fbpx

Казки

23

Бджілка Кет рятує весну

Одного весняного ранку після довгої зими бджілка Кет прокинулась в чудовому настрої. Ще б пак! Природу вона любила понад усе. Всю зиму трудівниця мріяла про весну та напланувала купу важливих справ. Кет чудово розуміла наскільки її робота важлива, адже бджілки не тільки роблять корисний мед, а ще й проводять необхідну процедуру запилення врожаю, даруючи нам овочі та фрукти. 

— Час прийшов! – мовила голосно Кет. – Я так довго чекала весни. На вулиці квітень, можна відчиняти віконце. Напевно, там вже багато квітучих дерев, а в мене непочатий край роботи.

Бджілка підлетіла до свого маленького віконця, проте побачене її дуже засмутило: дерева були без листя та стояли сірі та похмурі, а сонця зовсім не було видно.

Бджілка

— Щось тут не так. – подумала бджілка. – Невже я рано прокинулась? Треба розібратись. – вирішила вона. 

Кет одягнула свої червоні чобітки та вирушила в барліг ведмедя Боба. З Бобом вони добре дружили, адже понад усе на світі ведмеді люблять мед, а бджілки його виробляють. Як тут не стати ліпшими друзями?

— Якщо Боб ще спить, значить щось не так з моїм календарем. – міркувала Кет. – Зараз дізнаємось!

Бджілка залетіла в барліг, де й побачила засмученого Боба:

— Привіт, друже! Ти вже прокинувся? Яке щастя, а я вже мала думки, що зарано покинула свій вулик. – прощебетала Кет. 

— Привіт, друже! Ти вже прокинувся? Яке щастя, а я вже мала думки, що зарано покинула свій вулик. – прощебетала Кет. 

— Привіт, Кет! Так, я вже прокинувся, але що ж це таке коїться? Чому на вулиці так холодно? Я не розумію! – сумував Боб.

— Гм, а я думала ти знаєш в чому справа. – розчарована сказала бджілка.

— Може щось трапилось з весною? Десь вона забарилась. Знаю, що в бібліотеці сови є багато розумних книг, а сама сова знає про все на світі. Треба туди потрапити та дізнатись в чому справа. – запропонував Боб.

— Не сумуй, друже! Я обов’язково розберусь! А ти поки побудь вдома та випий теплого чаю з залишками меду. – підбадьорила друга Кет та вирушила до бібліотеки.

Бібліотека для всіх місцевих жителів була магічним місцем, адже саме серед книжок можна віднайти відповіді майже на всі запитання.

— Такс, маю знайти тут книжку про природу, а саме про весну. – шепотіла Кет, переглядаючи книги. – Ось! Знайшла! – зраділа вона.

Бджілка гортала сторінку за сторінкою:

— Природа спить… Як правильно оберігати природу.. Квіти треба поливати, а сміття прибирати. – читала вона. – А де ж тут знайти про те, чому в кінці квітня нема зеленого листя та квіточок? 

— Кет, привіт! А що ти тут робиш? – запитала сова, яка щойно повернулась в бібліотеку.

— Привіт, Сове! Я хочу розібратись, що тут коїться. Я покинула свій вулик та готова до роботи, ведмідь Боб вже прокинувся, а весна так і не прийшла. Ось я і прилетіла сюди в пошуках відповідей на свої запитання. – розказала бджілка.

— Тоді це просто чудово, що ти тут! Я маю розповісти тобі страшенну таємницю! Справа в тому, що я трохи заблукала, коли гуляла. Старенька я вже. І поки я блукала, то знайшла магічну квітку весни. Я до цього ніколи її не бачила, тільки знала, що така існує. Але хтось цю квіточку зламав, тому весна не може прокинутись. – розповідала сова.

— Сове, я щось не розумію. Яка магічна квітка весни? Що означає хтось зламав? Ти взагалі про що? – перепитала Кет.

— Вибач, Кет, я просто дуже схвильована. В світі є трішки магії. І тут неподалеку росте магічна квітки весни. Кожного року після зими ця квіточка починає цвісти, а вже після цього прокидається справжня весна: розпускаються листочки на деревах, виростає зелена травичка та розквітають квіточки. А сьогодні я побачила, що магічна квітка весни пошкоджена та не може розцвісти, тому й весна спить. Треба щось зробити та попіклуватись про квіточку, бо інакше весна може й не прокинутись. Але я для цього вже застара – нема в мене сил. Мені важко далеко літати. Розумієш? – розказала схвильована сова.

— Тепер розумію, Сове! А тепер розкажи мені, де знайти магічну квітку весни. Я її вилікую. – заспокоювала знайому Кет.

Сова розповіла про місце знаходження квіточки, і Кет, не втрачаючи часу, вирушила прямісінько до свого друга черв’ячка Джима. Джим був чудовим садівником, обожнював природу та мешкав в затишній норі під землею.

— Джиме, привіт! Скоріш збирайся. Нам потрібно рятувати магічну квітку весни. – наказала Кет, щойно дісталась до домівки Джима.

— Привіт, подруго! Що ти верзеш? Яку ще квітку? – не зрозумів черв’ячок. 

— Розповім все по дорозі. Хапай свою лійку і хутчій за мною! – відповіла бджілка.

Дорогою до магічної квітки весни Кет розповіла Джиму все що дізналась від сови. Коли друзі дістались до квіточки, то побачили, що та знаходиться в поганому стані та потребує термінового лікування. 

— Який план дій, Кет? – запитав Джим.

— Ти поливай квіточку водичкою, а я покладу їй трішки цілющого меду. Потім разом принесемо свіжої землі та прикриємо квітку від вітру за допомогою старого листя. – відповіла Кет.

Важким видався для друзів той день, але хто ж окрім них врятує весну? Друзі декілька днів підряд навідувались до магічної квітки весни, дбайливо оберігали її, поливали та мастили цілющим медом. 

Через декілька днів Кет, як завжди, прокинулась рано-вранці, виглянула у вікно, та побачила, що на вулиці засяяло сонечко, дерева випустили листочки, зазеленіла травичка та з’явились перші квіточки.

— Весна прокинулась! УРА! – радісно заголосила бджілка. – Весна-а-а-а!

На вулиці значно потеплішало. Бджілка Кет та черв’ячок Джим вирішили подякувати магічній квітці весни. До них приєднався і ведмідь Боб. Всі разом вони навідались до квіточки та пообіцяли завжди її оберігати. І не тільки цю квіточку, а всю-всю природу. 

Найкрутіша здібність Лисенятки!

Зима минулого року була дійсно сніжною. Дітлахи звірів насолоджувались морозною погодою кожнісінького дня. Одного ранку Лисенятко запросило геть усіх своїх друзів на прогулянку. Білченя, Зайченя та Вовченя вигадали цікаву гру:

— Друзі, влаштуймо змагання та дізнаємось хто з нас найкрутіший? В кого найкращі здібності? – запропонувало Білченя.

— Чудова ідея! – підтримало Зайченя.

— І я не проти! – сказало Вовченя.

Лисенятку ця ідея не сподобалась, адже малюк навіть уявити не міг, чим може похизуватись.

— Я зовсім не вмію робити щось особливе. – сумував він.

Друзі зайшли в глибину лісу та зупинились біля озера, яке нагадувало справжню ковзанку. Першим продемонструвати свій талант наважилось Білченя.

— В мене найкраща та найкрутіша здібність! Я можу потрапити на верхівку будь-якого дерева та роздивитись наш ліс з висоти. Ви тільки погляньте, як майстерно я стрибаю з гілки на гілку! – хизувався малюк.

— Ти дійсно молодчинка! – захопилось Лисенятко. – Влітку ти можеш збирати найсмачніші фрукти, восени горіхи, а взимку зривати шишки з найвищих ялинок. Я так не вмію.

— Білченя, твоя здібність дійсно крута, але в мене теж є що показати! – сказало Вовченя. – Я вмію голосно завивати! В мене неймовірно сильний голос, який може врятувати мене під час небезпеки, — своїм голосом я можу налякати кого-завгодно! Ви тільки послухайте – Ауууууу! Ауууууу! – завило Вовченя. 

Його голос був таким проникливим, що перелякані пташки поспішили покинути своє гніздо, розташоване на сусідньому дереві.

— Ого, Вовченя! Це дійсно круто! Я не маю таких здібностей, як ти. – ще більше засмутилось Лисенятко. 

— Вовченя, ти гарно завиваєш, але я вважаю, що саме я маю називатись найкрутішим звірятком, бо вмію дуже швидко і далеко стрибати! – хизувалось Зайченя. – Зараз я вам це продемонструю! 

Зайченя вирішило показати всю могучість свої лапок та приготувалось стрибати в бік озера. Перший стрибок був вдалим! Малюк захопився своїм успіхом та вирішив зробити ще один. Зненацька він стрибнув на тонку кригу озера. Крига не витримала навантаження та за лічені секунди потріскалась! Зовсім як розбита склянка! Перелякане Зайченя провалилось під кригу: його хутро намокло та тягнуло малюка на глибину озера. Зайченятку пощастило — він встиг вхопитись лапками за край криги. 

— Рятуйте! Друзі! Хутчій! Я так довго не втримаюсь! – репетував переляканий малюк. 

— Ой лишенько, що ж робити! Я туди не піду! – завивало Вовченя. – Треба кликати когось на допомогу. – Аууууууу! Аууууу!

— Я дуже боюсь води! А ще більше я боюсь холодної води! – проторохтіло Білченя. – Я зараз вистрибну на дерево та подивлюсь чи почув хтось кликання Вовченяти. 

— Я вже не можу триматись! Друзі, допоможіть хутчій! – майже плакало Зайченя. 

Лисенятку також було страшно, але малюк побачив, що ні Вовченя, ані Білченя не будуть рятувати Зайченя.

— Я хоробре Лисенятко! Я добре пам’ятаю матусину розповідь про правила поведінки на кризі. Я зможу врятувати свого друга. – сказав малюк сам собі.

Лисенятко підбігло до озера та намагалось знайти довгу палицю, щоб кинути її Зайченяті, але підходящої так і не побачив. Виходу нема – треба діяти. 

— Матуся казала, що на тонку кригу виходити ніколи не можна! І без дорослих не можна, але ж я маю врятувати друга. Що ж робити в такій складній ситуації? О! Згадав! Потрібно обережно повзти. Дуже повільно! 

Малюк ліг на кригу та обережно поповз у напрямку переляканого Зайченяти. Лисенятко дуже обережно дістався до свого друга, дав йому лапку та витяг мокрюще Зайченя з холодної води.

Білченя і Вовченя захопливо спостерігали за Лисенятком. Вони навіть уявити не могли, що він такий хоробрий. 

— Зайченя, тебе треба якомога швидше відігріти. Ходімо до Мишки. Вона живе неподалік. – запропонувало Лисенятко.

— Добре. Я дуже змерз. Найкращу здібність маєш ти, Лисенятку. Ти найхоробріший! Дякую тобі за порятунок! – сказало Зайченя.

Друзі швиденько дістались до дому Мишки. Вона приготувала гарячий чай та повісила сушитись мокрий одяг Зайченяти.

Коли малюки трішки заспокоїлись, Мишка розпитала, як з ними трапилась така небезпечна історія. Вона вислухала звірят та сказала:

— Любі дітки, кожен малюк та дорослий має здібності. І вони всі зовсім різні. Хтось вміє смачно готувати, хтось будувати, а хтось співати. Цим не потрібно хизуватись – краще один одному допомагати! Той, хто вміє готувати, може пригостити друзів смачним печивом. Той, хто вміє будувати, може допомогти збудувати домівку. А той, хто вміє співати, може заспівати друзям гарну пісню. Правда ж?

— Так, Мишко. Ми зовсім не подумали, що вчинили негарно. Але Лисенятко – найхоробріший малюк. Він мене врятував! – сказало Зайченя.

— Дітки, а знаєте, що робить нас сміливішими? – запитала Мишка.

— Що? – зацікавились малюки.

— Обізнаність! Чим більше корисної інформації ви знаєте, тим впевненішими та хоробрішими ви себе відчуваєте! – розповіла таємницю Мишку. – Тому вчіться, дізнавайтесь щось корисне, а нові знання стануть найкращими здібностями!

Авторка: Вікторія Коненкова

Ілюстраторка: Альона Кравченко

Подорож у сусідній ліс.

Рада повідомити, що  друкований зимовий спецвипуск «Про сніжок» вже у продажі! Переглянути та придбати можна тут: «Про сніжок»

А ось і нова чудова українська казка про Мишку, яка можна читати онлайн)

Прийшла довгоочікувана сніжна зима. Радісні лісові жителі насолоджувались сонячною морозною погодою та готувались до новорічних свят. Проте було в лісі одне сумне звірятко — Білочка! Всі звірі добре знали, що, зовсім нещодавно, вона, стрибаючи з гілки на гілку, пошкодила лапку. Сталась ця прикрість, коли Білочка збирала по хованках свої запаси на зиму, а саме — горішки. На жаль, зібрати їх всі вона так і не встигла. Однак, жила Білочка у найкращому лісі у світі, де мала справжніх друзів. Мишка з Кротиком першими помітили пригнічений настрій Білочки та вирішили їй допомогти відшукати заховані горіхи.

— Білочко, не хвилюйся! Ми з Мишкою відшукаємо твої запаси та принесемо їх якомога швидше. — підбадьорював бідолашну подругу Кротик. — Правда ж, Мишко, ми допоможемо Білочці?

— Звичайно допоможемо! — погодилась Мишка. — Розкажи нам, де ти сховала свої горіхи: ми туди підемо, знайдемо їх та принесемо тобі! 

Білочка розповіла друзям, що свої запаси сховала у сусідньому лісі. Мишка з Кротиком пригод не боялись, тому відразу ж вирушили на пошуки.

Їхня дорога була веселою: друзі розповідали один одному цікаві історії та милувались засніженими краєвидами — вони й не помітили, як опинились на місці. Але, щось турбувало Кротика:

— Мишко, здається, що саме в цьому лісі живуть вовки, чи не так?  — боязно запитав він.

— Так, Кротику, але не хвилюйся! Ми швиденько заберемо запаси Білочки і повернемось додому. — заспокоювала друга Мишка.

Білочка дуже добре пояснила Мишці та Кротику на якому дереві вона сховала горішки, тому відшукати його було зовсім нескладно. Та щойно друзі зібрали в мішок всі запаси, як побачили велетенську хмару, яка несла справжню снігову бурю. Враз здійнявся сильний вітер, небо затягнуло і почався такий сильний снігопад, що важко було розгледіти щось далі свого носика.

— Ой, Мишко, погода зовсім зіпсувалась. Як же ми знайдемо шлях до нашого дому? — хвилювався Кротик.

— Щось вигадаємо! Впевнена, що буря скоро закінчиться! — відповіла Мишка.  

— Ой, Мишко! Поглянь! Позаду Вовк! — заголосив Кротик.

— Ой-ой-ой! Тікаймо! Хутчій! За мною! — наказала налякана Мишка.

Друзі щосили побігли в глибину лісу та сховались за поваленим деревом, але було запізно — Вовк їх вже внюхав. Не любив він чужих у своєму лісі, тому вирішив відслідкувати, де саме сховались Мишка з Кротиком.

Крок за кроком він наближався до переляканих друзів та грізно гарчав: 

— Хто прийшов до мого лісу? Зараз я вас знайду! 

Вовк був спритним та мав дуже гарний нюх — знайти Мишку з Кротиком для нього було надлегким завданням. Щойно він наблизився до дерева, за яким ховались друзі, Кротик з Мишкою, вхопившись за лапки, почали втікати. Але тікати від великого Вовка в чужому лісі та ще й під час віхоли було неймовірно складно. 

— Мишко-о-о, біжи швидше та не озирайся назад! — голосив Кротик. 

— Нам не втекти! — репетувала Мишка.

— Ви від мене не втечете! Я вас знайду, де б ви не сховались! — гарчав Вовк.

Мишка з Кротиком ще ніколи не бігали так швидко! Здавалось, що снігова буря не збиралась вщухати: навіть чималі гілки тріпало вітром так, неначе ті були геть дрібними. Друзі намагались не загубити один одного та тримались поруч. Крок за кроком вони віддалялись від дерева, де Білочка сховала свої запаси, Кротик розхвилювався ще більше: 

— Мишко, здається, ми побігли не в той бік. Що ж робити? 

— Кротику, розберемось згодом! Зараз нам потрібно врятуватись! — заспокоювала друга Мишка. 

Вовк від друзів не відставав: він був значно швидшим за Мишку з Кротиком і вже приготувався когось із них вхопити, аж раптом друзі зникли! Вовк прищурився та помітив, що стоїть на пагорбі, а Мишка з Кротиком котяться вниз. Горішки летіли в усі боки!

— Ну і нехай! — подумав Вовк. — Пощастило цим двом від мене втекти. А мені щось летіти шкереберть з пагорба зовсім не хочеться.

Друзям пощастило: віхола вже вщухла, а снігу було так багато, що він послугував м’якою периною, тому ніхто не постраждав. Кротик першим прийшов до тями, озирнувся довкола, — місцевість була для нього геть незнайома!

— Мишко, ми заблукали! Ще й горішки всі загубили. Що ж нам тепер робити? Слідів вже не залишилось! Невже нам доведеться жити тут? — майже плакав бідолашний Кротик.

Мишка також не уявляла як викручуватись аби віднайти шлях додому.

— Кротику, все буде добре! Ми знайдемо шлях додому! А Білочка навіть не розсердиться, коли почує як ми втікали від Вовка! — не вішала носа Мишка та як завжди мала рацію.

Друзі трішки поблукали, притомились та сіли перепочити. В цей час на дерево поруч з ними прилетіла Пташка-мандрівниця, яка випадково почула розмову Кротика та Мишки.

— Кротику та Мишко, привіт! Мене звати Пташка-мандрівниця. Я вже побувала майже у всіх лісах цього світу! І у вашому також була. Тому з легкістю покажу вам дорогу.

Як же зраділи такому знайомству друзі!

— Пташечко, ми будемо найщасливішими звірятами, коли повернемось додому! — раділа Мишка. — Покажи дорогу нам, будь ласка! 

Пташка-мандрівниця піднялась над деревами та полетіла в бік лісу, де мешкали Мишка з Кротиком. Радісні друзі радо побігли за нею та вирішили більше так далеко взимку не ходити. 

Авторка: Вікторія Кононенкова

Художниця: Альона Кравченко

Куда подевался снег?

В то утро, как и в предыдущее, Лисенок, проснувшись рано утром, сразу побежал к окошку с надеждой увидеть снег. К сожалению, его надежды оказались напрасными.
- Почему нет снега? Мама говорила, что уже зима! А зимой должен быть снег! Ничего не понимаю ... - грустил малыш. - Нужно навестить Мышку! Возможно, она знает в чем дело.

По дороге к Мышке Лисенок тщательно осматривал каждый кустик, но снега так нигде и не было видно.

— Мышка, привет! Я сегодня проснулся, а снега так и нет. Почему же его нет? Ты случайно не знаешь, где его найти? — спросил расстроенный малыш.

Мышке стало жаль малыша, поэтому она решила ему хоть чем-то помочь.

— Привет, Лисенок! К сожалению, я не знаю, но мы можем попробовать отыскать его вместе! Пойдем в соседний лес, возможно, он там лежит и не догадывается, что нужно и в наш лес зайти! — пыталась подбодрить малыша Мишка.

Одевшись потеплее, друзья отправились искать снег. Проверили полянку у озера, побывали в соседнем лесу и даже сходили на поле, где раньше жила Мышка, — снега нигде не было.

— Мышка, снега нет нигде! Что же это такое творится? Мне так хочется узнать, когда же его ждать. — еще больше расстроился малыш.

— Лисенок, мы же сейчас совсем недалеко от дома самой умной Совы! Зайдем к ней и спросим. Она должна знать ответы на все вопросы! — предложила Мышка.

— Пойдем скорее! – поддержал идею Лисенок.

Друзья быстро добрались до дерева, где располагалось дупло умной Совы. Сова сидела на ветке, и, казалось, что ждала именно Мышку с Лисенком.

— Совушка, привет! Пожалуйста, помоги нам разобраться, почему зима есть, а снега нет? – поздоровались Мышка с Лисенком.

— Привет, Мышка и Лисенок, я очень рада, что вы пришли ко мне! Сейчас я вам расскажу, что такое снег и откуда он появляется! Вы же знаете, что такое дождь? Да? – поздоровалась умная Сова.

— Да! -дружно ответили Мишка с Лисенком. — Мы знаем, что дождь появляется из облаков.

— А снег — это дождь, который замерз. Это происходит тогда, когда на улице холодно-холодно! Капли дождя замерзают и превращаются в снежинки. Вчера в лесу был дождь, но, к сожалению, на улице не так холодно, как того требует процесс образования снежинок! Должна вас огорчить, дорогие друзья, снег обязательно будет, но чуть позже. Поэтому, пожалуйста, наберитесь терпения и ждите. — рассказала Сова.

— Будем ждать! – ответили друзья.

Как сильно расстроился Лисенок! Малыш понял все, что рассказала умная Сова, однако не перестал хотеть увидеть снег. Тем временем Мышка придумала замечательную идею! Она отвела Лисенка к маме Лисичке и побежала к Белочке, а потом зашла и к Зайчику. Выдумщица рассказала друзьям о грустном малыше и предложила устроить настоящий праздник! А для этого нужно создать снежинки собственными руками. Друзья взяли бумагу, ножницы и голубые краски.

— Мышка, а что мы будем делать? – спросил Зайчик.

— Рисовать? – уточнила Белочка.

— Все верно, друзья! Мы нарисуем снежинки и украсим ими дерево. Вы только представьте, как обрадуется Лисенок и другие детки! – радовалась Мышка.

Задание было сложным, но друзья справились с ним достаточно быстро. Очень красивым получилось у них дерево! Мышка позвала Лисенка. Как же обрадовался малыш! 

— Мышка, Зайчик, Белочка, спасибо вам за настоящее чудо! С настоящими друзьями у меня нет причин для грусти. – поблагодарил Лисенок.

К Лисенку присоединились другие детки-зверята. Все вместе они весело проводили время у настоящего зимнего дерева. Жаль только, что из искусственных снежинок снеговика не ​​слепишь! Но друзьям было все равно.

Текст: Виктория Кононенкова

Иллюстрации: Алена Кравченко

Куди подівся сніг?

Рада повідомити, що  друкований зимовий спецвипуск «Про сніжок» вже у продажі! Переглянути можна тут: «Про сніжок»

Того ранку, як і попереднього, Лисенятко, прокинувшись вранці, відразу побігло до віконця з надією побачити сніг. Але його сподівання виявились марними.

-Чому ж нема снігу? Матуся казала, що вже зима! А взимку має бути сніг! Нічого не розумію… — сумував малюк. — Потрібно навідатись до Мишки! Можливо, вона знає в чому справа. 

Дорогою до Мишки Лисенятко ретельно оглядало кожен кущик, але снігу так ніде й не було видно.

-Мишко, привіт! Я сьогодні прокинувся, а снігу так і нема. Чому ж його нема? Ти випадково не знаєш, де його відшукати? – запитав засмучений малюк.

Мишці стало шкода дитинча, тому вона вирішила хоч чимось допомогти.

-Привіт, Лисенятку! На жаль, я не знаю, але можемо спробувати його відшукати! Ходімо в сусідній ліс, можливо, він там лежить та не здогадується, що треба й до нашого лісу завітати! – намагалась підбадьорити малюка Мишка.

Одягнувшись тепленько, друзі вирушили шукати сніг. Перевірили полянку біля озера, навідались в сусідній ліс та, навіть, сходили на поле, де раніше мешкала Мишка, — снігу ніде не було.

— Мишко, снігу нема ніде! Що ж це таке коїться? Мені так хочеться дізнатись, коли ж його чекати. – ще більше засмутився малюк.

-Лисенятку, ми ж зараз зовсім недалеко від дому найрозумнішої Сови! Навідаємось до неї та запитаємо. Вона має знати відповіді на всі запитання! – запропонувала Мишка.

— Ходімо! – підтримало Лисенятко.

Друзі швидко дістались до дерева, де було розташоване дупло найрозумнішої Сови. Сова сиділа на гілці, та, здавалось, що чекала Мишку з Лисенятком.

— Сово, привіт! Будь ласка, допоможи нам зрозуміти, чому зима є, а снігу нема? – привітались друзі.

-Привіт, Мишко та Лисенятку, дуже рада, що ви завітали до мене! Зараз я вам розкажу, що таке сніг і звідки він з’являється! Ви ж добре знаєте, що таке дощ? Так? – привіталась Сова.

— Так! – хором відповіли Мишка з Лисенятком. – Ми знаємо, що дощ виникає з хмаринок. 

— А сніг – це дощ, який замерз. Це відбувається тоді, коли на вулиці холодно-холодно! Краплі дощу замерзають та перетворюються на сніжинки. Вчора в лісі був дощ, але, на жаль, на вулиці не так холодно, як цього потребує процес утворення сніжинок! Маю вас засмутити, любі друзі, сніг обов’язково буде, але трохи згодом. Тому, будь ласка, наберіться терпіння та чекайте. – розповіла Сова.

— Будемо чекати! – відповіли друзі.

Як сильно засмутилось Лисенятко! Малюк зрозумів все, що розповіла найрозумніша Сова, проте не перестав хотіти побачити сніг. Тим часом Мишка придумала чудову ідею! Вона відвела Лисенятко до матусі Лисички та побігла до Білочки, а потім завітала і до Зайчика. Затійниця розповіла друзям про засмученого малюка та запропонувала влаштувати справжнє свято! А для цього потрібно створити сніжинки власними руками. Друзі взяли папір, ножиці та блакитні фарби.

— Мишко, а що це ми будемо робити? – запитав Зайчик.

— Малювати? – уточнила Білочка.

— Так, друзі! Ми намалюємо сніжинки та прикрасимо ними дерево. Ви тільки уявіть, як зрадіє Лисенятко та інші дітки! – раділа Мишка.

Завдання було складним, але друзі впорались з ним досить швидко. Прекрасним вийшло дерево! Мишка покликала Лисенятко. Як же зрадів малюк! 

— Мишко, Зайчику, Білочко, дякую вам за справжнє диво! Зі справжніми друзями в мене немає причин сумувати. – подякувало дитинча.

До Лисенятка приєднались Зайченята та Білченята. Всі разом вони весело проводили час біля справжнього зимового дерева. Шкода тільки, що зі штучних сніжинок сніговика не зліпиш! Та друзям було байдуже. 

Авторка: Вікторія Кононенкова

Ілюстраторка: Альона Кравченко

Мишка подорожує на ферму

Та осінь була дійсно золота. Мишка не могла намилуватись красою різнобарвних дерев, тому вирішила піти на прогулянку, а заодно назбирати грибів. Трудівниця взяла невеличку корзинку та вирушила з дому в глибину лісу.

— Яка краса! Дерева такі різнокольорові. Зовсім скоро закінчиться ця пора, і всі листочки попадають на землю. – міркувала Мишка, вишукуючи грибочки під березами.

Захопившись збиранням грибів, Мишка віддалялась від дому та не помітила, як сталось дещо непередбачуване – вона провалилась глибоко під землю та опинилась на чиємусь ліжечку в чужій норі.

— Ой, лишенько! Де це я? – заголосила Мишка. – Ого, яка гарна нірка! Тут і ліжечко є, і столик, і запаси зерняток. – озирнулась вона довкола. – Тут, напевно, живе Кріт, але його зараз немає вдома. Як мені вибратись звідси? Наверх я вже піднятись не зможу. Занадто крутий нахил для мене. Потрібно шукати інший вихід!

Мишка ретельно обійшла нірку Крота. Вона сподівалась знайти або господаря, або ж запасний вихід. Коли Мишка дійшла до комори, то побачила, що біля дверей є тунель з пологим підйомом. Ура! Вихід знайдено!

— Чудово, тут я зможу пролізти і вибратись на вулицю. Як цікаво, де ж я опинюсь? Куди мене приведе цей вихід? – хвилювалась Мишка.

Але вибору вона не мала, тому довелось йти тунелем, куди б він її не привів.

Дорога виявилась непростою, Мишка навіть встигла втомитись, але врешті-решт вийшла з цього довжелезного тунелю. І де ж вона опинилась? Навколо було повно якихось незрозумілих речей: ліворуч стояли велетенські відра, а праворуч – мішки.

— Цікаво. Де це я? Треба все уважно роздивитись! – вирішила Мишка. 

В мішках вона помітила цукор, а в відрах – запаси овочів. Ретельно озирнувшись довкола, Мишка зрозуміла, що знаходиться в коморі, але не в такій як в неї вдома, а набагато більшій. Вона вийшла на вулицю: скільки ж всього цікавого потрапило в поле її зору! За зачиненим забором гуляли домашні свині, а поруч з великим будинком, що був схожим на хлів, пила водичку корова.

— Ого! Це мабуть справжня ферма! Я ніколи не бувала в таких місцях. Тільки мама з татом розповідали, що на фермах мешкає багато різних звірів. – міркувала Мишка. – Тут на городах вирощують овочі, а корови та кози дають молочко. На фермі точно можна знайти щось смачненьке. – вирішила вона.

Через маленьке віконце Мишка залізла в хлів. На спеціальних сідлах відпочивали та несли яйця кури, а в самому кутку стояли мішки з кукурудзою та зерном.

-О це так знахідка! Грибів сьогодні назбирати не вдалось, то візьму собі трішечки кукурудзи! – зраділа Мишка.

Та тільки вона наблизилась до мішка, як почула звук, якого не чула ніколи:

— Няв! – пролунало десь позаду. 

Мишка завмерла та почала швидко міркувати: що це таке за «няв». Проте часу на роздуми в неї не було:

— Ня-а-а-а-в! – звук повторився, але лунав вже ближче.

Дуже повільно Мишка почала розвертати голову у напрямку цього «няв» та побачила кота!  Хоч мандрівниця не зустрічалась з цим звіром жодного разу в своєму житті, але оглянувши його, відразу зрозуміла, що перед нею стоїть справжній кіт – мама в дитинстві багато про них розповідала та наголошувала: «Від котів, Мишко, тримайся якомога далі! Коти полюють на мишей! Бачиш кота – тікай». І Мишка почала втікати, залишивши і свою корзинку, й ідею заповнити її кукурудзою. Кіт помчав за нею. Як же голосно він нявчав! 

Мишка помітила шмат шиферу, того самого, що вкривав дах хліву, і швиденько під нього залізла. Кіт ходив навколо з гордо піднятим хвостиком. Він був впевнений, що Мишка нікуди від нього не втече.

— Няв! Няв! Няв! – голосив Кіт.

Мишка тремтіла від страху. 

— Що ж мені робити? Як втекти від цього кота? – майже плакала вона. – Де ж знайти допомогу? 

Коли Мишка майже втратила надію та думала, що настирний Кіт її таки дістане, почула як хтось тихенько її кличе:

-Мишко-о-о! Мишко-о-о! – шепотів хтось зовсім поруч.

Мишка примружилась та помітила, що за пеньком по сусідству ховається Кріт. Як же вона зраділа!

-Кротику, допоможи мені, будь ласка! – благала про допомогу вона.

-Мишко, я тобі допоможу. В мене є гілочка з листям. Я нею поманю Кота. Він повинен побігти за мною, а ти біжи в тунель, з якого вийшла сюди! Я гарно знаю територію цієї ферми, тому не пропаду. Домовились? – запропонував ідею Кротик.

-Домовились! – відповіла Мишка.

Кріт почав шарудіти гілочкою з листям та бігати навколо пенька. Звичайно ж, Коту це не сподобалось і він вирішив розібратися з безстрашним Кротиком та помчав за ним. Мишка не гаяла часу та чимдуж побігла у напрямку тунелю. Хух! Їй пощастило сховатись! 

Мишка причаїлась та чекала на свого рятівника Кротика. Як чудово, що чекати довелось недовго – незабаром новий друг також прибіг до тунелю.

-Мишко, як добре, що я повернувся до своєї нірки та зрозумів, що хтось там був. Тому й вирішив перевірити чи все добре та пішов на ферму. Я туди часто ходжу і добре знайомий з місцевим Котом – краще з ним не зустрічатись! 

-Дякую тобі, Кротику, що врятував мене! Та як мені потрапити додому? – запитала Мишка. – І навіщо ти ходиш на ту ферму?

— Я там поповнюю запаси. А вибратись тобі буде дуже легко. В мене в нірці є потаємний вихід в ліс, він навіть недалеко від твого дому. Ходімо, я тобі покажу! – розповів Кріт.

Мишка з Кротиком спустились тунелем вниз в нірку, випили смачного чаю та посміялись з історії з Котом. Проте Мишка вирішила, що краще від цих котів триматись якнайдалі. Вона швидко дісталась додому та вирішила більше так не подорожувати!

Автор: Вікторія Кононенкова

Ілюстратор: Альона Кравченко

Редактор: Євстратенко Марина

Мишка та Апчих

Настав чудовий осінній ранок. Мишка напланувала собі купу справ та чекала Їжачка, щоб піти по гриби. Аж раптом вона зрозуміла, що почувається якось дивно. Зовсім не так, як вчора чи позавчора. 

-Апчхи! — чхнула Мишка і геть не зрозуміла що це було. — Апчхи! Гм, це що таке відбувається?

Ще трішки згодом вона зрозуміла, що її носик не може дихати вільно. І в горлі якось дере. 

-Цікаво, що це зі мною таке? — міркувала вона. — Я зовсім не звикла до такого незвичайного стану. 

Та не встигла вона вигадати, що з нею відбувається, як в двері її нірки постукав Їжачок:

-Мишко, привіт! Ти тільки поглянь яку велитенську корзинку я знайшов у своїй коморі. Ти вже готова йти збирати грибочки? — запитав він.

-Привіт, Їжачку! Апчхи!!! — вирвалось знову в Мишки. — Апчхи! Ох, Їжачку, я так дивно себе почуваю: носик майже не дихає, голова болить, а в горлі пирхотить. Не розумію, що це таке…

-Ой, Мишко! Так ти захворіла! Тебе треба підлікувати і все буде чудово. – відповів подрузі Їжачок.

-Як це захворіла? — не зрозуміла Мишка.

-Все просто! До тебе в гості завітав вірус. Я його називаю «Апчих». Вірус живе геть усюди. Уяви! У всьому світі є безліч вірусів, вони літають у повітрі й іноді заходять до нас в гості. Їм дуже хочеться десь пожити. Ми для вірусів як будиночки! А на їхню присутність реагуємо кожен по-своєму: голова болить, ніс не дихає та різні інші прояви. — розповів Їжачок все, що знав про віруси.

-Дякую, Їжачку. Я зрозуміла. Але, знаєш, мені цей вірус «Апчих» зовсім не подобається. Я що маю завжди тепер так жити? — сумувала Мишка.

— Ні, звичайно! Ми його проженемо! Та для цього потрібні ліки, а найкращі ліки — це малинове варення! В мене якраз є одненька баночка. Зараз принесу! А ти лягай в ліжечко та відпочивай. — наказав Їжачок та побіг до свого дому.

— Апчхи!!!!!! — знову чхнула Мишка.

Їжачок побіг за варенням. Йому дуже хотілось вилікувати подругу якомога швидше. Проте сталось дещо неприємне. Виявилось, що десь зникла остання баночка малинового варення. 

-Жах! Я, мабуть, з’їв ту банку ще минулої весни і просто про це забув! Але ж як лікувати тепер Мишку? Де можна знайти малинове варення? Малинове варення… — міркував Їжачок

-О! Малину дуже люблять Ведмеді! А у нашого Ведмедя біля барлогу росте ціла плантація малини! Але ж як я його боюсь… він такий здоровенний і так голосно ричить… — роздумував далі Їжачок. — Але треба йти! Я хоробрий Їжачок!

Їжачок прибіг до барлогу Ведмедя за лічені хвилини, а от постукати в двері ніяк не міг наважитись:

-Я хоробрий Їжачок! Я хоробрий Їжачок! – повторював він. — Один! Два! Три! Стукаю! — нарешті наважився він.

Проте двері ніхто не відчинив і безстрашний Їжачок вирішив обійти барліг та позаглядати у вікна. Крізь вікно він побачив, що Ведмідь спав, а чимало баночок малинового варення стояли на полицях.

-Ого! Який запасливий! – захопився Їжачок. – Ну, якщо так вийшло, що Ведмідь спить, то я просто швиденько візьму найменшу банку, а потім поверну. Я ж не для себе, а щоб Мишку вилікувати!

Та тільки Їжачок проліз у відкрите віконце, як Ведмідь прокинувся та грізно заричав:

-Ти чого лізеш в моє вікно, Їжачку? 

Бідний Їжачок ледве не знепритомтів, але добре знав, що має пояснити свою поведінку. 

-Добрий день, великий та страшний Ведмедю! В мене захворіла подруга, Мишка. До неї прийшов вірус «Апчих». Я хотів в тебе попросити баночку малинового варення для лікування! — розповів Їжачок.

-Якщо хотів попросити, то чого завис на моєму вікні? Хочеш варення? Я тобі дам варення, а ти натомість позбирай всі яблука в моєму дворі. — наказав сердитий Ведмідь та зняв переляканого Їжачка зі свого вікна. — Ти ба який! Варення йому треба. 

На тремтячих лапках Їжачок позбирав всі яблука. У дворі Ведмедя виросла велика купа яблук. Так швидко Їжачок ще ніколи не працював! Здавалось, що він був таким прудким, як Зайчик, а може навіть прудкішим. Коли робота була виконона, Їжачок знову постукав в двері Ведмедя. Цього разу хазяїн барлогу відчинив та вже стояв, тримаючи в своїх здоровенних лапах маленьку баночку малинового варення.

Щасливий та гордий собою Їжачок прибіг до Мишки, яка з нетерпінням на нього чекала. Вона почувалась ще гірше, ніж раніше, і не розуміла, де ж заблукав її друг:

-Їжачку, апчхи, я вже думала, що ти забув про мене. Де ти так довго ходиш? Мені ще гірше. В мене піднялась температура. Вірус зовсім не хоче від мене йти. Мабуть, я дуже затишний будиночок. — поскаржилась на свій стан Мишка.

-Ой, Мишко. Даруй, що так довго шукав варення. Зараз зроблю тобі смачнючий малиновий чай! — сказав Їжачок. 

Важко порахувати скільки чашок чаю того вечора випила Мишка, але було очевидно, що вірус не полюбляє малинове варення. Адже вже наступного дня вона почувала себе набагато краще, була готова йти по гриби та дякувати за ліки своєму найкращому другові!

Мишка та жадібна Гусениця

Того осіннього дня Мишка вирішила навести лад у своїй коморі: протерти полиці, посортувати баночки з варенням та компотом, а найголовніше – поскладати запаси зерняток, які господиня приготувала на зиму. Аж раптом вона почула, що хтось її кличе:

-Мишко, Мишко-о-о! Відчини двері! – гукав її Їжачок.

-Привіт, Їжачку! – відповіла Мишка, відчинивши двері. – Ти чому такий стривожений? 

-Ой, Мишко, лишенько сталось. Я сьогодні також хотів прибрати у своїй коморі та поскладати яблука, які заготував протягом осені, але хтось їх зіпсував! Ти тільки уяви – ВСІ мої яблука хтось погриз. Що ж мені робити тепер? Що я буду їсти?

-Заспокойся, Їжачку! Я поділюсь з тобою варенням з яблук та зернятками – не пропадеш. – втішила друга Мишка. – Ходімо зі мною в комору – зберемо тобі щось смачненьке. 

— Дякую тобі, Мишко! – зрадів Їжачок.

Коли друзі підійшли до комори, то почули якийсь дивний шерех.

-Ой, Мишко, в тебе в коморі хтось є! – злякався Їжачок.

-Ой, хто ж там? – злякалась і Мишка.

Друзі обережно відчинили двері. Те, що вони побачили в коморі, їх дуже здивувало! Там був гармидер: всі баночки та зернятка лежали на підлозі, а на одній із полиць господарювала величезна Гусениця! 

-Ти що робиш в моїй коморі? – запитала розгнівана Мишка. – Як ти сюди потрапила? Хто тобі дозволив знищувати мої запаси? Це ти нашкодила в Їжачковій коморі та знищила його яблука?

-Ой! Привіт, Мишко та Їжачку. – привіталась Гусениця. Вона не очікувала, що її помітять. – Так, то була я. То все через голод. Я маю наїстися перед тим, як лягти спати на зимування. Знаю, що зіпсувала ваші запаси, але вони у вас дуже смачні. Піду я додому. 

Мишка з Їжачком обімліли від такої нахабності, аж ротики повідкривали, і тільки й могли дивитись як величезна Гусениця повзла до виходу.

-Оце так справи! – сказав Їжачок. – Добре, що ця Гусениця не встигла з’їсти всі твої запаси. Навіть не вибачилася. Яка ж вона жадібна та невихована. Допомогти тобі прибрати, Мишко? – запитав він.

-Буду щиро вдячна! – відповіла Мишка.

Друзі взялись за прибирання. Роботи в них було багато.

 Тим часом величезна Гусениця дісталась до дерева, на якому знаходився її дім. Їй треба було заповзти на дерево та піднятися трішки вверх, адже саме там знаходилось затишне дупло, в якому вона планувала зимувати. Але сталось непередбачуване – Гусениця так поласувала запасами Мишки та Їжачка, що не змогла відірвати своє тіло від землі та заповзти на стовбур дерева.

-Отакої! Це я так наїлась від жадібності, що навіть заповзти до рідного дому не можу. Жах! – засмутилась Гусениця. – Доведеться просити про допомогу. Та хто ж мені допоможе?.. О! Звернусь до Мишки з Їжачком! – вирішила Гусениця та вирушила назад до нірки Мишки.

Мишка з Їжачком якраз закінчили прибирання комори: полички випромінювали чистоту, а всі незіпсовані Гусеницею запаси були посортовані та залишені на зберігання. 

— Мишко, Їжачку, і знову привіт! Я так наїлась вашими харчами, що набрала зайвої ваги і не можу тепер залізти на дерево, де знаходиться мій дім. Допоможете мені? – запитала Гусениця.

— А чого це ми повинні тобі допомагати? Ти з’їла наші запаси без нашого дозволу та навіть не вибачилася! – відповіла Мишка.

-Лізь на своє дерево як хочеш! – підтримав подругу Їжачок.

Гусениця дуже засмутилась. Вона вже зрозуміла, що була неправа, що не варто було їсти чужі запаси, адже у такий спосіб вона нашкодила Їжачкові та Мишці. Гусениця навіть усвідомила, що до набору зайвої ваги призвела її ж жадібність. І тут вона розплакалась.

-Мишко, Їжачку, вибачте мене! Я не подумала та розумію, що вчинила погано! Більше ніколи не братиму чуже без дозволу. Вибачте, будь ласочка. Піду шукати собі новий будиночок для зимування. – плакала Гусениця.

Мишка з Їжачком пожаліли Гусеницю. Було помітно, що та жалкує про заподіяне. Друзі вирішили допомогти.

-Не плач, Гусенице. Ми тобі допоможемо! – сказала Мишка.

-Але завжди залишайся порядною Гусеницею. Краще попросити, а не брати без дозволу. Якщо будеш так себе поводити, то не матимеш друзів. – поділився своєю думкою Їжачок. – Ходімо, допоможемо тобі дістатися до твоєї домівки.Мишка, Їжачок та Гусениця дійшли до потрібного дерева. Мишка з Їжачком підсадили Гусеницю до її дупла під корою, вона їм подякувала та ще раз пообіцяла, що більше ніколи не буде брати чужого без дозволу. 

Автор: Кононенкова Вікторія

Художник: Кравченко Альона

Редактор: Євстратенко Марина

Лисенятко йде в садочок!

Того дня на вулиці було прохолодно, йшов ледве помітний дощик, листя на деревах вже пожовкло. Мишка планувала піти по горіхи в сусідній садок та клопітливо туди збиралась. Аж раптом в двері її нірки хтось постукав:

-Привіт! Мишко, а ти вдома? — гукала її Лисичка.

-Привіт, Лисичко! Що сталось? — запитала Мишка та відчинила двері.

-В мене дуже серйозна проблема. Маю йти у справах, а маленьке Лисенятко не хоче йти в дитячий садок для звірів. Це чудове місце, яке організувала Білочка. А мій малюк впертий — ще не був там, а вже не хоче. Будь ласка, побудь з ним сьогодні. — благала Лисичка.

-Добре, Лисичко. Побуду. — погодилась Мишка.

Лисичка привела Лисенятко, а Мишка дуже дивувалась, чому ж малеча геть не хоче йти у садочок. Вона знала, що Білочка любить усіх малюків, а отже – відкрила найкращий садок.

-Чим будемо займатися, Лисенятко? – запитала Мишка. – Чи може краще відвести тебе в дитячий садочок?

-Ні, я не піду в садок! Не хочу! Не буду! Не треба мені садок! – відповів малюк.

-Ну добре, тоді я займатимусь своїми справами, а ти тут посидь та нічого не чіпай!  – наказала Мишка.

Мишка почала прибирати нірку, а маленькому Лисенятку дуже швидко стало нудно. Йому хотілось робити щось цікаве.

-Мишко, я хочу гратися! Намалюємо малюнок? – запитав малюк.

-Так-так, намалюємо. – погодилась Мишка.

Так і вирішили вони намалювати гарну-прегарну квітку, яка мала бути яскравого червоного кольору. Аж раптом сталось непередбачуване: Мишка відкрила фарби, і саме червоний колір закінчився.

-Лисенятко, ти тільки поглянь! У нас закінчилась червона фарба. Що ж нам робити? До магазину так далеко. – сказала Мишка.

-Ой, Мишко. Як нам тепер намалювати квіточку? – засмутилось Лисенятко.

-Потрібно знайти фарби! І я знаю де саме! – сказала Мишка. – Ми разом сходимо в дитячий садок, там точно є фарби, адже дітки малюють кожного дня. Впевнена, що Білочка нам їх позичить.

-Дітки малюють в садку кожного дня? Гм, а я й не знав… Ну добре, ходімо туди по фарби, але лише на хвилинку, бо лишатись там я точно не хочу! – відповів малюк.

Дорогою до дитячого садочка Мишка розповідала Лисенятку про всі цікаві заняття, якими там займається малеча. Здавалось, що малюкові вже трішечки захотілось побути у садочку недовго.

-Звірята там граються у пісочниці, ліплять, танцюють, вивчають віршики та іноземні мови, грають разом у футбол. Ти навіть не уявляєш скільки є цікавих командних ігор! Ти ж сам не пограєш у бадмінтон, не покидаєш м’яч – разом веселіше! – не зупинялась Мишка.

-Добре-добре! Але я все одно не хочу залишатись в садку. – відповів малюк. Хоча вже й сам не розумів, чому він такий впертий.

Коли Мишка з Лисенятком дійшли до дитячого садка, то побачили, що там сталось щось не хороше. Пісочницю хтось зруйнував: пісок був розкиданий всюди, на землі валялись уламки дощечок та з’явились якісь загадкові сліди. Біля пісочниці стояла засмучена Білочка.

-Білочко, привіт! Ми прийшли до вас, щоб позичити червону фарбу. Що тут сталось? – запитала Мишка.

-Привіт, Мишко! Поки дітки спали, тут пробігло незграбне Поросятко та зруйнувало нашу пісочницю. Треба її тепер відремонтувати! Адже малюки так люблять грати з піском. – розповіла Білочка.

-Лисенятко, залишимось допомогти з ремонтом? – поцікавилась Мишка.

— Добре, наші лапки тут зайвими не будуть. – погодився малюк.

В цей час дітки-звірята (Білченя, Зайченя, Їжаченя) вийшли на вулицю. Хтось мав молоток, хтось пензлика з фарбами, хтось цвяхи – всі разом вони взялись ремонтувати пісочницю. І Лисенятко дуже допомагало. За годину пісочниця була як нова! 

-Цікаво, а чому ж Поросятко так вчинило? – міркував малюк.

Та не встиг він закінчити питання, як із лісу вийшла Свиня зі своїм дитинчам Поросятком.

-Друзі, привіт! Вибачте мою незграбну дитинку! Він дуже хотів погратися з піском, але не знав як. – вибачалась Свиня.

— Привіт! Все гаразд! Ми всі разом відремонтували пісочницю. Поросятко, може ти залишишся з нами в садку? – запитала Білочка.

-Так-так-так! Я дуже хочу в садок! – відповіло Поросятко. – Це ж так весело! Я, звичайно ж, буду трішки сумувати за мамою, але хочу проводити час з друзями, а мамі й на роботу треба. 

Так маленьке Поросятко приєдналось до компанії дітей, а Мишка з Лисенятком зацікавлено спостерігали за всіма подіями. 

-Ну що, Лисенятко, ходімо додому. Домалюємо квіточку? – запитала Мишка.

-Мабуть так… – якось невпевнено відповів малюк, не відводячи очей від веселих дітлахів. – Хоча знаєш, Мишко, я залишусь у садку. Теж хочу весело проводити час та попрошу своїх нових друзів намалювати квітку разом! Скажи матусі, щоб звідси мене забрала. 

Мишка дуже зраділа такому рішенню Лисенятка, адже кожна дитинка має знайти справжніх друзів. 

Їжачок вперше бачить зиму

Того осіннього дня Мишка готувалась зустрічати зиму: варила варення з яблук та прибирала нірку. Справ у неї було багато, але хтось постукав у двері її дому.

— Хто ж це прийшов? Зовсім не чекаю гостей сьогодні. – зацікавилась Мишка та пішла відчиняти двері.

Біля входу стояв засмучений Їжачок.

— Мишко, привіт! Зима розпочнеться вже зовсім скоро? Так? А я знову ляжу спати. Всі їжачки в кінці осені впадають у сплячку. Кожного року я пропускаю найцікавіше та навіть не уявляю, як виглядає сніг. Так сумно! Це правда, що він білий та пухнастий?– поділився своїми переживаннями Їжачок.

— Привіт, Їжачку! Так, це правда. Сніг неймовірно гарний! Якби ж ти міг побачити сніжинки! Вони неймовірні, коли падають з неба. Можливо, тобі вдасться не заснути зараз та дочекатись зими? – запитала Мишка.

— Мишко, я дуже не хочу лягати спати, але це задумка природи. Не тільки їжачки зимують уві сні, а й багато інших звірів. Розкажеш мені весною, якою була ця зима? – попросив Їжачок.

-Звичайно! Я тобі обов’язково про все розповім! – намагалась підбадьорити друга Мишка.

Насправді, Мишка задумала дещо цікаве. Їй дуже хотілось, щоб її друг Їжачок власними очима побачив всю красу зими.

Десь за тиждень Їжачок розстелив своє ліжечко, зручно вмостився та заснув міцним сном. Тим часом Мишка чекала, коли випаде сніг.

Зима прийшла вчасно і сніг засипав кущі, дерева, пагорби, проникаючи у кожен закуток лісу. Всі лісові жителі знали, що зовсім скоро розпочнуться новорічні свята. Мишка вирішила влаштувати Їжачкові справжній сюрприз. А яким може бути сюрприз без новорічної ялинки? Вона знайшла маленьку пухнасту ялинку та вирішила її прикрасити печивом, яблуками та морквою. Чудова вийшла у Мишки ялинка! 

Потім трудівниця спекла печива, наварила компоту та вирішила зробити найголовніше, а саме – розбудити соню Їжачка.

Мишка зайшла в нірку до Їжачка і тихенько прошепотіла:

— Їжачку, прокидайся! Вже зима! Ходімо гратись на вулицю!

Їжачок навіть не поворухнувся.

— Їжачку, Їжачку, зима прийшла! Ліс замело снігом! Вставай! – не здавалась вона.

Всі її спроби були даремними, Їжачок зовсім не збирався прокидатися, навіть навпаки – перевернувся на другий бік та солодко засопів.

— Як мені його розбудити? Він так солодко спить під теплою ковдрою. О! Принесу йому снігу в ліжечко. Сніг мокрий та холодний, а в теплому домі він почне танути та перетвориться на водичку. Точно допоможе! – вигадала Мишка.

Мишка взяла відерце, наповнила його снігом та знову вирушила будити Їжачка. Затійниця висипала трішки снігу на нього, потім ще трошки і ще. Їжачок почав крутитись:

-Мишко, привіт! А що це ти робиш? Вже весна? Що це таке мокре та холодне? – запитав він крізь сон.

-Ура! Їжачку, привіт! Ти прокинувся! – раділа Мишка. – На вулиці справжня зима! Я принесла тобі сніг: в теплі він стає водою, а на вулиці він твердий та хрусткий. 

— Як? Зима? Справжня-справжня? Ходімо скоріше на вулицю! – вигукнув Їжачок.

Друзі вибігли на вулицю. Їжачок був в захваті від побаченого! Скрізь лежав сніг, а маленькі красиві сніжинки кружляли у повітрі. 

-Мишко, а як розважатись взимку? – запитав він.

-Їжачку, ти навіть не уявляєш скільки всього цікавого можна робити зі снігом: зліпити сніговика, гратися в сніжки, кататися на лижах чи санчатах. З чого почнемо? – запитала Мишка.

-Гратися в сніжки! Це має бути надзвичайно цікаве заняття! Треба розпочати якнайшвидше, бо мені здається, що скоро знову захочу спати.  – відповів Їжачок.

Мишка наліпила сніжок і друзі проводили час неймовірно весело, аж допоки неповороткий Їжачок не потрапив у величезну кучугуру снігу. 

— Мишко, де це я? Що трапилось? Ой-ой-ой! Як же холодно! Допоможи мені! – закричав Їжачок.

— Ти потрапив у кучугуру. Тримайся, друже! Зараз я тебе врятую! – заспокоювала Мишка.

Вона відразу почала розкопувати кучугуру своїми маленькими лапками. Копала і копала, копала і копала, але безрезультатно – сніг був усюди.

— Мишко, як там в тебе справи? Я не можу поворухнутися! Дістань мене!  — репетував Їжачок.

-Не виходить! О! А що це стирчить зі снігу? Їжачку, зараз я потягну тебе за ніжку і дістану! Тримайся! – скомандувала подруга.

З усіх сил Мишка потягнула Їжачка за ніжку, але й ця спроба врятувати друга виявилась невдалою. Черевичок злетів з ніжки Їжачка та залишився у лапках Мишки. Що ж робити?

-Ще раз! Тепер точно вийде! – сказала Мишка та потягнула Їжачка за ногу, яка залишилась без черевика.

Фух, цього разу вона впоралась. Нарешті! Їжачок опинився на кучугурі, а не під нею. 

-Дякую тобі, Мишко! Ти мене врятувала, а я зрозумів, що Їжачки недаремно сплять взимку. Ми такі неповороткі. Це ж треба було прямо в кучугуру потрапити. – сміявся Їжачок. – Змерз я. І знову спати хочу. А зима дійсно неймовірно гарна! Дякую тобі за цю пригоду!– продовжив він.

-Вип’ємо гарячого чаю і підеш собі спати! Тобі необхідно зігрітися. Зараз я приготую. – сказала Мишка.

-Добре! – погодився Їжачок. 

Поки Мишка готувала чай, бідолашний сонний Їжачок почав провалюватися в сон.

-Отакої! – подумала Мишка. – Доведеться тягнути його в нірку. Як же добре, що я Мишка, а не сонний Їжачок! – раділа вона.

Автор: Вікторія Кононенкова

Редактор: Марина Кеня

Художник: Олена Кравченко

Напишіть нам





    ×
    Залиште ваші контактні діні.

      ×