fbpx

Казки

23

Мишка та загадкова куля

Того дня на вулиці стояла дійсно спекотна погода: палке сонячне проміння проникло до кожного закутку лісу, а всі звірі ховалися у своїх нірках. Мишка також не була в захваті від спеки, але мала справи в місті, куди вона і збиралась.

— Який спекотний день! Треба обов’язково взяти в дорогу пляшечку води. Пам’ятаю мамині слова з дитинства, що пити воду в спеку дуже важливо. Це допоможе вберегтися від перегріву! – міркувала Мишка.

Мишка закінчила домашні справи, взяла водичку та вирушила в дорогу. Коли вона дійшла до дороги між лісом та полем, то помітила проїжджаючу вантажівку, з якої зненацька випав якийсь цікавий м’яч чи щось дуже схоже на нього. Він був чи то зелений з чорними смугами, чи то чорний з зеленими смугами. Не зрозуміло!

-Ей, ти що таке чи хто такий? – звернулась Мишка до м’яча.

Але відповіді вона не дочекалася, тому вирішила підійти ближче та розглянути цю незрозумілу штуковину.

-Ого, яка гладенька куля! Такий гарний колір. Це точно щось цікавеньке. Що ж воно таке? Треба забрати з собою! – вирішила Мишка і спробувала штовхнути кулю в напрямку лісу. 

Але загадкова куля не збиралися піддаватися Мишці та не зрушила з місця. В цей час поруч проходив Їжачок.

— Привіт, Мишко! А що це ти робиш з кавуном? – запитав він.

— Привіт, Їжачку! З кавуном? Цей м’яч називається кавуном? – зацікавилась Мишка.

— Так, Мишко! Це кавун – найбільша ягода у світі! Він просто неймовірно смачний. Я колись куштував його. Давай доштовхаємо його до лісу і пригостимо всіх друзів? – запропонував Їжачок.

-Чудова ідея! Я сама не змогла його навіть зрушити з місця. Спробуймо разом? Адже вдвох ми вдвічі сильніші. – підтримала ідею Мишка.

Мишка стала за кавуном, а Їжачок став за Мишкою. 

-Штовхай! – закомандувала Мишка.

Друзі штовхнули з усіх сил, але кавун залишився на тому самому місці. Їжачок навіть почервонів – так сильно він старався. 

— Ні, нічого не вийде! Цей кавун просто велетенський. Нам його ніяк не доштовхати до лісу. – засмутився Їжачок.

— А мені так хочеться його скуштувати. Нам потрібна допомога! – відповіла Мишка.

Друзям пощастило. В цей час поруч проходив Зайчик. Його здивувало побачене: 

— Мишко, Їжачку, привіт! – привітався Зайчик. – А що це ви тут таке затіяли? О! Кавун! Мабуть смачнючий! 

— Зайчику, а ти теж куштував кавун? Мабуть, я єдина у всьому світі ним не ласувала! – засмутилась Мишка. – Допоможи нам, будь ласка, доштовхати його до лісу. Ми обов’язково з’їмо його разом. – продовжила вона.

— Залюбки допоможу! – відповів Зайчик.

Мишка стала позаду кавуна, Їжачок став позаду Мишки, а Зайчик за Їжачком.

-Один, два, три, поштовх! – дала команду Мишка.

Здавалося, що кавун просто знущається над звірятами, – він заледве зсунувся.

— Ще раз! Один, два, три, поштовх! – не втрачала надії Мишка.

Кавун посунувся ще трішечки, а до лісу було далеко. 

— Ні, Мишко. Ми так будемо ввесь день штовхати і я зовсім невпевнений, що нам вистачить сил. – сказав Зайчик.

— Підтримую. – ледве вимовив Їжачок.

— Нам потрібен ще хтось. Я вірю, що все в нас вийде! – сказала Мишка. — О! Знаю! Треба збігати до Білочки і попросити в неї допомоги. Зайчику, покличеш Білочку? 

— Добре. – погодився Зайчик. І як найшвидший з команди побіг до лісу кликати Білочку.

Зайчик хутенько дістався до дому Білочки, а вона з радістю погодилась допомогти друзям. Разом вони повернулись до дороги, де їх чекали Мишка, Їжачок та велетенський кавун.

— Білочко, привіт! – привітались Їжачок з Мишкою.

— Привіт, друзі! Зайчик мені розповів, що ви знайшли кавун. Я теж хочу його скуштувати. Будемо штовхати? – сказала Білочка.

Мишка стала позаду кавуна, Їжачок став позаду Мишки, Зайчик за Їжачком, а Білочка за Зайчиком.

— Один, два, три, поштовх! – дала команду Мишка.

Кавун не витримав сили чотирьох друзів та покірно покотився в напрямку лісу. 

— Ура! Ура! Ми чудова команда! Ми змогли! – раділа Мишка. – Зовсім скоро я скуштую найбільшу ягоду у світі! 

Щоб доштовхати кавун до самісінького лісу, команді знадобився ще деякий час. Але разом вони були такими сильними, що впорались досить швидко. Діставшись додому, друзі розрізали кавун на скибочки та ласували ним аж до самого вечора.

— Здається, я зараз лусну! – засміялась Мишка. –Які ж ці кавуни смачні! Де б ще такий знайти? 

-А хто штовхати буде? – реготали друзі. Але не сильно, бо животики були повні-повні. 

Мишка та монета

Одного теплого весняного ранку Мишка прокинулась з чудовим настроєм. Їй дуже хотілось якнайшвидше посадити в своєму саду нові квіти – садівництво вона просто обожнювала. Мишка взяла лопатку, сапу, насіння та невідкладно розпочала свою роботу.

— Ось я висаджу найкрасивіший сад у лісі. Друзі приходитимуть до мене в гості та примовлятимуть: «Який прекрасний сад зробила Мишка». Мала б я ще маленький велосипед з кошиком, то могла би розвозити квіти та дарувати всім гарний настрій. Мрії, мрії. – міркувала Мишка. 

Мишка дуже старанно робила кожну ямку, обережно клала в неї насіння квітів, закопувала та добренько поливала. Коли роботу було майже закінчено, трудівниця вирішила посадити ще одну квіточку поруч з камінням, яке лежало біля входу в нірку.

Вона взяла лопату та спробувала викопати за один раз якомога більше землі, але раптом почула дивний звук: «дзинь» — лопата вдарила об щось дзвінке.

— Що ж це може бути?  — здивувалась Мишка та почала перебирати викопану землю. – Ого! Що я знайшла! Це ж справжнісінька монета! Напевно, я тепер зможу купити собі що завгодно. Треба скоріше поділитись новиною з друзями.

— Їжачку! Їжачку! – покликала друга Мишка. – Ти тільки поглянь, що я відкопала. Це ж справжня монета! Ти уявляєш, я тепер маю змогу купити той чудовий велосипед в будинку іграшок. Буду кататися на ньому все літо і розвозити квіти всім своїм друзям. – раділа Мишка.

— Як чудово! – зрадів Їжачок. – Хутчіш ходімо в магазин і купимо тобі велосипед.

Щасливі друзі взяли монету та швиденько побігли до магазину за такою важливою для Мишки покупкою. Продавчиня в магазині радісно зустріла Мишку з Їжачком та запитала:

— Добрий день! Чим я можу Вам допомогти?

— Добрий день. Я хочу придбати той гарний рожевий велосипед, щоб кататись на ньому по всьому лісу. В мене є монета для оплати своєї покупки! – радісно прощебетала Мишка.

Продавець взяла в Мишки монету, подивилась на неї та відповіла: 

— Мишко, на жаль, цієї монети недостатньо, щоб купити велосипед. Тобі потрібно ще декілька таких монет. Мені дуже шкода.

Після цих слів Мишка дуже засмутилась. Її мрія була зовсім поруч. Де ж їй тепер взяти ще монеток?

— Мишко, не сумуй! Ми обов’язково щось вигадаємо. Як завжди! В твоєму саду ростуть найкрасивіші квіти, і ти готуєш найсмачніше печиво. Ми знайдемо спосіб як заробити ще декілька монет. – підтримав подругу Їжачок.

Друзі повернулись до лісу. Мишка вирішила, що в неї неодмінно все вийде. Але ж як заробити ще монет? Їжачок має рацію – вона дійсно вміє пекти найсмачніше печиво. Мишка може спекти дуже багато печива та обмінювати його на монети, тобто продавати.

Мишка ретельно просіяла муку, додала какао, яйця, молоко та інші інгредієнти. Сформувала печиво та спекла його в духовці.

— Ось, печиво вже маю. Тепер складу його в кошик та піду продавати! – зібралась Мишка.

Спочатку вона пішла до Білочки і та вирішила підтримати Мишку й придбала трошки печива.

Потім Мишка вирушила до Зайчика, проте він сказав, що зовсім не має монеток, але йому дуже хочеться скуштувати хоч одненьке печиво, що так смачно пахне! Мишка не була жадібною та пригостила Зайчика печивом, а він натомість підказав їй хто точно зможе придбати готову партію.

— Мишко, а ти вже ходила до Сороки? В неї завжди є багато монет. Вона їх збирає в місті, ще й солодке дуже любить, — зайди до неї обов’язково! – порадив Зайчик.

Мишка подякувала Зайчику та вирушила до Сороки, яка жила на високому дереві. Сорока зустрічала Мишку дуже охоче, здалеку відчувши запах свіжого печива.

— Ой, а хто тут до нас йде? Та це ж Мишка! З чим прийшла, люба? – запитала Сорока.

— Я спекла найсмачніше печиво і хочу поміняти його на декілька монеток. Я мрію про маленький велосипед з кошиком. І дуже хочу його придбати. Зайчик мені розповів, що ти дуже полюбляєш смаколики. Ось я і прийшла до тебе. – розповіла Мишка.

— Звичайно, Мишко! Я залюбки візьму твоє печиво, але всі мої монети сховані далеко в лісі. Давай ти мені віддаси печиво зараз, а за грошима приходь завтра. Домовились? – запитала Сорока.

— Домовились! – зраділа Мишка і залишила все своє печиво Сороці. Адже вже завтра вона забере монетки, збігає до магазину та повернеться в ліс на новому велосипеді.

Але Сорока була дуже хитрою та не збиралась віддавати Мишці монетки. Наступного дня, коли Мишка прийшла за грошима, Сорока була готова:

— Мишко, я вже з’їла все твоє печиво. І його було зовсім мало. Спечи мені ще, і потім я точно віддам тобі монети. – сказала Сорока.

— Як же так? – запитала в неї Мишка. – Ми ж домовлялись, що ти віддаси монетки сьогодні.

— Так-так, але печива було мало. Неси ще! – заторохкотіла Сорока. – Я поспішаю у справах. Чекаю тебе з новою порцією печива ввечері.

Засмучена Мишка пішла додому. Вона вже зовсім не мала натхнення пекти печиво, але дорогою додому зустріла свого друга Єнота.

— Мишко, привіт! Ти чому така сумна? Що трапилось? – поцікавився він.

Мишка розповіла йому всю пригоду: і про монетку, і про велосипед, і про печиво з Сорокою.

— Напевно, Сорока ніколи не віддасть монетки за мою роботу, і я не зможу купити той чудовий велосипед. – сумно сказала Мишка.

— Ні, Мишко! Все купиш! Сорока хитра та ображає маленьких і беззахисних звірів. Ти ж не вмієш лазити по деревах? А я вмію! Йди додому, печи печиво, а ввечері ми разом підемо до Сороки та заберемо твої монети. – заспокоїв Мишку Єнот.

Мишка прийшла додому, приготувала печиво і чекала, коли ж прийде Єнот. Їй вже не вірилось, що з цієї історії вийде щось путнє.

— Ну що, Мишко? Підемо забирати твої монети? – запитав Єнот, коли підійшов до нірки Мишки.

— Звичайно! Давай спробуємо! – відповіла Мишка.

Друзі швидко дістались до дерева де жила Сорока. Її ще не було вдома, і Єнот швиденько заліз по стовбуру дерева вгору та зазирнув у гніздо до Сороки. Скільки всього цікавого він там побачив: і монети, і буси, і дорогоцінне каміння!

— Отакої, Мишко! Сорока тобі збрехала. Всі її запаси тут. Негідниця! – розсердився Єнот. – Зараз ми її провчимо! 

Мишка стояла під деревом і дуже хвилювалась. Аж тут з’явилась Сорока, побачила Єнота на гілці поруч з її гніздом і добряче перелякалась.

— Сороко, ти навіщо Мишку обманула? З’їла печиво, а монети за її роботу не віддала. Тільки не кажи, що вони десь сховані. Я ж бачу – в тебе цього добра в гнізді повно! – сердито мовив Єнот.

— Ну… я.. це… Розумієш.. Я так довго збирала ці монети та ділитись ними не хотілось, а у Мишки дуже смачне печиво. Ось я і вирішила я, що нехай вона мені ще спече. – виправдовувалась Сорока.

— Не можна ображати маленьких! Ти думала, що Мишка не дістанеться до твого гнізда? Але я дістанусь! Я сильніший за тебе і можу звалити твоє гніздо на землю прямо зараз, але не зроблю цього, якщо віддаси Мишці монетки, які ти їй пообіцяла. Ти ж погодилась на її пропозицію? Вона тобі печиво, а ти їй монети? Віддавай негайно і не смій нікого обманювати! – пригрозив Єнот.

Сорока неохоче дістала монети і спустила їх Мишці.

— Вибач, Мишко! Я більше так не буду. – вибачилась Сорока. – Ти залишиш мені печиво, яке ти принесла? 

— Ні, Сороко, все печиво я тобі не лишу. Але можу пригостити тебе декількому. Все інше я віддам своїм найкращим друзям і трішки віднесу продавцю з будинку іграшок. – відповіла Мишка.

Тим часом Єнот вже спустився з дерева. Мишка подякувала йому за допомогу і пригостила найсмачнішим печивом.

— Яке щастя мати таких друзів! – міркувала вона.

Наступного дня Мишка пішла до магазину іграшок. Цього разу монеток їй вистачило і вона придбала чудовий рожевий велосипед з кошиком та повернулась на ньому в рідний ліс. Тепер вона зможе возити друзям і квіти, і печиво, і зернятка.

Текст: Кононенкова Вікторія

Ілюстрації: Самійленко Олена

Мышка и монетка

Однажды теплым весенним днем Мышка проснулась в прекрасном настроении. Ей не терпелось поскорее посадить в саду новые цветы. Она вооружилась лопаткой, сапкой, семенами и безотлагательно приступила к важной работе.

— Сейчас я сделаю самый красивый сад. Друзья будут приходить ко мне в гости и приговаривать: «Какой умилительный сад сделала Мышка». Был бы у меня еще маленький велосипед с корзинкой у руля – я бы смогла развозить цветы и дарить всем хорошее настроение. Эх, мечты, мечты. – размышляла Мышка.

Мышка старательно делала каждую ямочку, затем засыпала в нее семена цветов, закапывала и хорошенько поливала. Когда работа была почти сделана, Мышка решила посадить еще один цветочек возле камня, который лежал совсем рядом со входом в норку. Она взяла лопатку и попыталась выкопать за один раз как можно больше земли, но тут Мышка услышала странный звук: «дзинь» — лопатка ударилась об что-то звенящее. 

— Что же это может быть? – удивилась Мышка и принялась перебирать выкопанную Землю. -Ух ты! Это же самая настоящая монетка! Как здорово! Наверное, я теперь смогу купить себе все, что захочу. Нужно скорее поделиться такой новостью с друзьями.

-Ежик, Ежииик! Ты только посмотри, что я откопала. Это ведь монетка! Ты представляешь, я теперь смогу купить тот замечательный велосипед в доме игрушек. И буду ездить на нем целое лето по лесу и развозить цветы всем своим друзьям. – радовалась Мышка.

— Как здорово! – обрадовался за подружку Ежик. — Давай скорей пойдем в магазин и купим тебе тот замечательный велосипед.

Счастливые друзья взяли монетку и побежали в магазин за такой важной для Мышки покупкой. Продавец в магазине с радостью встретила Мышку с Ежиком и спросила:

-Вам что-то подсказать? 

-Да, конечно! Спасибо большое! Я очень хочу вот тот красивый розовый велосипед, чтобы кататься на нем по лесу все лето. У меня есть монетка, чтобы оплатить свою покупку! – радостно прощебетала Мышка.

Продавец взяла у Мышки монетку, посмотрела на нее и сказала:

-Мышка, к сожалению, этой монетки недостаточно, чтобы купить велосипед. Тебе нужно еще несколько таких монеток.

Мышка очень расстроилась. Ее мечта была так близко. Где же ей еще взять монеток? 

-Не грусти, Мышка! Мы обязательно что-нибудь придумаем! Как всегда!  У тебя растут самые красивые цветы в лесу, и ты делаешь самое вкусное печенье! Мы придумаем как заработать еще пару монеток. – поддерживал ее Ежик.

Друзья вернулись в лес. Мышка решила, что у нее непременно все получится. Но как же ей заработать еще монеток? А ведь Ежик прав – она действительно умеет печь самое вкусное печенье. Мышка может испечь очень много печенья и менять его на монетки, то есть продавать.

Мышка старательно просеяла муку, добавила какао, яйца, молоко и остальные ингредиенты. Затем она испекла невероятно вкусное печенье. 

-Так, печенье у меня есть, сложу его в корзинку и пойду продавать! – собралась Мышка.

Сначала она сходила к Белочке. Белочка решила поддержать Мышку и купила у нее несколько штук.

Затем Мышка отправилась к Зайчику, но Зайчик сказал, что у него совсем нет монеток, но ему очень хочется попробовать хоть одну штучку – оно же так вкусно пахнет! Мышка не была жадиной и угостила Зайчика печеньем, а он взамен подсказал ей кто точно сможет купить у Мышки небольшую партию.

-Мышка, а ты уже ходила к Сороке? У нее всегда есть много монеток. Она их собирает в городе ,и сладости она очень любит, – сходи к ней обязательно! – посоветовал Зайчик.

Мышка поблагодарила Зайчика и отправилась к дереву, где жила Сорока.

Сорока издалека учуяла вкусный запах свежеиспеченного печенья и встречала Мышку, радостно распахнув крылья.

-Ой, а кто тут к нам идет? Да это же Мышка! С чем пожаловала, дорогая? – спросила Сорока.

— Я испекла самое вкусное печенье и хочу поменять его на несколько монеток. Я мечтаю о том, чтобы у меня был красивый маленький велосипед с корзинкой – я бы смогла возить в нем цветы и зернышка. Зайчик сказал мне, что ты очень любишь сладости. Вот я и пришла к тебе! – рассказала ей Мышка.

-Конечно, Мышка! Я с удовольствием возьму твое печенье! Но у меня монетки все спрятаны далеко в лесу. Давай мне печенье, а за деньгами приходи завтра. Договорились? – спросила Сорока.

-Еще бы! – обрадовалась Мышка и оставила все свое печенье Сороке. Уже завтра она заберет монетки, сбегает в магазин и вернется в лес на новом велосипеде.

Но Сорока была очень хитрой и не собиралась отдавать Мышке монетки. На следующий день, когда Мышка пришла к ней за деньгами, Сорока была готова:

— Ох, Мышка. Ты знаешь, я уже съела все твое печенье. И его было очень мало. Испеки мне еще, и тогда я точно отдам тебе монетки. – сказала Сорока.

-Как же так? – спросила ее Мышка. – Мы же договорились, что ты отдашь монетки мне сегодня. 

— Да-да, но печенья было слишком мало. Неси еще! – быстро ответила Сорока – Я спешу по делам. Жду тебя с новой порцией вечером.

Расстроенная Мышка отправилась домой. У нее уже совсем не было настроения печь печенье, но по дороге она встретила своего старого друга Енота.

-Эй, Мышка, ты чего такая грустная? Что стряслось? – поинтересовался он.

Мышка рассказала ему всю историю — и про монетку, и про велосипед, и про печенье с Сорокой. 

-Наверное, Сорока никогда не отдаст мне монетки за мою работу, и я не куплю себе тот замечательный велосипед. – грустно сказала Мышка.

-Нет, Мышка! Все купишь! Сорока хитрая и обижает маленьких беззащитных зверей. Ты ведь не умеешь лазить по деревьям? А я умею. Иди домой, сделай печенье, а вечером мы вместе пойдем к Сороке и заберем твои монетки. – успокоил Мышку друг.

Мышка пришла домой, сделала печенье и ждала, когда же к ней придет Енот. Ей уже не верилось, что с этой истории получится что-то хорошее.

-Ну что, Мышка? Пойдем заберем твои монеты? —спросил Енот, когда подошел к ее норке.

-Конечно! Давай попробуем! – ответила Мышка.

Друзья быстро добрались до дерева, где жила Сорока. Сороки еще не было дома, и Енот быстренько вскарабкался по стволу дерева наверх и сел рядом с ее гнездом: сколько всего интересного он там увидел – и монеты, и драгоценные камни, и бусы.

-Ого, Мышка! Сорока тебя обманула. Все ее запасы здесь! Вот негодяйка! – разозлился Енот. – Сейчас мы ее проучим!

Мышка стояла внизу и сильно переживала. И тут появилась Сорока. Когда она увидела Енота на ветке рядом с ее гнездом, то сильно испугалась.

-Сорока, ты зачем Мышку обманула? Съела ее печенье, а монетки за ее работу не отдала! Только не говори, что они где-то спрятаны. Я же вижу — у тебя в гнезде этого добра полным полно! – сердито спросил Енот. 

-Нуу, я это.. Понимаешь… Я так долго собирала эти монетки. И не хотела ими делиться. А печенье у Мышки очень вкусное. Вот я и решила, что пусть она еще сделает – оправдывалась Сорока.

-Нельзя обижать маленьких! Ты думала, что Мышка не доберется до твоего гнезда? Но я доберусь! Я сильнее тебя и могу свалить твое гнездо на землю прямо сейчас, но не стану этого делать – отдай Мышке монетки, которые ей пообещала. Ты же согласилась на предложение Мышки? Она тебе печенье, а ты ей монетки? Так что давай отдавай! И больше не смей никого обманывать! —  пригрозил Енот.

Сорока неохотно достала монеты и спустила их вниз Мышке.

-Прости, Мышка! Я больше не буду. – извинилась Сорока. -Ты оставишь мне печенье, которое принесла?

-Нет, Сорока, все печенье я тебе не оставлю. Но могу угостить тебе одной штучкой. Все остальное я отдам своим лучшим друзьям и отнесу немножко продавцу в доме игрушек. – ответила Мышка.

Енот уже спустился с дерева. Мышка поблагодарила его за помощь и угостила самым вкусным на свете печеньем.

-Как же здорово, когда есть такие друзья! – думала она.

На следующий день Мышка добралась в магазин игрушек, купила красивый велосипед с корзинкой и вернулась на нем в родной лес. Вот здорово-то! Теперь она сможет возить друзьям и цветы, и печенье, и зернышки с поля. 

Текст: Кононенкова Виктория

Иллюстрации: Самийленко Елена

Мишка та нетерпляче Лисенятко

На вулиці стояла чудова погода: в повітрі пахло лісовою свіжістю, сонечко ласкаво гріло своїми промінчиками, а всі мешканці лісу насолоджувались прекрасним літнім ранком. Мишка була зайнята прибиранням своєї домівки. Раз на місяць вона ретельно складала речі, протирала пил та мила підлогу, а потім втомлена, але задоволена виконаною роботою, йшла гуляти. Мишка взагалі була дуже терплячою, вона добре знала, що все в житті потрібно робити з терпінням – саме терпіння допомагає не кидати справи на півдорозі.

Того ранку Мишка розпочала прибирання дуже рано. І як тільки вона закінчила протирати пил, в двері її нірки хтось постукав:

— Тук-тук! Мишко, ти вдома? Мені дуже потрібна твоя допомога. – в двері гуркотіла Лисичка.

— Що в тебе сталось, Лисичко? – запитала Мишка.

— Мені терміново потрібно піти в сусідній ліс, але нема кому доглянути моє дитинча, маленьке Лисенятко. Ти така відповідальна та турботлива, зможеш декілька годин побути його нянею? – запитала Лисичка.

— Я б із задоволенням допомогла тобі, Лисичко, але твій малюк, Лисенятко, більший за мене. Можливо, варто попросити когось іншого? Зайчика, наприклад? – запропонувала Мишка.

— Не хвилюйся, Мишко, моє Лисенятко дуже слухняна дитина. Та й маленький він. Ти з ним точно впораєшся! – заспокоїла Мишку Лисичка. – Тим паче ти готуєш найсмачніше пшеничне печиво – ви зможете спекти його разом!

— Тоді домовились. Я тобі допоможу, посиджу декілька годин з твоїм малюком. – погодилась Мишка.

Лисичка принесла своє дитинча Мишці. Лисенятко було дуже активне та непосидючие. Мишка дуже хотіла закінчити прибирання, але малюк ніяк не хотів сидіти на одному місці. Він відкривав всі шафки і тумбочки, розкидав весь посуд – йому кортіло дізнатися, що ж цікавого є в нірці Мишки.

Мишка швидко зрозуміла, що цього дня прибирання вона не зробить, і почала міркувати, чим же їй зайняти маленьке Лисенятко.

— Лисенятко, твоя мама казала, що ти дуже любиш пшеничне печиво. Так? Кажуть, що я печу найсмачніше печиво в цьому лісі. Спечемо його разом? – запитала Мишка.

— Так! Так! Так! Я дуже-дуже люблю печиво! Хутчій приготуємо печиво! – зраділо Лисенятко. – Я буду тобі допомагати.

— Домовились! – сказала Мишка. – Спочатку нам потрібно зробити тісто!

Мишка приготувала тісто, а Лисенятко своїми маленькими лапками допомогло його вимісити. Настав час вирізати кругленьке печиво і складати його на деко, але малюк подумав, що тісто – це і є печиво, і спробував його скуштувати.

-Лисенятко, не можна їсти таке печиво! Воно ж зовсім сире – його треба спекти. – розсміялась Мишка.

— Але я вже хочу печива! Зараз! Прямо зараз! – відповів малюк.

-Сонечко, так не вийде. Наберись трішки терпіння, ми зараз поставимо наше тісто в піч і зовсім скоро отримаємо смачне печиво. Після цього ти зможеш його скуштувати. Домовились? – пояснила Мишка.

— Домовились.. – неохоче відповіло Лисенятко.

Лисенятку дуже хотілось отримати заповітне печиво якнайшвидше і зовсім не хотілось чекати.

-Так, зараз ми поставимо печиво у піч та ввімкнемо потрібну температуру, а через 40 хвилин, коли наше печиво буде готове – дістанемо його рум’яним, солодким та смачним. І ти зможеш ним поласувати з теплим молочком. —сказала Мишка. – Зараз мені потрібно сходити на вулицю, щоб набрати води, а ти посидь тут декілька хвилин і слідкуй за нашим печивом.

Як тільки Мишка пішла, маленьке нетерпляче Лисенятко підбігло до печі і крізь скло розглядало кожне печиво. «Яке гарне печиво. Якби ж воно готувалось швидше» — міркував малюк. – «Цікаво, що це за ручка така на печі? Ага, це ж регулятор температури! Чим вище температура, тим скоріше спечеться печиво!» — вирішило Лисенятко і повернуло регулятор.

Мишка повернулась з водою і не помітила, що температура в печі змінилась. Через деякий час вона вирішила перевірити як там готується печиво. Мишка відкрила піч і обімліла – все печиво згоріло і стало зовсім неїстівним. Також вона помітила, що хтось змінив температуру випікання:

— Лисенятко, що ж це коїться? Навіщо ти так? – запитала засмучена Мишка.

-Я дуже хотів печива! Я хочу його вже! Прямо зараз! – відповів нетерплячий малюк.

-Лисенятко, твоя нетерплячість зіпсувала печиво – їсти його тепер неможливо. Ось, поглянь, воно повністю згоріло і стало схожим на вугілля. – повчала дитинча Мишка. – Тобі треба навчитись терпінню! Інколи для того, щоб отримати щось, чого дуже хочеться, треба почекати. А якщо ти будеш поспішати, то можеш щось зіпсувати чи зламати. Буть обережнішим, будь ласка.

— Зрозуміло. – відповів малюк. – Я більше так не буду. Але що ж нам тепер робити? Печива дуже хочеться.

— Будемо починати все з самого початку. – відповіла Мишка. – Проте тепер робитимемоме все правильно і пектимемо печиво за потрібної температури.

Мишка з Лисенятком замісили нове тісто та приготували рум’яне та смачне печиво. Лисенятку воно дуже сподобалось! Завдяки цьому випадкові малюк зрозумів, що терпіння йому таки не вистачало, а вміння чекати – велика та важлива справа. 

Авторка: Вікторія Кононенкова

Художниця: Олена Самійленко

Мышка и нетерпеливый Лисенок

На улице стояла чудесная погода: в воздухе пахло свежестью леса, солнышко ласково грело своими лучиками, а все лесные жители наслаждались прекрасным летним утром. Мышка была занята уборкой своей норки. Раз в месяц она тщательно складывала все свои вещи, протирала пыль и отмывала пол, а затем уставшая, но довольная проделанной работой, уходила гулять. Мышка вообще была очень терпеливой, она хорошо знала, что все в жизни нужно делать с терпением – именно терпение помогает не бросать дела на полпути.

Тем утром Мышка приступила к уборке пораньше. И как только она закончила протирать пыль, в дверь ее норки постучали:

-Тук-тук! Мышка, ты дома? Очень нужна твоя помощь. – в дверь стучала Лисичка.

— Что у тебя стряслось, Лисичка? – спросила Мышка.

— Мне очень срочно нужно сходить в соседний лес, но мне не с кем оставить моего малыша, маленького Лисенка. Ты такая ответственная и заботливая, сможешь несколько часов побыть его няней? – попросила Лисичка.

— Я бы с огромной радостью помогла тебе, Лисичка, но твой малыш, Лисенок, больше меня! Возможно, стоит попросить кого-то другого? Зайчика, например? – спросила Мышка

— Ха-ха, не беспокойся, Мышка, Лисенок очень послушный и еще очень маленький. Ты справишься! – успокоила Мышку Лисичка. – Тем более ты делаешь самое вкусное на свете пшеничное печенье – вы можете испечь его вместе!

— Тогда договорились! Я тебе помогу, посижу несколько часов с твоим малышом. – согласилась Мышка.

Лисичка принесла своего ребеночка Мышке. Лисенок оказался очень активным и непоседливым малышом. Мышке очень хотелось закончить уборку, но Лисенок никак не хотел сидеть на месте: он открывал все шкафчики и тумбочки, разбрасывал всю посуду – ему не терпелось узнать, что же интересного есть в норке Мышки.

Мышка быстро поняла, что в этот день уборку сделать не получится, и начала размышлять, чем же ей занять маленького Лисенка.

— Лисенок, твоя мама говорила, что ты очень любишь пшеничное печенье! Да? Говорят, что я пеку самое вкусное пшеничное печенье в этом лесу. Испечем его вместе? – спросила Мышка.

-Да! Да! Да! Я очень-очень люблю печенье! Давай сделаем печенье! – радостно пропищал Лисенок. – Я буду тебе помогать!

— Договорились! – сказала Мышка. – Сначала нам нужно сделать тесто!

Мышка приготовила тесто, а Лисенок своими маленькими лапками помог его замесить. Когда тесто было готово, пришло время вырезать круглое печенье и складывать его на противень, но Лисенок подумал, что тесто – это и есть печенье, и попробовал его съесть.

— Лисенок, нельзя кушать такое печенье! Оно же еще совсем сырое – его необходимо испечь. – сказала Мышка.

— Но я уже хочу печенье! Сейчас! Прямо сейчас! – ответил маленький Лисенок.

-Миленький, так не получится! Наберись немножко терпения, мы сейчас поставим наше тесто в духовку и совсем скоро получим самое вкусное печенье! И ты сможешь его покушать! Договорились? – объяснила Мышка.

— Договорились. – с неохотой сказал Лисенок.

Малышу очень хотелось поскорее получить заветное печенье и ему совсем не хотелось ждать. 

— Так, сейчас мы поставим печенье в духовку. Выставим нужную температуру, и спустя 40 минут наше печенье будет готово – достанем его румяным, сладким и вкусным. Я налью тебе теплого молочка, и ты сможешь немножко перекусить. – сказала Мышка. — Сейчас мне нужно сходить на улицу, чтобы набрать воды, а ты посиди пару минут и последи за нашим печеньем. – продолжила Мышка.

Как только она ушла, маленький, нетерпеливый Лисенок подбежал к духовке и сквозь стекло рассматривал каждое печенье. «Какое красивое печенье! Вот бы поскорее оно приготовилось» — размышлял Лисенок. – «Интересно, что это за кнопка такая на духовке? Ага, это же температура! Чем выше температура, тем скорее будет готово печенье!» — решил Лисенок и повернул ручку духовки в правую сторону. 

Мышка вернулась с водой и не заметила, что температура в духовке стала выше. Спустя некоторое время Мышка решила проверить как идет процесс приготовления. Она открыла духовку и обомлела – все печенье сгорело и стало совсем непригодным для еды. И тут она заметила, что кто-то повернул кнопку температуры на духовке:

— Лисенок, это ты повернул кнопку и сделал температуру выше? Зачем ты это сделал? – спросила расстроенная Мышка.

— Я хотел, чтобы печенье приготовилось быстрее! Потому что я хочу кушать его поскорее! Уже сейчас! – ответил нетерпеливый Лисенок.

— Лисенок, твоя нетерпеливость испортила печенье – его теперь нельзя есть. Посмотри, оно полностью сгорело и стало маленькими угольками – сказала Мышка. – Тебе нужно научиться терпению! Иногда для того, чтобы получить что-нибудь желанное, нужно немного подождать. А если ты будешь торопить события, то сможешь что-то испортить или сломать. Будь осторожнее, пожалуйста.

— Я понял. – ответил Лисенок.  – Я больше так не буду! Обещаю! Что же нам теперь делать?

-Придется начать все сначала – ответила Мышка. – Но теперь мы сделаем все по правилам! И испечем новое печенье на нужной температуре.

Мышка с Лисенком замесили новое тесто, вырезали красивое печенье и отправили его в духовку. Печенье получилось вкусным-вкусным, а маленький Лисенок понял, что терпения ему не хватало. Конечно же, он остался таким непоседливым малышом, как и был, но стал понимать, что уметь ждать – великое дело.

Автор: Виктория Кононенкова

Художник: Елена Самийленко

Мишка та закоханий Їжачок

Ця історія відбулась восени. Мишка як раз зібралася йти в поле збирати врожай. Але побачила Їжачка, який стрімко наближався до її дому. Було помітно, що він дуже схвильований і сильно поспішає.

-Мишка! Мишка! Ти не уявляєш, яка пригода в мене сьогодні була! – поспішав поділитися новинами Їжачок.

-Я ходив в кінець лісу збирати яблука. Чомусь в цьому році їх дуже мало, а мені потрібні яблука. Зовсім скоро зима, а запаси я ще не підготував. Настав час зайнятися приготуванням найсмачнішого яблучного варення! І, коли я збирав яблука, то зустрів Їжачиху. Вона також прийшла за яблуками. Ми дуже весело провели час разом. Здається, що зможемо стати справжніми друзями. Я завжди мріяв дружити з дівчиною-їжачихою.

-Як чудово! – зраділа Мишка. – Але ж чому ти такий схвильований?

-Розумієш, ми домовились ввечері погуляти разом. Мені б дуже хотілося принести їй якийсь красивий подарунок. Адже всі люблять подарунки? Я довго міркував, що ж я можу подарувати, і коли біг до тебе за порадою, то згадав, що біля озера росте яблуня з великими соковитими яблуками. Ми б могли піти туди разом, знайти найгарніше і найспіліше яблуко, а ввечері я б подарував його Їжачисі. Ти допоможеш мені? – попросив підтримки Їжачок.

-Звичайно, Їжачок! Я збиралась йти в поле збирати колоски, але бачу, як для тебе це важливо, тому із задоволенням складу тобі компанію у пошуках найгарнішого та найспілішого яблука. – відповіла Мишка.

Мишка з Їжачком, не втрачаючи часу, розпочали свою дорогу. Вони швидко дійшли до потрібного місця, але те, що вони побачили, їм не сподобалось – яблуня в цьому році принесла зовсім убогий врожай. На землі не було ні одного яблука.

— Що ж нам тепер роботи? – запитала Мишка.

— Не знаю, — сумно відповів Їжачок. Потім він підняв голову вгору і побачив, що високо на гілці висить красиве та соковите яблуко.

— Мишка, дивись! Яке велетенське яблуко там висить! – махнув лапкою Їжачок. – Нам неодмінно треба його дістати!

-Так, Їжачок, яблуко дійсно гарне, але ми не вміємо лазити по деревах. Може підемо за допомогою до Єнота або Білочки? – запропонувала Мишка.

— У нас зовсім нема на це часу. Ми самі знайдемо спосіб його дістати. – впевнено сказав Їжачок.

Друзі вирішили спробувати збити яблуко горіхом. Вони знайшли декілька горіхів поруч з деревом та по черзі кидали їх вгору. Один горіх навіть потрапив у ціль, але яблуко міцно висіло на гілці і не збиралось падати. 

— Виходу нема, Мишка. Доведеться мені лізти на дерево! – сказав Їжачок. – Я дуже боюсь висоти, але ще більше я хочу подарувати Їжачисі саме це яблуко. Ти ж мені допоможеш? 

— Звичайно! Я тобі допоможу! Але як ти плануєш туди видертися? – запитала розгублена Мишка.

— Дивись, мені потрібно дотягнутись до тієї гілочки, а далі якось доберусь. Зараз знайдемо декілька дощечок і камінчиків, збудуємо сходи: ти на них залізеш і підсадиш мене. Домовились? – запитав Їжачок.

-Домовились! – відповіла Мишка.

Друзі зібрали необхідний інвентар і зробили невисокі сходи. Мишка на них залізла, підсадила Їжачка, який виявився дуже спритним. Він дотягнувся до потрібної гілки, потім ще до однієї, і ще – і ось він уже дістав до заповітного яблука. Їжачок декілька разів потрусив гілочку з яблуком – воно піддалось та впало не землю.

-Ура! – крикнув Їжачок. – Я зміг! Я дістав найгарніше яблуко і зможу подарувати його Їжачисі. Але, Мишка, залізти я сюди зміг, а як же мені спуститись? 

— Дуже обережно! По-трошки! – сказала Мишка.

Їжачок почав спускатись. Спочатку він подолав першу гілочку, потім другу, але спіткнувся на третій, і впав вниз. Бабах!

-Їжачок, Їжачок, з тобою все добре? – запитала налякана Мишка.

-Та ніби так! – відповів Їжачок і спробував встати.

Коли Їжачок піднявся, Мишка помітила, що з одного боку від падіння в нього зламались голки, і замість них була велика лиса пляма.

-Їжачок, здається, ти голки зламав. – сумно повідомила новину Мишка.

-Як зламав? Як же я тепер? З лисою плямою піду на прогулянку з Їжачихою? – запитав Їжачок. — Доведеться все відмінити! Як шкода, я ж дістав найгарніше яблуко і так хотів його подарувати.

Мишка побачила, як сильно сумує її найкращий друг, і вирішила йому якось допомогти.

-Їжачок, ми обов’язково щось вигадаємо! Як завжди! І ти підеш на прогулянку зі своєю подругою. Не сумуй! Коли життя підносить нам неприємні сюрпризи – нам потрібно шукати незвичайні рішення. – підбадьорила друга Мишка.

-Що ж тут вигадаєш? – сумував Їжачок.

— А може ми сховаємо твою плямку під листочком? Знайдемо великий листок, одягнемо його на голки і все! Буде в тебе такий осінній костюм. Що скажеш? – вигадала Мишка.

— Чому б і ні! – погодився Їжачок.

Мишка знайшла гарний, все ще зелений листочок і одягла його Їжачку на голки. Таким чином їй вдалося закрити те місце, де у нього зламались голочки.

Їжачок дуже зрадів, примостив на спину яблуко, і друзі вирушили в дорогу додому. Аж раптом подув вітер і зняв листочок зі спини Їжачка. Їжачок відразу зрозумів, що щось не так:

— Не тримається? – сумно запитав він.

— Не тримається. – відповіла Мишка.

Їжачок став геть сумним, але Мишка здаватись не збиралась. Вона знала, що знайде спосіб допомогти своєму другу.  Друзі мовчки йшли додому, аж тут Мишка побачила пишну зелену ялинку.

-Їжачок! А в тебе ж голки, і у ялинки голки! Пропоную взяти декілька голочок у ялинки і поставити їх замість твоїх. Ти будеш трішки схожий на маленьку ялинку і зможеш їх носити допоки не відростуть твої. – знайшла натхнення Мишка.

— Мишка! Яка ж ти розумниця! Я самостійно б таке не придумав. – зрадів Їжачок.

Мишка зібрала голки і вставила їх замість втрачених. Щасливий Їжачок пішов на прогулянку зі своєю новою знайомою Їжачихою. Він подарував їй найгарніше і найсмачніше яблуко.

— Яке неймовірне яблуко! – сказала захоплена Їжачиха. – Я таке бачила тільки на дереві біля озера, але ж воно було так високо. Як тобі вдалося його дістати?

Їжачок розповів своїй подрузі всю історію. Навіть про загублені голки. 

— Ого. Яка історія! Ти так старався зробити мені подарунок, що навіть голки загубив. Але тобі не потрібно ховати свою лису пряму. Ти дуже гарний і з голками, і без них! А зовсім скоро в тебе виростуть нові голки, і будуть вони ще гарніші. Дякую тобі за такий неймовірний подарунок! – подякувала Їжачиха.

І пішли вони гуляти. Щаслива Їжачиха з найсоковитішим яблуком на світі і Їжачок, трішки схожий на маленьку зелену ялинку.

Текст: Вікторія Кононенкова

Художник: Олена Самійленко

Мышка и влюбленный Ежик

Случилась эта история теплым осенним днем. Мышка как раз приготовилась идти в поле собирать урожай. Но тут на горизонте показался Ежик. Было заметно, что он очень взволнован и сильно торопится.

— Мышка! Мышка! Ты не представляешь, что сегодня со мной приключилось! – спешил поделиться новостями Ежик. 

– Я ходил в конец леса собирать яблоки. Почему-то в этом году их очень мало, но ведь мне нужны яблоки. Скоро зима, а зимние запасы я еще не приготовил. Пришло время заняться приготовлением самого вкусного яблочного варенья! Так вот, когда я собирал яблоки, я встретил Ежиху. Она тоже пришла за яблоками. Мы очень весело провели время. Думаю, что мы сможем стать настоящими друзьями. Я всегда мечтал дружить с девочкой-ежихой!

— Ух ты как здорово! – обрадовалась за друга Мышка. — Но почему же ты так взволнован? 

-Понимаешь, мы договорились вечером погулять вместе. Мне бы хотелось принести ей какой-нибудь красивый подарок. Все любят подарки, ведь так? Я долго думал, что же я могу подарить, и когда бежал к тебе за советом, то вспомнил, что у озера растет яблоня с большими красными яблоками. Мы бы могли сходить туда вместе, найти самое красивое и сочное яблочко, а вечером я бы подарил его Ежихе. Ты поможешь мне? – попросил поддержки Ежик.

— Конечно, Ежик! Я собиралась идти в поле собирать колоски, но вижу, как для тебя это важно, и с удовольствием составлю тебе компанию в поисках самого красивого и самого сочного яблока. – ответила Мышка.

Мышка с Ежиком, не теряя времени, отправились в путь. Они быстро дошли до нужного места, но то, что они увидели, им не понравилось – яблоня в этом году принесла совсем скудный урожай. На земле не было ни одного яблочка.

-Что же нам теперь делать? – спросила Мышка.

-Не знаю, — грустно ответил Ежик. Затем он поднял голову вверх и увидел, что высоко на ветке висит красивое и сочное яблочко.

-Мышка, смотри! Какое большое яблоко висит вооон там! – указал лапкой Ежик. 

— Нам непременно нужно достать его! 

— Да, Ежик! Но мы не умеем лазить по деревьям. Давай пойдем за помощью к Еноту или Белочке? — предложила Мышка.

— У нас совсем нет на это времени. Мы сами придумаем как его достать. – уверенно сказал Ежик.

Друзья решили попробовать сбить яблочко орехом. Они нашли несколько орехов рядом с деревом и по очереди бросали их вверх. Один орех даже попал в цель, но яблоко плотно висело на веточке и не собиралось падать вниз.

-Выхода нет, Мышка. Придется мне лезть на дерево! – сказал Ежик. – Я очень боюсь высоты, но хочу подарить Ежихе именно это яблоко. Ты же мне поможешь?

— Конечно, я тебе помогу! Но как ты туда вскарабкаешься? – растерянно спросила Мышка. 

-Смотри, мне нужно просто достать вон до той веточки, а дальше я доберусь. Давай найдем несколько дощечек и камушков, построим лесенку: ты на нее вскарабкаешься и подсадишь меня. Договорились? – спросил Ежик.

-Договорились! – ответила Мышка.

Друзья собрали необходимый инвентарь и сделали небольшую лестницу. Мышка по ней вскарабкалась, а затем подсадила Ежика, который оказался очень ловким. Он дотянулся до нужной ветки, потом еще до одной, и еще – и вот он уже достал до заветного яблока. Ежик несколько раз потрусил веточку с яблоком – оно поддалось и упало на землю.

-Ура! – воскликнул Ежик. – Я смог! Я достал самое красивое яблоко и смогу подарить его Ежихе. Но, Мышка, залезть я сюда смог, а как же мне спуститься? 

-Давай очень осторожно! По чуть-чуть! – крикнула снизу Мышка.

Ежик начал спускаться. Сначала он преодолел первую веточку, потом вторую, но споткнулся на третьей, и упал вниз. Бабах!

— Ежик, Ежик, ты в порядке? – испуганно спросила Мышка.

-Кажется, да! – ответил Ежик и попытался подняться.

Когда Ежик встал, Мышка заметила, что с одной стороны от падения у него сломались иголочки, и вместо них красовалось лысое пятнышко.

-Ежик, кажется, ты сломал иголки. – грустно сказала Мышка.

— Как сломал? Как же я теперь? С лысым пятном пойду на прогулку с Ежихой, что ли? – спросил Ежик. — Придется все отменить! Эх, а я же сорвал самое красивое яблоко и так хотел его подарить.

Мышка увидела, как сильно грустит ее друг, и решила как-то ему помочь.

-Ежик, миленький, мы сейчас обязательно что-нибудь придумаем! И ты пойдешь на прогулку со своей подружкой. Не грусти! Когда жизнь преподносит нам неприятные сюрпризы – нам нужно искать необычные решения. – подбодрила друга Мышка.

— Что же тут придумаешь? – грустил Ежик.

— А давай мы прикроем это пятнышко листиком! Найдем большой листик, наденем его на иголки и все! Будет у тебя такой осенний костюм. А? – придумала Мышка.

— Ну давай! – обрадовался Ежик.

Мышка нашла красивый, все еще зеленый, листик и одела его Ежику на иголки. Так у нее получилось закрыть то место, где у него сломались иголки.

Ежик очень обрадовался, прицепил на спину красивое яблоко, и они отправились домой. Но тут подул ветерок и снял листик со спинки Ежика. Ежик почувствовал, что что-то не так:

-Не держится? – грустно спросил он.

-Не держится – ответила Мышка.

Ежик совсем приуныл, но Мышка не хотела сдаваться. Она знала, что найдет способ помочь своему другу. Друзья молча шли домой, но тут Мышка заметила красивую зеленую елку!

-Ежик! А ведь у тебя иголки, и у Елки иголки! Давай возьмем несколько иголочек и поставим их вместо твоих иголок. Ты будешь немножко похож на маленькую красивую елочку и сможешь так ходить пока не отрастут твои! – воодушевилась Мышка.

— Ох, Мышка! Какая же ты умная! Я бы сам до такого не додумался. – обрадовался Ежик.

Мышка собрала иголки и поставила их вместо предыдущих. Счастливый Ежик отправился на прогулку со своей новой знакомой Ежихой. Он подарил ей самое красивое и самое сочное яблочко!

— Ух ты! Какое красивое яблоко! – восхитилась Ежиха. – Я такое видела только на дереве у озера, но оно было так высоко. Как тебе удалось его достать? 

Ежик рассказал своей подружке всю историю, и даже про потерянные иголки.

-Глупенький. Ты так старался сделать мне подарок, что даже иголки потерял! Но тебе не нужно было прятать свое пятнышко. Ты очень красивый и с иголками, и без них, а еще скоро у тебя вырастут новые иголки, и будут они еще лучше предыдущих. Спасибо тебе за такой замечательный подарок! – сказала Ежиха.

И отправились они гулять. Счастливая Ежиха с самым сочным яблоком на свете и Ежик, немножко похожий на маленькую зеленую елочку.

Текст: Виктория Кононенкова

Художник: Елена Самийленко

Мишка в пошуках зебри

Одного раннього літнього ранку Мишка прокинулася від сильного почуття голоду. Вона пішла на кухню, щоб приготувати собі щось смачненьке, відкрила шафку і побачила, що в неї залишилося зовсім мало зерняток. На сніданок, звичайно ж, вистачить, але ось на наступний день готувати буде вже нема з чого. Тоді Мишка згадала, що частину запасів сховала в своїй коморі, і пішла перевірити чи є у неї запаси ще й там. Але в коморі теж було порожньо. Всі свої запаси Мишка вже з’їла. Що ж робити?

— Мені терміново потрібно знайти ще зерняток. Збирати врожай буду аж через місяць, а запасів вже зовсім нема. Їжачок мені розповідав, що у місті за лісом, є чудове місце і називається воно «МАГАЗИН». Там можна придбати що-завгодно, навіть зернятка! Значить мені потрібно піти туди і знайти цей магазин! – вирішила Мишка. 

Мишка зібралася в дорогу і пішла на пошуки магазину. Вона дуже хвилювалася, адже ще ніколи до цього не була в місті, і не уявляла які пригоди її там чекають. Мишка швиденько дійшла до кінця лісу, перейшла поле і побачила обрис міста.

-Вау! Як височенні будівлі! Скільки ж тут всього цікавого! – захопилася Мишка.

Вона йшла вздовж дороги по тротуару та вдалині побачила вивіску, де великими літерами було написано «МАГАЗИН». Але тут Мишка розгубилася. Тротуар закінчився, а за ним була широченна дорога, по якій швидко їздили автомобілі. А потрібний Мишці магазин був якраз по той бік цієї великої дороги. Мишка уважно озирнулася на всі боки, але потік машин був нескінченним і здавалося, що перебратися через дорогу просто неможливо.

Мишка засмутилась та задумалась:

— Як же мені бути? Автомобілів так багато і їздять вони дуже швидко. Йти прямо точно не можна. Водій машини може мене не побачити, і я потраплю прямо під неї. Уххх, як страшно. Що ж робити?

Мишка подивилася направо, потім наліво, але нічого не змогла вигадати. 

— Треба йти і просити поради у Мудрої Білочки. Вона точно має відповіді на всі-всі запитання — вирішила Мишка і вирушила до Білочки.

Білочка була зайнята своїми справами і кудись поспішала.

— Білочка, ти така розумна! Допоможи мені порадою. Я вперше пішла в місто, щоб знайти магазин і поповнити запас своїх зерняток. Але я не очікувала, що побачу так багато автомобілів, а магазин знаходиться через дорогу. Як же мені її перейти? — запитала Мишка.

-Мишка, все дуже просто. Тобі потрібно знайти зебру! Знайдеш зебру — знайдеш і рішення своєї проблеми. — підказала Білочка.

— Яку таку зебру? Де ж мені серед міста зебру шукати? – розгубилась Мишка.

— Вибач, Мишка. Але я дуже поспішаю. Знайди зебру і все у тебе вийде! – на ходу сказала Білочка.

Мишка була дуже здивована. Як же так? Вона знала, що зебри живуть далеко від міста, але якщо Білочка сказала, що потрібно шукати зебру — значить потрібно знайти зебру.

Мишка повернулася в місто та уважно виглядала чарівну зебру, але її ніде не було видно.

— Зеееебра, ти де? Зеееебра! – гукала Мишка.

На поклик Мишки прибіг здивований Їжачок.

-Мишка, що ти тут робиш? – поцікавився він.

-Ой, Їжачок. Я прийшла в місто. Мені потрібно в магазин, але як бачиш, він знаходиться через дорогу. Я зовсім не розумію, як же туди потрапити. Білочка сказала, що потрібно знайти зебру. Ось я тут бігаю і шукаю її. Ти не знаєш, куди вона поділася? — запитала Мишка.

Їжачок трішки розсміявся:

-Мишка, ти не ту зебру шукаєш! Тобі потрібна несправжня, а намальована на асфальті зебра! Підемо швидше — я тобі покажу.

Мишка дуже здивувалась і міркувала, як це зебра може бути несправжньою. Дива та й годі.


Їжачок взяв Мишку за ручку і відвів її трохи в бік. Там Мишка і побачила ту саму зебру, намальовану на асфальті.

— Мишка, ось така зебра називається пішохідний перехід. Це спеціальне місце, де можна безпечно переходити дорогу. Давай я тобі покажу як це робиться — сказав Їжачок.


Коли друзі зійшли з тротуару на зебру, геть усі автомобілі зупинилися пропустити маленьких пішоходів. Мишка з Їжачком безпечно перейшли дорогу і нарешті дісталися до магазину.

-Як же добре, що я тебе зустріла! Сама я б ніколи не знайшла цю несправжню зебру! — подякувала Мишка другу.

Мишка купила зерняток, а значить голодною вона тепер не залишиться.

-Їжачок, підемо додому? Я спечу тобі найсмачніше печиво.

Авторка: Кононенкова Вікторія

Художниця: Самійленко Олена

Мышка в поисках зебры

Однажды ранним летним утром Мышка проснулась от сильного чувства голода. Она отправилась прямиком на кухню, чтобы приготовить себе что-нибудь вкусненькое, открыла шкафчик и увидела, что у нее осталось совсем мало зернышек. На завтрак, конечно же, хватит, но вот на следующий день готовить будет уже не из чего. Тогда Мышка вспомнила, что часть запасов спрятала в своей кладовой, и пошла проверить есть ли у нее запасы еще и там. Но в кладовке тоже было пусто. Все свои запасы Мышка уже съела. Что же делать?

— Мне срочно нужно найти еще зернышек. До сбора урожая еще целый месяц, а запасов уже совсем нет. Ежик мне говорил, что в городе, который за лесом, есть чудесное место, и называется оно «МАГАЗИН». Там можно купить что-угодно, даже зернышки! Значит мне нужно пойти в город и найти этот магазин! – решила Мышка.

Мышка собралась в дорогу и отправилась на поиски магазина. Она очень волновалась, ведь еще никогда не была в городе, и не представляла какие приключения ее там ждут. Мышка быстро дошла до конца леса, перешла поле и увидела очертание города. 

-Ух ты! Какие высокие дома! Сколько же здесь всего интересного! – восхитилась Мышка.

Она шла вдоль дороги по тротуару и вдалеке увидела вывеску, где большими буквами было написано «МАГАЗИН». Но тут Мышка растерялась. Тротуар закончился, а за ним была широченная дорога, по которой быстро ездили автомобили. А нужный Мышке магазин был как раз по ту сторону этой большой дороги. Мышка внимательно осмотрелась по сторонам, но поток машин был бесконечным и казалось, что перебраться через дорогу просто невозможно. 

Мышка расстроилась и задумалась:

— Как же мне быть? Машин так много и ездят они очень быстро. Идти прямо точно нельзя. Водитель машины может меня не увидеть, и я попаду прямиком под нее. Уххх, как страшно. Что же делать? 

Мышка посмотрела направо, затем налево, но ничего не смогла придумать.

— Нужно идти и спрашивать совета у Мудрой Белочки. У нее точно есть ответы на все-все вопросы – решила Мышка и отправилась к Белочке. 

Белочка занималась своими делами и куда-то собиралась. 

— Белочка, ты такая умная! Помоги мне советом. Я первый раз пошла в город, чтобы найти магазин и пополнить запасы своих зернышек. Но я не ожидала, что увижу так много машин, а магазин находится по ту сторону дороги. Как же мне ее перейти? – спросила Мышка.

-Мышка, все проще простого. Тебе нужно найти ЗЕБРУ! Найдешь зебру – найдешь и решение своей проблемы. – подсказала Белочка. 

-Какую такую зебру? Где же мне в городе искать зебру? – растерялась Мышка.

-Извини, Мышка. Но мне пора бежать. Найди зебру и все у тебя получится! – убегая сказала Белочка.

Мышка была в полном замешательстве. Как же так? Она думала, что зебры живут далеко от города, но раз Белочка сказала, что нужно искать зебру – значит нужно найти зебру.

Мышка вернулась в город и внимательно высматривала волшебную зебру, но ее нигде не было видно.

-Зееееебра, ты где? Зеееебра! – кричала Мышка.

На зов Мышки прибежал Ежик.

-Мышка, ты что здесь делаешь? – удивленно спросил он.

-Ох, Ежик. Я пришла в город. Мне нужно в магазин, но как видишь, он находится по ту сторону дороги. Я совсем не понимаю, как же туда попасть. Белочка сказала, что нужно найти зебру. Вот я тут бегаю и ищу ее. Ты не знаешь, куда она запропастилась? – спросила Мышка.

Ежик захихикал:

-Мышка, ты не ту зебру ищешь! Тебе нужна ненастоящая, а нарисованная на асфальте зебра! Пойдем скорее – я тебе покажу.

Мышка очень удивилась и думала, как зебра может быть ненастоящей. Чудеса.

Ежик взял Мышку за ручку и отвел ее немножко в сторону. И там Мышка увидела ту самую зебру, нарисованную на асфальте.

-Мышка, такая зебра называется пешеходный переход. Это специальное место, где можно безопасно перейти дорогу. Давай я тебе покажу – сказал Ежик.

Когда друзья сошли с тротуара на зебру, автомобили остановились пропустить маленьких пешеходов. Мышка с Ежиком безопасно перешли дорогу и наконец-то добрались до магазина.

-Как же здорово, что я тебя встретила! Сама бы я никогда не нашла эту зебру! – поблагодарила Мышка Ежика.

Мышка купила зернышек, а значит голодной она уже не останется.

-Ежик, пойдем домой. Я испеку тебе самое вкусное печенье. 

Текст: Кононенкова Виктория

Иллюстрации: Самийленко Елена

Мишка та її маленька подорож

Одного сонячного ранку Мишка прокинулась в чудовому настрої. Ще б пак! Адже напередодні ввечері вона разом зі своїми друзями-звірятами грала в настільні ігри. Звірі жартували та розповідали один одному веселі історії. Зайчик поділився найцікавішою історією, яку, в свою чергу, почув від своїх інших друзів. Ця історія була про те, що десь далеко на світі є Море! Таким чином Мишка дізналась, що море – це дуже-дуже величезне озеро з солоною водою. Ще Зайчик розповів, що на морі можна засмагати, купатись, гратись м’ячем та весело проводити час з друзями. 

Мишці так сильно сподобались ці розповіді, що протягом всієї ночі вона бачила неймовірні сни про те, як же класно побувати на морі: їсти морозиво та плескатись в теплій воді від самого ранку і до пізнього вечора.

Відразу ж після пробудження Мишка вирішила знайти Море, де б воно не було. Вона зібрала все необхідне: зернятка, воду, валізу з рушничком, купальником та сонцезахисними кремом, та вирушила в дорогу.

— Але ж куди мені йти? Цікаво, з якого боку знаходиться це Море? Направо чи наліво? – міркувала Мишка, — Хм, потрібно піти і запитати у Кмітливої Білочки! Вона точно має знати. – вирішила Мишка і побігла до Білки.

Мишка пробігла вздовж лісу і нарешті потрапила до будинку Білки:

— Білочка, я так мрію потрапити на море! Але я взагалі не знаю як туди дістатись? Ти коли-небудь була на морі? Куди мені йти? – запитала Мишка.

Мишка, я ніколи не була на морі, але точно знаю, що від нашого лісу воно дуже далеко. Ходять чутки, що Пташки знають як туди можна дістатись. Кожного року, восени, вони відлітають туди гріти свої крильця та хвостики. Але, Мишка, будь обережна, — це ж так далеко! – відповіла Білка.

Мишці зовсім не хотілось втрачати час і вона швиденько побігла до Пташок. Погода була чудова і вона швидко знайшла дерево, на якому вони жили.

Пташечки, мені потрібна ваша допомога. Мені сьогодні наснився такий цікавий сон.. про Море! Мені дуже потрібно до Моря. Білочка каже, що ви бували там і вже точно знаєте якою саме дорогою туди дістатись! – розповіла Мишка.

— Так і є, Мишка, ми кожного року літаємо до моря і дорога туди дуже довга. Спочатку треба перелетіти поле, потім ліс, потім місто і так багато разів. Ми з задоволенням взяли б тебе з собою, але Мишки не вміють літати – в тебе нема крил. – відповіли Пташки.

Мишці стало сумно. Невже вона не зможе побачити Море? Їй так хотілось збудувати замок з піску, попірнати та побачити рибок.

— Мама в дитинстві мені казала, що сумом ділу не зарадиш! Якщо мені потрібні крила – значить я знайду крила – вирішила Мишка.

В цей час зовсім поруч проходив Їжачок. Він побачив сумну Мишку та вирішив дізнатись, що ж в неї сталось?

Мишка, ти чому сумуєш? Що трапилось? – поцікавився він.

— Розумієш, Їжачок, я дуже мріяла потрапити на Море, а Пташки сказали, що нічого в мене не вийде, бо не маю я крил. Ось тепер сиджу тут та міркую де ж мені крила взяти? – сумно розповіла Мишка.

Мишка! Так все дуже просто! Тобі потрібен літак. Це така штука, яка може долетіти куди завгодно. Навіть на море. – відповів Їжачок.

— Ого! Їжачок, де ж мені взяти літачок? – загорілась ідеєю Мишка.

— Я знаю, що в кінці лісу, біля сухого озера, є стара льотна база. Там залишилось багато літаків. А ще там ростуть яблуні – я туди часто ходжу і власними очима бачив, що там залишилось багацько літаків, навіть маленьких – якраз для тебе. Якщо хочеш, то я тебе проведу. – розповів Їжачок. 

— Друже мій, ну звичайно ж, я хочу. Давай хутчій. Мені дуже хочеться до Моря якнайшвидше. – зраділа Мишка.

Їжачок і Мишка взялись за ручки і вирушили в кінець лісу. Мишка була дуже щасливою, адже зовсім скоро її мрія здійсниться. Дорога була довгою, але Мишка мала з собою зернятка, а в Їжачка був компот із яблук. Друзі сміялись, розповідали один одному жарти і подолали весь шлях майже непомітно. Коли вони нарешті дістались до льотної бази – на вулиці вже був пізній вечір. Мишка з Їжачком вирішили заночувати прямо там. Вони розпалили багаття, повечеряли та вклались спати.

Рано вранці на світанку Мишка розбудила Їжачка, та попросила якнайшвидше провести її до маленьких літаків.

Скільки ж різних літаків було на льотному полі: величезних, середніх та маленьких. Вони стояли один за одним на великій стоянці. 

— Вау! Їжачок, тут так багато різних літаків! В них такі гарні крила, який же літачок обрати мені? – міркувала Мишка.

— Тобі потрібен маленький літак. Пасажирський! Для двох. Знаєш Мишка, я поїду з тобою! Я теж хочу на море, хоч зовсім не підготувався. В мене нема такої валізи, як в тебе є. Але ж ти будеш рада моїй компанії? – поцікавився Їжачок.

— Звичайно! Ура! Не хвилюйся, любий друже, я з тобою всім поділюсь! – зраділа компанії Мишка. 

Друзі зібрали в дорогу яблука, швидко знайшли зручний двомісний літачок, перевірили всі прибори, залили паливо, запустили двигуни та злетіли високо-високо.

Коли вони піднялись вище хмаринок, то побачили Пташок, які також летіли до Моря.  

— Пташки, привіт! Ми вже летимо на море! Зустрінемось там! – радісно закричала Мишка.

— До зустрічі Мишка та Їжачок! – відповіли Пташечки. 

Мишка та Їжачок не могли перестати роздивлятись чудові пейзажі, які відкривались для них з висоти та раділи кожному моменту – вони знали, що зовсім скоро побачать справжнє Море.

Дорога пройшла зовсім непомітно. Через декілька годин польоту друзі побачили неймовірне – велику воду та жовтий пісок! Вони посадили літак на березі та щасливі побігли купатись. Мишка з Їжачком пірнали, дивились на риб, плескались у воді, грали м’ячем, їли морозиво та будували замки із піску. І друзі точно знали, що Море тепер їх справжня історія, яку вони зможуть розповідати друзям. 

— Ось воно щастя! – подумала Мишка. Я тепер кожного літа буду літати на Море. 

Текст: Кононенкова Вікторія

Ілюстрації: Самійленко Олена

Напишіть нам





    ×
    Залиште ваші контактні діні.

      ×