупинилися пропустити маленьких пішоходів. Мишка з Їжачком безпечно перейшли дорогу і нарешті дісталися до магазину.

-Як же добре, що я тебе зустріла! Сама я б ніколи не знайшла цю несправжню зебру! — подякувала Мишка другу.

Мишка купила зерняток, а значить голодною вона тепер не залишиться.

-Їжачок, підемо додому? Я спечу тобі найсмачніше печиво.

Авторка: Кононенкова Вікторія

Художниця: Самійленко Олена

Мишка та її маленька подорож

Одного сонячного ранку Мишка прокинулась в чудовому настрої. Ще б пак! Адже напередодні ввечері вона разом зі своїми друзями-звірятами грала в настільні ігри. Звірі жартували та розповідали один одному веселі історії. Зайчик поділився найцікавішою історією, яку, в свою чергу, почув від своїх інших друзів. Ця історія була про те, що десь далеко на світі є Море! Таким чином Мишка дізналась, що море – це дуже-дуже величезне озеро з солоною водою. Ще Зайчик розповів, що на морі можна засмагати, купатись, гратись м’ячем та весело проводити час з друзями. 

Мишці так сильно сподобались ці розповіді, що протягом всієї ночі вона бачила неймовірні сни про те, як же класно побувати на морі: їсти морозиво та плескатись в теплій воді від самого ранку і до пізнього вечора.

Відразу ж після пробудження Мишка вирішила знайти Море, де б воно не було. Вона зібрала все необхідне: зернятка, воду, валізу з рушничком, купальником та сонцезахисними кремом, та вирушила в дорогу.

— Але ж куди мені йти? Цікаво, з якого боку знаходиться це Море? Направо чи наліво? – міркувала Мишка, — Хм, потрібно піти і запитати у Кмітливої Білочки! Вона точно має знати. – вирішила Мишка і побігла до Білки.

Мишка пробігла вздовж лісу і нарешті потрапила до будинку Білки:

— Білочка, я так мрію потрапити на море! Але я взагалі не знаю як туди дістатись? Ти коли-небудь була на морі? Куди мені йти? – запитала Мишка.

Мишка, я ніколи не була на морі, але точно знаю, що від нашого лісу воно дуже далеко. Ходять чутки, що Пташки знають як туди можна дістатись. Кожного року, восени, вони відлітають туди гріти свої крильця та хвостики. Але, Мишка, будь обережна, — це ж так далеко! – відповіла Білка.

Мишці зовсім не хотілось втрачати час і вона швиденько побігла до Пташок. Погода була чудова і вона швидко знайшла дерево, на якому вони жили.

Пташечки, мені потрібна ваша допомога. Мені сьогодні наснився такий цікавий сон.. про Море! Мені дуже потрібно до Моря. Білочка каже, що ви бували там і вже точно знаєте якою саме дорогою туди дістатись! – розповіла Мишка.

— Так і є, Мишка, ми кожного року літаємо до моря і дорога туди дуже довга. Спочатку треба перелетіти поле, потім ліс, потім місто і так багато разів. Ми з задоволенням взяли б тебе з собою, але Мишки не вміють літати – в тебе нема крил. – відповіли Пташки.

Мишці стало сумно. Невже вона не зможе побачити Море? Їй так хотілось збудувати замок з піску, попірнати та побачити рибок.

— Мама в дитинстві мені казала, що сумом ділу не зарадиш! Якщо мені потрібні крила – значить я знайду крила – вирішила Мишка.

В цей час зовсім поруч проходив Їжачок. Він побачив сумну Мишку та вирішив дізнатись, що ж в неї сталось?

Мишка, ти чому сумуєш? Що трапилось? – поцікавився він.

— Розумієш, Їжачок, я дуже мріяла потрапити на Море, а Пташки сказали, що нічого в мене не вийде, бо не маю я крил. Ось тепер сиджу тут та міркую де ж мені крила взяти? – сумно розповіла Мишка.

Мишка! Так все дуже просто! Тобі потрібен літак. Це така штука, яка може долетіти куди завгодно. Навіть на море. – відповів Їжачок.

— Ого! Їжачок, де ж мені взяти літачок? – загорілась ідеєю Мишка.

— Я знаю, що в кінці лісу, біля сухого озера, є стара льотна база. Там залишилось багато літаків. А ще там ростуть яблуні – я туди часто ходжу і власними очима бачив, що там залишилось багацько літаків, навіть маленьких – якраз для тебе. Якщо хочеш, то я тебе проведу. – розповів Їжачок. 

— Друже мій, ну звичайно ж, я хочу. Давай хутчій. Мені дуже хочеться до Моря якнайшвидше. – зраділа Мишка.

Їжачок і Мишка взялись за ручки і вирушили в кінець лісу. Мишка була дуже щасливою, адже зовсім скоро її мрія здійсниться. Дорога була довгою, але Мишка мала з собою зернятка, а в Їжачка був компот із яблук. Друзі сміялись, розповідали один одному жарти і подолали весь шлях майже непомітно. Коли вони нарешті дістались до льотної бази – на вулиці вже був пізній вечір. Мишка з Їжачком вирішили заночувати прямо там. Вони розпалили багаття, повечеряли та вклались спати.

Рано вранці на світанку Мишка розбудила Їжачка, та попросила якнайшвидше провести її до маленьких літаків.

Скільки ж різних літаків було на льотному полі: величезних, середніх та маленьких. Вони стояли один за одним на великій стоянці. 

— Вау! Їжачок, тут так багато різних літаків! В них такі гарні крила, який же літачок обрати мені? – міркувала Мишка.

— Тобі потрібен маленький літак. Пасажирський! Для двох. Знаєш Мишка, я поїду з тобою! Я теж хочу на море, хоч зовсім не підготувався. В мене нема такої валізи, як в тебе є. Але ж ти будеш рада моїй компанії? – поцікавився Їжачок.

— Звичайно! Ура! Не хвилюйся, любий друже, я з тобою всім поділюсь! – зраділа компанії Мишка. 

Друзі зібрали в дорогу яблука, швидко знайшли зручний двомісний літачок, перевірили всі прибори, залили паливо, запустили двигуни та злетіли високо-високо.

Коли вони піднялись вище хмаринок, то побачили Пташок, які також летіли до Моря.  

— Пташки, привіт! Ми вже летимо на море! Зустрінемось там! – радісно закричала Мишка.

— До зустрічі Мишка та Їжачок! – відповіли Пташечки. 

Мишка та Їжачок не могли перестати роздивлятись чудові пейзажі, які відкривались для них з висоти та раділи кожному моменту – вони знали, що зовсім скоро побачать справжнє Море.

Дорога пройшла зовсім непомітно. Через декілька годин польоту друзі побачили неймовірне – велику воду та жовтий пісок! Вони посадили літак на березі та щасливі побігли купатись. Мишка з Їжачком пірнали, дивились на риб, плескались у воді, грали м’ячем, їли морозиво та будували замки із піску. І друзі точно знали, що Море тепер їх справжня історія, яку вони зможуть розповідати друзям. 

— Ось воно щастя! – подумала Мишка. Я тепер кожного літа буду літати на Море. 

Текст: Кононенкова Вікторія

Ілюстрації: Самійленко Олена

Мишка та її новий Дім

Жила на світі маленька сіра Мишка. Як і всі інші маленькі миші, вона жила в нірці на великому та гарному полі. Вона дуже полюбляла збирати пшеничні зернятка восени, варити теплий чай взимку, займалась вирощуванням колосків весною, обожнювала літні пригоди та теплі вечори. 

Та хіба можна назвати життя в полі веселим та різноманітним? Майже всі сусіди Мишки переїхали до лісу, що знаходиться неподалеку. І Мишка дуже часто чула від них, що жити там набагато цікавіше.

— Подружки так багато розповідали мені про життя в лісі! Взимку там затишніше, а влітку більш прохолодно, а ще в лісі знаходяться домівки цікавих звірів, які можуть стати моїми справжніми друзями! Можливо і мені варто побудувати світ дім там? — міркувала Мишка. 

Міркувала вона, міркувала і вирішила, що зовсім в полі жити сумно. Дуже хотілось Мишці запрошувати друзів на смачний чай, грати в настільні ігри та збиратись разом на свята. Значить потрібно переїжджати! 

Мишка зібрала всі свої найважливіші та найпотрібніші речі: запас зерняток, улюблений посуд, найцікавішу книгу – зачинила нірку та відправилась в дорогу.

— Як же я хвилююсь! Яким буде мій новий дім? В якій частині лісу побудувати нірку? Чи знайду я собі друзів? — міркувала Мишка.

А поки голівка Мишки була зайнята думками, вдалині показався Ліс — красивий та могутній. Вона швидко знайшла гарний пагорб, який злегка височів над рівниною лісу та відразу ж почала будівництво своєї нової нірки. Мишка зробила неглибоку, але дуже акуратну нірку. Звичайно ж, вона стомилась і хвилювалась. Але вже після обіду її новий будиночок був готовий. Мишка дуже раділа своїм речам на полицях і красиво заправленому ліжечку. Їй ще потрібна була комора для зберігання запасів, але Мишка вирішила змайструвати її вже наступного дня. Вона приготувала смачний чай і сіла пообідати. А завтра вона неодмінно познайомиться з лісними жителями та покличе нових друзів на чаювання. 

Мышка и её новый дом

Аж раптом земля в нірці затремтіла! Спочатку дуже легенько, а потім все сильніше і сильніше. Всі речі Мишки почали падати з полиць, а земля сипалась зі стелі. 

Мишка швидко вибігла з нірки та покликала на допомогу:

— Рятуйте! Допоможіть! Землетрус! 

Але тут вона озирнулась на всі боки та зрозуміла, що земля тремтить тільки на пагорбі, де Мишка збудувала свій новий дім. 

— Що ж робити? Треба якнайшвидше врятувати запаси моїх зерняток та всі мої речі – міркувала Мишка. – Але ж мені так боязно!

Першим на місце подій прибіг Їжачок. Він проходив поруч та почув крик про допомогу. 

— Привіт, Мишка! Що ти тут робиш? – схвильовано запитав він.

— Привіт! Я прийшла в цей ліс з поля та збудувала на цьому пагорбі свій новий будиночок. А зараз почався землетрус і мені потрібно дістати свої речі з нірки – відповіла Мишка.

— Ох, Мишка! Тут не можна будувати нірки. Це ж берліг велетенського ведмедя! Він спав, але вже почав прокидатись і вже зовсім скоро вийде на вулицю. Йому точно не сподобається, що хтось вирішив збудувати дім на його домі – проторохтів Їжачок,  — Давай скоріше! Я тобі допоможу і покличу на поміч решту друзів. 

— Хутчій! На допомогу! – голосно покликав Їжачок 

На його крик прибіг Зайчик, Білочка, Єнот та прилетіли Пташечки. А тим часом пагорб трясло все більше і більше. 

Всі разом звірі швиденько діставали речі і зернятка Мишки на вулицю. І як тільки вони закінчили, з іншого боку пагорба показався Ведмідь.

-Хто тут? Хто прийшов в мій берліг та посмів мене розбудити? – грізно гарчав він.

Мышка и её новый дом 2

Звірі сховалися за деревами, тремтіли від страху і не показувались цьому велетенському звіру. 

Це ж треба такої! Мишка, звичайно, знала, що в лісі їй сумно не буде, але до зустрічі з ведмедем готова не була. Ведмідь декілька разів обійшов свій берліг, але так і не зміг знайти звірів, які його потурбували і пішов собі у невідомому напрямку. 

Коли небезпека минула друзі покинули своє укриття. 

Мишка, як же нам пощастило, що ми змогли сховатись від Ведмедя! Він дуууже не любить, коли його хтось турбує. Цей пагорб – це його територія. Давай знайдемо тобі інше місце для нірки – запропонувала Білочка. 

Мишка відчувала себе дуже засмученою! На вулиці був майже вечір, вона стомилась і в неї зовсім не було сил будувати нову нірку.

Мишка, не хвилюйся! Ми дуже раді, що ти будеш жити разом з нами в лісі. І ми з великим задоволенням тобі допоможемо! Правда? – запитав у друзів Їжачок.

— Звичайно ж! — хором відповіли Зайчик та Єнот.

— І ми допоможемо – процвірінькали Пташки.

— Яке щастя, що я вирішила жити саме в цьому лісі! Тут живуть найдобріші звірі! – зраділа Мишка.

Компанія швидко знайшла місце для нової домівки Мишки. По сусідству з Їжачком. Мишка з Єнотом прорили вхід в нірку. Їжачок зробив стіни, а Білочка допомогла розкласти речі на полиці. Пташки принесли Мишці красиві квіти. 

До заходу сонця новий дім був готовий. Але, раптом, друзі почули якийсь шум. Здавалось навіть, що земля тремтить.

-А тут точно нема ведмедя? – злякано запитала Мишка.

-Ні, Мишка! Це лиш вітер! – посміхнулась Білочка.

Друзі засміялись і сіли вечеряти!

Напишіть нам





    ×
    Залиште ваші контактні діні.

      ×